Катерина Луцик — директорка КЗ «Ветеранський Простір» Хмельницької міської ради і голова ГО «Захист — об’єднання волонтерів», ветеранка
Її теперішня робота виросла з дуже особистого досвіду служби, повернення і адаптації. Сьогодні Катерина працює над тим, щоб у ветеранів і ветеранок, родин загиблих, безвісти зниклих, військовополонених було не просто формальне право на підтримку, а реальне місце, куди можна прийти по допомогу, пораду, супровід і розуміння. Для неї це не абстрактна політика, а відповідь на ті виклики, через які вона сама пройшла після повернення з війни.
Під час Революції Гідності Катерина, ще будучи студенткою, долучалася до допомоги — збирала, пакувала, передавала необхідне. Вона зростала в патріотичній родині військових: батько — військовий лікар, брат із перших днів війни брав участь у бойових діях і продовжує служити зараз. Остаточно її рішення сформувала загибель близького друга, який пішов добровольцем і помер вніслідок поранення, з яким за вчасної медичної допомоги можна було вижити. Тоді вона однозначно вирішила, що після завершення навчання в медичному закладі хоче бути там, де її знання справді можуть рятувати життя.
У 2015 році Катерина добровільно доєдналася до лав Збройних Сил України і служила в 81-й десантно-штурмовій бригаді до 2021 року. Виконувала бойові завдання в Новгородському, Щасті, Чармалику, на Світлодарській дузі та в промзоні Авдіївки. У 2016 році зазнала поранення.
Після звільнення зі служби вона повернулася у громаду, де не було жодного ветеранського простору — місця, в якому можна було б просто бути серед своїх і не зустрічатись з недовірою чи стереотипами. Саме цей досвід став для неї точкою, з якої почалася її робота в громадському секторі. Спочатку її посестри запросили до проєкту Veteranius, який займався перекваліфікацією ветеранів у сферу IT, де вона стала операційною менеджеркою, а згодом розпочала власні ініціативи і створення просторів підтримки. Так з’явилося прагнення розбудовувати середовище, у якому ветерани і ветеранки, родини загиблих, безвісти зниклих, військовополонених знатимуть: їм є куди повернутися, їх тут чекають і розуміють.
Свою мету Катерина бачить у тому, щоб вибудовувати цілісну систему підтримки ветеранської спільноти, в якій людина після служби не залишиться сам на сам зі своїми труднощами. Для Катерини важливо, щоб ветеран після повернення розумів, куди звернутися, хто може допомогти, які можливості вже є і як ними скористатися. Йдеться не лише про наявність послуг, а про супровід, координацію і готовність громади зустрічати своїх. Саме так вона розуміє відповідальність держави і суспільства перед тими, хто воював.
У цій роботі їй щодня допомагає бойовий досвід. Це вміння брати відповідальність за рішення і їхні наслідки, діяти в умовах неповної інформації, працювати в команді, тримати довгу дистанцію і не зупинятися, коли результат не приходить швидко. Однією з ключових основ її роботи є принцип «рівний рівному». Для Катерини це про довіру, яка народжується зі спільного досвіду. Вона може говорити з ветеранами і ветеранками на рівних, бо сама пройшла службу, поранення і непростий шлях повернення до цивільного життя. Саме тому підтримка для неї — це про можливість бути поруч із людиною так, щоб вона почувалася зрозумілою і прийнятою.
