«Бути поруч і тримати зв’язок»: історія Анастасії Курніцької, фахівчині із супроводу ветеранів з Тернопільщини

Анастасія Курніцька — психологиня за освітою. Ще під час навчання вона почала цікавитися темою допомоги при травмі та посттравматичному стресовому розладі. Згодом вступила до магістратури з психотерапії, прагнучи глибше зрозуміти, як працює людська психіка в умовах втрати та болю.

З квітня Анастасія працює фахівчинею із супроводу ветеранів Копичинецької громади Тернопільської області. «Я не планувала працювати у цій сфері, проте коли зателефонували з міської ради і запропонували роботу, пов’язану з військовими, сумніви зникли», — пригадує вона.

Особистий досвід став головним мотивом для такого рішення. 1 березня 2022 року, одразу після початку повномасштабного вторгнення, батько Анастасії повернувся з-за кордону й став на захист України. Провів лише день удома  і пішов до військкомату. Згодом долучився до бригади морських піхотинців.
«У 2023 році тато загинув. Тоді ми не знали, куди рухатися, до кого звернутися. І я знаю, як це — бути ніби в тумані. Тепер я намагаюся хоча б трохи спростити цей шлях для інших. Мені подобається ця робота, бо можу хоча б трішечки допомогти нашим Захисникам та їхнім родинам», — говорить вона.

Навчання, підготовка і виклики професії

Коли Анастасія розпочала роботу, вона була єдиною фахівчинею у громаді. Психологічна освіта допомагала налагоджувати контакт і підтримувати людей, але юридичних знань бракувало. «Люди приходили з юридичними питаннями, а я спершу не могла відповісти. Просила час, консультувалася з юристами — мене дуже підтримували», — розповідає вона.

Пізніше Анастасія пройшла 150-годинне навчання у Бородянському центрі. «Після цього стало легше — тепер на більшість питань можу відповісти одразу», — ділиться вона, проте додає: «Якщо є складне питання — переназначаю зустріч, вивчаю тему з колегами й повертаюся з відповіддю».

Перші кроки в роботі почалися з інформування громади: міська рада розмістила повідомлення у соцмережах про відкриття посади фахівця із супроводу. Анастасія створила у Facebook групу Центру підтримки, де почали з’являтися повідомлення про ініціативи, зустрічі, важливі контакти. Люди почали звертатися: спочатку обережно, потім усе частіше, рекомендували Анастасію знайомим. Так кількість звернень почала зростати.

У вирішенні певних питань допомагають колеги з інших сфер, місцеві органи влади, освітні заклади та міжнародні гуманітарні фонди. «Мені приємно, що можу звернутися практично до будь-якої установи — і мене почують», — каже Анастасія.
У Копичинцях вона тісно співпрацює з гуманітарним штабом, який допомагає військовим уже три роки. «Червоний Хрест» сприяє у пошуку зниклих безвісти, а «Карітас» організовує зустрічі для родин загиблих.

«На наших зустрічах ми постійно спілкуємося з сім’ями загиблих і зниклих військових. Вони кажуть, що після цих зустрічей стає легше. Ми малюємо, їздимо з дітьми в екопарк чи на ковзанку. І навіть якщо я не дуже добре катаюся, усе одно йду з ними, бо важливо бути поруч», — усміхається вона.

Запити та звернення

Кожен день Анастасії розписаний похвилинно — завжди є питання, які потребують уваги. До фахівчині звертаються сім’ї ветеранів, родини загиблих і зниклих безвісти захисників. «Ветерани зазвичай приходять із юридичними питаннями, члени родин військовослужбовців — здебільшого за психологічною підтримкою. Найбільше питань — у сімей загиблих: як вшанувати пам’ять, як показати, що ми пам’ятаємо і вдячні. Я розумію, що не можу повернути їхніх рідних, але можу зменшити цей тягар».

Також звертаються військові, які отримали поранення, але ще не звільнені з лав служби. Вони приходять із дуже різними історіями: хтось потребує допомоги з документами, інший — втратив сенс життя.  І кожна з них потребує уважного слухання, участі й терпіння.

«Був випадок, коли військовий після поранення втратив усі медичні документи. Ми зв’язувалися з кожною лікарнею, відновлювали його шлях лікування — і змогли зняти статус “СЗЧ”», — пригадує Анастасія. Цей чоловік отримав тяжке поранення. У перші дні після евакуації він був без свідомості. Його перевозили з лікарні в лікарню: це було п’ять медзакладів за кілька місяців. Десь на цьому складному й заплутаному шляху зникли всі медичні документи.

«Для того, щоб частина могла підтвердити його лікування, потрібні були довідки з кожної лікарні, але їх не було. Тому ми почали телефонувати, писати, просити відновити витяги й виписки. Це забрало багато часу, енергії, трохи нервів, але самій людині в такому стані це просто не під силу», — розповідає фахівчиня. У результаті вдалося відновити повний пакет документів і зняти з військового статус «самовільно залишив частину».

Іноді допомога виглядає не так масштабно, але має величезне значення. «Був і курйозний запит — жінка купила дрова, але їй їх не доставили. Ми просто зателефонували у фірму, пояснили ситуацію, і через два дні дрова вже були в неї вдома», — усміхається Анастасія. Здавалося б, дрібниця, але для ветеранів і їхніх родин навіть такі побутові речі часто стають викликом. Коли є хтось, хто може підставити плече — це вже велике полегшення.

Також бувають запити щодо навчання та працевлаштування. «До нас звертався ветеран, який не міг знайти сенс у житті після війни. Він прийшов і чесно сказав: «Я не знаю, що мені робити. Мене нічого не цікавить. Після війни здається, що будь-який досвід — неважливий». Спершу хотіли працевлаштувати його як фахівця із супроводу, адже досвід ветерана був би неоціненним. Та виявилося, що чоловік не мав вищої освіти. Тоді йому запропонували піти навчатися. «Він вагався, але все ж погодився. Нова професія стала для нього новою точкою опори. Тепер він студент, має план і віру, що життя триває».

Людяність як опора

Зустрічі з родинами зниклих безвісти чи загиблих забирають найбільше сил і водночас дають найглибше розуміння, заради чого ця робота. «Коли я прийшла на роботу, уже були люди, яких ми знали — і які загинули або зникли. Ми з ними спілкувалися, допомагали їм. А потім до нас почали приходити їхні рідні — з тією ж бідою, тим самим болем», — розповідає Анастасія. У такі моменти важливо не лише зібрати документи чи пояснити бюрократичні кроки. Насамперед потрібно бути поруч,  підтримати людину в її розпачі, дати відчуття опори.

«Вони часто не знають, із чого почати, а часом усе потрібно робити терміново. Я намагаюся говорити з повагою, м’яко, щоб не тиснути. Бо головне — щоб людина не замкнулася у своєму болі, а мала сили діяти далі», — каже фахівчиня.

Анастасія також працює з родинами зниклих безвісти. «Вони живуть у стані очікування — іноді роками. Зробили вже все можливе, але почуваються безсилими. Ми намагаємося дати їм щось більше, ніж просто чекання — залучаємо до проєктів, спільнот, підтримуємо, щоб вони відчували себе не самі».

Ще одна болюча частина роботи — справи полонених. «Ми точно знаємо, де вони, але не можемо допомогти. Пишемо листи, тримаємо зв’язок, сподіваємося, що наші слова доходять, бо іноді саме віра, що тебе не забули, і є тим, що тримає людину при житті», — говорить вона.

Сила взаємопідтримки

Часто люди приходять до фахівчині не лише за консультацією чи допомогою з документами,  їм потрібно виговоритися, розповісти важливе.  Іноді запит, із яким вони звертаються, озвучується лише наприкінці розмови, коли напруга спадає. «Бувало, що людина приходила з дуже важливим питанням, але ми говорили понад годину — про все, що її хвилює. І тільки потім поверталися до основного», — усміхається Анастасія й зізнається: «Багато хто, поговоривши, каже: “Мені стало трішки легше”. І я бачу, що це справді так. Ми часто стаємо першими, хто чує їхню історію. І дуже важливо знайти ті слова, які допоможуть людині не зневіритися, а зробити наступний крок: зібрати документи, оформити заяву, просто продовжити жити».

Анастасія переконана: найцінніше у цій роботі — довіра, яка народжується між фахівцем і ветеранами та їхніми родинами. Адже відчуття, що тебе чують і розуміють, — це теж допомога. І саме ця взаємна підтримка тримає і тих, хто прийшов по допомогу, і тих, хто її надає. «Ми підтримуємо одне одного — вони змінюють моє життя, а я намагаюся допомогти їм у їхньому», — підсумовує Анастасія. 

Як знайти свого фахівця із супроводу

До фахівця із супроводу можуть звертатися не лише ветерани чи військовослужбовці після повернення, а й члени їхніх родин, родини загиблих, а також постраждалі учасники Революції Гідності.

Фахівець допоможе з оформленням пільг і документів, реабілітацією, працевлаштуванням, житловими питаннями, навчанням або просто підтримає, коли складно.

Щоб знайти фахівця із супроводу, відкрийте застосунок «Дія»:

1. Перейдіть у розділ «Сервіси» → «Ветеран Pro».
   
   
2. Оберіть опцію «Пошук фахівця».
   
   
3. Введіть ПІБ конкретного фахівця або виберіть область і громаду.
   
   
4. Натисніть «Застосувати» — і перегляньте доступних фахівців у вашому регіоні.