Просуваючись у напрямку Донецька, сили АТО брали під контроль донецькі передмістя. Завдання визволити Красногорівку командування на дніпропетровський 20-й окремий мотопіхотний (ТрО) батальйон “Дніпро”, посилений спецназівцями з 3-го полку, добровольцями “Донбасу” і “Правого сектору”, а також кількома одиницями важкого озброєння та бронетехніки.
“Батальйон на той момент не мав практично ніякого (за винятком єдиного маріупольського бою) бойового досвіду. Понад два місяці ми простояли на блокпостах на другій, а потім на першій лінії. Жодного серйозного оборонного бою на той час не було проведено, а потрібно ж було йти в наступ, та ще й штурмувати міста. Найскладніший вид загальновійськового бою! Батальйон на той час своєї бронетехніки й артилерії не мав, будучи по факту легкоозброєною піхотою. – згадує Віктор Покуса, полковник, начальник штабу 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї механізованої бригади, про штурм Красногорівки.
Даних розвідки про противника не було ніяких. Красногорівка для нас була терра інкогніта. Скільки там було сепарів - 100, 200, 500? Яка їх структура, озброєння, боєздатність? Система оборони була відома досить приблизно - лише основні опорні пункти противника на західній, південній і північній околицях міста. Понад те, навіть штурмову групу в батальйоні зібрати було проблематично, оскільки батальйон одночасно продовжував утримувати дугу Піски, Карлівка, Желанне Друге, Остре, Максимільянівка, і цього завдання з нас ніхто не знімав”
01 серпня 2014 року дві штурмові групи сил АТО обійшли Красногорівку з півночі та зайшли у місто з тилу. Атака українськими військами зі сходу стала абсолютною несподіванкою для бойовиків. Одна зі штурмових груп атакувала центральну частину міста з адмінбудівлями, в той час як інша прочісувала південну, промислову частину Авдіївки. Військовий спецназ діяв у північній частині міста.
“Організована оборона противника в Красногорівці розвалилася відразу. Дізнавшись про атаку з тилу та своє стрімке напів-оточення (тимчасово ще залишався вихід на південь, в сторону Мар'їнки), дезорганізовані влучними артилерійськими нальотами, почувши грізний гуркіт наших двох танків, сепари почали просто розбігатися й роз'їжджатися дрібними групами з Красногорівки або ховатися по дворах в самому місті. Опір противника був фрагментований і епізодичний. Лише окремі автоматники противника намагалися вести вогонь на окраїнах міста та на його вулицях, й з вікон автомобілів, на яких вони проривались в бік Старомихайлівки. Пару таких автомобілів "скосив" один з приданих зенітно-артилерійських розрахунків 51-ї омбр.
Чи не найбільшим бойовим зіткненням в ході цього штурму став бій в районі міського військкомату, головного місця базування бойовиків, наслідком якого стало взяття чисельних військових трофеїв в вигляді різноманітної зброї. Після прочісування міста, штурмові групи вийшли на вказані ділянки на південній околиці міста, де закріпились, завершивши таким чином утворення лінії оборони визволеної Красногорівки.” – розповідає Віктор Покуса.
Силам АТО знадобився день для визволення Красногорівки.
“Я завжди і скрізь зі знанням справи буду стверджувати, що сила армії визначається наявністю та ступенем розвитку таких понять, як воїнська честь, доблесть, майстерність, злагодженість, військове братерство, взаємна довіра і віра в цінності та ідеї, за які вона воює. Або по-іншому, сила армії - в справедливих ідеалах, людях і злагоджених військових колективах.” – зазначає офіцер.
Сьогодні місто відзначає 6 річницю звільнення від терористичних військ. Ми згадуємо кожного військового, який боровся за українське місто та пам’ятаємо їх подвиг.