Ігор Безкаравайний — заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, ветеран

На захист країни він став у 2014 році — з простого і чіткого відчуття, що хтось мав це зробити. Ігор родом із Донеччини, тож для нього це рішення було не лише громадянським обов'язком, а й глибоко особистим. Із початку війни Ігор служив у 93-й окремій механізованій бригаді, нині — «Холодний Яр», брав участь у бойових діях на сході України. У 2015 році в районі Карлівки на Донеччині зазнав поранення, підірвавшись на протитанковій міні.

Після поранення він не прийшов у публічну службу одразу. Близько півтора року шукав себе, пробував різні сфери, придивлявся до того, де може бути справді корисним. Рішення працювати для держави не було для нього романтизованим. До публічної служби він прийшов не з очікуванням швидких змін, а радше через поступове розуміння, що ця робота має сенс. З часом саме складність і відчуття реального впливу стали тим, що тримало його в сфері державного управління.

Ігор розпочав свою публічну службу з посади головного спеціаліста в Міністерстві молоді та спорту України, а сьогодні є заступником Міністра економіки України. Його професійний шлях — це послідовний рух від роботи на рівні спеціаліста до великої управлінської відповідальності. Один із напрямів, якими він опікується сьогодні, — протимінна діяльність.

Для Ігоря головне зараз — робити все, щоб країна вистояла. У цьому він бачить і сенс своєї роботи, і свою відповідальність. 

Людям із бойовим досвідом, які думають про роботу для держави, він радить насамперед чесно відповісти собі, чи це справді їхній шлях. Бо тут важливі не лише мотивація чи бажання, а й професійність, ціннісні орієнтири та готовність до обмежень, які така робота накладає. Водночас саме бойовий досвід може давати важливу перевагу — здатність ухвалювати рішення і не боятися діяти. Для нього публічна служба — це насамперед про щоденну роботу, в якій важливо розуміти, що і навіщо ти робиш.