Ветеранська література. Віктор Янкевич «Я не забуду»
Віктор Янкевич «Я не забуду».
Видавництво: Маґура, 2025
Про героїв: головний герой — артилерист Тимофійович, командир розрахунку 155-міліметрової гаубиці, у званні старшого сержанта, якого побратими називають просто “Тимофійович”. Це образ Захисника з багатьма життєвими ролями — командира, побратима, чоловіка, тата, дідуся. У ньому кожен впізнає когось зі своїх рідних або знайомих. Та не лише в ньому — серед інших героїв читач теж знайде знайомі обличчя, а інколи, можливо, навіть самого себе. Адже залежно від обставин, хтось побачить себе в ролі головного героя, хтось — побратима, а хтось — близької людини військового.
Чому потрібно читати:
щоб зрозуміти наших Захисників. Що вони відчувають на війні, як будують взаємодію між собою, через які проблеми та виклики проходять — як на передовій, так і під час коротких відпусток додому. І найважливіше — як вони переживають втрату своїх побратимів.
ця книга — про силу прийняття та життя після втрат. Біль війни не лишається на полі бою — він оселяється всередині, у кожному рішенні й дії героя. Але цей біль може стати джерелом сили — сили йти вперед. Особливо — коли поруч є підтримка.
тому ця книга — також про підтримку. Про ту безцінну підтримку коханих і рідних. Про розуміння, наскільки важливо, щоб Захисники її відчували — особливо в моменти внутрішньої боротьби. Цю книгу потрібно прочитати всім нам — аби навчитися розуміти, аби вчитися відпускати, і ніколи не забувати про тих, хто загинув заради того, щоб ми могли сьогодні пити свою ранкову каву.
а ще — це книга про щирість. Глибоку й справжню щирість — поділитися з нами пережитим досвідом війни.
щоб навчитися жити далі — після втрат, несправедливості та нерозуміння. Коли змінити вже нічого не можна, але можна прийняти, відпустити й пам’ятати. І побачити сенс-попри все.
і цей сенс має давати нам наснагу — жити далі. Чесно. Відверто. Насамперед — перед самими собою. Втрата не перестане боліти, але вона залишає надію. І віру, що все, що сталося, — не марно.
Про книгу та автора:
книга написана автором на війні — поряд із Роботиним, у Запорізькій області, під обстрілами. Там, де кожен день міг стати останнім. Вона народжувалась у живих, справжніх емоціях, у моменті — між життям і смертю.
виклад — стриманий, але водночас легкий і глибокий. Він щиро передає емоції ветерана — від роздумів і турботи про побратимів, думок про рідних, болю втрати — до внутрішньої боротьби та поступового відновлення.
хоча книга й художня, в її основі — справжній військовий досвід, який автор ніби «передає» головному герою — Тимофійовичу. У кожному персонажі читач впізнає людей поруч із нами — військових, їхні родини, друзів.
Автор — сучасний український письменник детективів і трилерів. Із початку повномасштабного вторгнення він вступив до лав Збройних Сил України та служить у бригаді імені гетьмана Данила Апостола.
Від себе: як дружина військового, я щиро рекомендую прочитати цю книгу всім, хто чекає своїх коханих, рідних, друзів і близьких. Вона не дасть повного розуміння — бо таке можливе лише там, на передовій. Але вона наблизить. Допоможе краще відчути тих, кого ми любимо, кого цінуємо, кого хочемо підтримати — навіть коли не знаємо як. Це болісна, але дуже світла книга, яку ми маємо прочитати.
Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.
