«Ніколи не опускати рук!», – Олександр Терещенко
«Ніколи не опускати рук!» – побажання, яке кожного разу залишає автор книги «Життя після 16:30» Олександр Терещенко своїм читачам.
Олександр Терещенко до війни працював на телебаченні, займався супутниковим зв’язком, організацією телемостів, прямих включень. Потім був оператором на місцевих та центральних телеканалах.
«Коли я приїхав на Інститутську, коли побачив обличчя хлопців, коли зрозумів, що гинуть діти – там же багато молодих хлопців, такого віку, як мій син! І я подумав, що якщо не піду боронити Україну, то перестану себе поважати. Бо гинуть діти, а я вже пожив, маю своїх дітей», – розповідає Олександр.
У квітні 2014 Олександр Терещенко добровільно прийшов до військкомату, але там попросили зачекати. Чекати довелося до 30-го липня – саме цього дня зателефонували з військкомату та сказали, що готові взяти на службу у 28-му механізовану бригаду.
«Я був мобілізований туди в другий батальйон і проходив там бойове злагодження, на військовому полігоні «Широкий лан». Там був три тижні, а на четвертий бійців почали питати, чи є охочі вирушити на завтра у зону АТО. Я разом з іншими відповів «так». І так трапилось, що нашу групу відправили на докомплектацію 79-ї аеромобільної бригади. У складі цієї бригади і воював, з нею пізніше зайшов у Донецький аеропорт», – пригадує Терещенко.
У жовтні 2014 року 79-та аеромобільна бригада зайшла до Донецького аеропорту, а 15 жовтня о 16:30 Олександр Терещенко був зафіксований на позначці «300».
Після важкого поранення та операцій був довгий час лікування, реабілітації, протезування. Олександр Терещенко займався громадською діяльністю у Миколаєві й допомагав іншим бійцям розібратися з їхніми проблемами та емоційними станами. А потім – все почалось із публікацій у соцмережі.
«Після війни став активним користувачем Facebook, а ось книгу писати зовсім не планував. А потім чомусь вирішив описати момент поранення, коли у мене прямо в руках вибухнула граната. Оскільки я не втратив свідомість, то запам’ятав багато дрібниць і подробиці.
Після публікації першого оповідання я отримав велику кількість позитивних відгуків та більше тисячі вподобайок», – пригадує Олександр Терещенко.
Кіборг продовжував і далі писати оповідання, публікувати їх у соціальних мережах та підписувати «Маячня», доки їх не помітив миколаївський поет, член НСПУ Володимир Пучков.
«Володимир Пучков побачив мою «маячню» як майбутню книгу і запропонував допомогу, але я був скептично налаштований. Я хвилювався, що закінчиться натхнення, і я відтягував момент. В той час у газеті був опублікований цикл моїх оповідань за редакцією Володимира», – розповідає Олександр Терещенко.
Наприкінці 2018 року книгу було відправлено на друк, а вже 26 січня 2019 відбулася презентація книги «Життя після 16:30», хрещеним батьком якої, за словами Терещенка, став Володимир Пучков.
«В анотації я написав: у мене немає амбіцій письменника, – поділився Олександр Терещенко. – У такий спосіб я не хочу, як кажуть, зняти камінь з душі або щось подібне. Хочу, щоб та людина, яка втратила себе, у якої пропало бажання жити, прочитала мою книгу і зрозуміла: можна жити в будь-якому стані. Якщо хоч одному це допоможе – для мене це дорожче, ніж десятки тисяч проданих книг».
Ніколи не опускати рук!
