Юлія Кіріллова — заступниця Міністра у справах ветеранів України, ветеранка
Для Юлії Кіріллової усвідомлення необхідності захисту України було закладене ще в дитинстві розповідями її родини про багатовікову історію боротьби українського народу. Тому, коли розпочалася російська агресія, для неї не стояло питання «чи варто», лише «коли» вона приєднається до спротиву, адже вона вважала це своїм беззаперечним громадянським обов’язком.
Її шлях розпочався з Революції Гідності, а вже у березні 2014 року, коли чоловік пішов до війська, Юлія почала волонтерити та забезпечувати його підрозділ. Трагічна загибель чоловіка у серпні 2014-го не зупинила її, а лише зміцнила переконання, що боротьбу потрібно продовжувати.
Даніл Кіріллов - захисник України, учасник російсько-української війни, загинув під час обстрілу в районі села Степанівка (Шахтарський район). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вже у вересні 2014 року вона стала парамедиком-добровольцем. Юлія пройшла важкі бої за Дебальцеве, рятуючи поранених, а в липні 2015 року була офіційно мобілізована до 25-го батальйону «Київська Русь». В армії вона пройшла шлях від діловода до розвідника-гранатометника та санінструктора медичної частини, звільнившись у запас наприкінці 2016 року через стан здоров’я.
Після повернення до цивільного життя Юлія не залишилася осторонь ветеранських проблем. У 2018 році вона доєдналася до формування та стала членкинею правління «Жіночого ветеранського руху» (нині «Рух Ветеранка»), якому передувала адвокаційна кампанія «Невидимий батальйон» щодо доступу жінок до бойових посад. Діяльність Руху спрямована на захист прав та системні зміни у забезпеченні захисниць, зокрема завдяки роботі Юлії та її посестер військовослужбовиці ЗСУ тепер отримують жіночу польову форму, лекала якої враховують особливості жіночої фізіології.
Усвідомлюючи, що для якісних державних змін потрібні фахові знання, у 2019 році Юлія вступила на магістратуру до Києво-Могилянської академії за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», а з часом розпочала там свою викладацьку діяльність.
Повномасштабне вторгнення Юлія зустріла перебуваючи у Вашингтоні за програмою обміну досвідом «Відкритий світ». Проте за лічені дні вона повернулася в Україну з медичним спорядженням та долучилась до лав територіальної оборони, беручи участь у патрулюванні та евакуації населення на Київщині.
Вибір шляху публічного управління став логічним продовженням її боротьби на фронті. Зіткнувшись із недосконалістю системи та дискримінацією жінок у війську, Юлія зрозуміла, що проблеми не зникнуть самі собою — їх потрібно вирішувати через зміну правил та створення нових державних стандартів.
Професійний розвиток у державному секторі був стрімким: у від аналітика Українського ветеранського фонду Мінветеранів до його виконавчого директора, а згодом — до посади заступниці Міністра у справах ветеранів.
Сьогодні її найбільшим стимулом є побудова ветеранської політики, що базується на реальних даних та повазі до кожного Захисника і Захисниці, адже вона відчуває особисту відповідальність перед побратимами і посестрами.
Військовий гарт допомагає Юлії бути ефективним управлінцем, оскільки він навчив її думати нестандартно та діяти проактивно. Вона переконана, що в публічній сфері, як і в бою, важливо виходити за межі шаблонів і не боятися приймати складні рішення. Вміння тримати руку на пульсі до моменту повної реалізації проєкту та здатність взаємодіяти із різними відомствами є прямим відображенням армійської звички доводити справу до результату. Для неї ефективність — це не просто написана постанова, а те, як цей документ змінює життя ветеранів та ветеранок.
Ветеранам і ветеранкам, які розглядають можливість роботи в державному секторі, Юлія радить відкинути сумніви. Вона наголошує, що люди з бойовим досвідом мають унікальні переваги: здатність миттєво адаптуватися до змін, високу швидкість навчання та готовність брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях. На її думку, саме ветерани й ветеранки є тими носіями цінностей і досвіду, які здатні розбудувати справедливу державу, тому їхній перехід у публічне управління є важливим для майбутнього України.
