«Це не робота — це моя місія». Історія Марії Маковей, фахівчині із супроводу ветеранів у Гусятинській громаді
У громадах по всій країні працюють люди, які щодня стають опорою для ветеранів та родин загиблих. Вони допомагають розібратися з документами, підтримують у найважчі моменти, шукають рішення там, де іншим здається, що їх немає. Одна з них — Марія Маковей, фахівчиня із супроводу ветеранів Гусятинської громади на Тернопільщині. Її історія — про особистий біль, силу служіння та роботу, яка стала покликанням.
Марія прийшла у професію з особистої історії: «Моя професійна діяльність почалася з 2014 року. Я просто була волонтеркою. Робила все, що могла: їздила до них, допомагала бригаді чоловіка». У 2024 році коханий Марії загинув.
Марія намагалася повернутися до звичного життя, працювала у спортивній школі, але прагнула продовжити роботу з військовими. «Я шукала щось, що було пов’язане з війною. Це просто моє», — каже вона.
У 2023 році голова Гусятинської громади запропонував Марії стати фахівчинею із супроводу. На той момент він добре знав її людські якості, досвід і ту велику довіру, яку мали до неї військові: «Наш селищний голова запропонував мені цю посаду… Я вирішила спробувати. Він ніколи мені не відмовив у допомозі. Я дуже йому вдячна».
Шлях у професії: навчання та становлення
Марія працює фахівчинею з 3 грудня 2024 року — більше року. Вона — єдина фахівчиня у Гусятинській громаді, де проживає близько 15 тисяч людей. Для того, аби тримати високу професійну планку Марія постійно навчається: «Я була на навчанні в Бородянка-центрі, у Львові, в Тернополі. Я не пропускаю нічого — вчуся постійно».
Це навчання допомогло їй зрозуміти, як супроводжувати ветеранів юридично, соціально й емоційно. Але основний досвід прийшов з практики — з історіями людей, яким вдалося допомогти.
Запити, з якими приходять
Робота фахівця із супроводу — це постійна взаємодія з людьми, не лише робота з паперами. Марія каже, що запити дуже різні: від оформлення пенсій та субсидій до питання, «як почати жити далі»: «Є такі, що приходять і не знають, з чого почати. Ми готуємо усі документи за списком покроково». Вона оформлює документи на пенсії, виплати, субсидії, ВЛК, допомагає комунікувати з ТЦК та МВС, супроводжує в лікарнях, центрах зайнятості.
На супроводі Марії зараз 132 кейси — і кожен має свій шлях, тривалість та емоційну вагу.
«Супровід може тривати годину, може — місяцями. Закриваємо одну проблему — людина приходить з іншою. Є дуже багато нерозв’язаних питань, чекаємо відповідей від частин», — говорить Марія.
Серед історій, якими вона особливо пишається: оформлення грантів на власну справу для молодих ветеранів; допомога хлопцям з навчанням у центрі зайнятості; супровід родин загиблих; перепідготовка водійських документів для бійців, які відкривають свій бізнес. «Нещодавно звернулися військові із запитом щодо грантів для відкриття власного бізнесу. Для цього ми робили все разом: і документи готували, і МРЕО відвідували, і консультації проходили», розповідає Марія. Один із ветеранів відкрив власну справу в сфері харчування. Інший — отримав фінансування на майстерню. Фахівчиня зазначає, що такі історії дуже важливі, адже нова діяльність — це психологічний “місток” назад до звичного життя.
Пліч-о-пліч з ветеранами: групи підтримки, риболовля і спільнота
Окрема частина роботи — це реінтеграція та соціальна адаптація. Марія переконана, що спілкування між ветеранами рятує більше, ніж здається: «Ми організовуємо різне дозвілля для ветеранів: риболовлю, зустрічі, маємо свою групу. У спортивній школі хлопці можуть відвідувати басейн, сауну, бильярд, шахи. Вони там відкриваються й стають близьмими один одному. Зараз вони вже як брати».
За її словами, не кожен ветеран зважується прийти з документами, але приходить у гурток — і там поступово відкриває свої потреби та страхи. Це неформальна, але дуже ефективна форма підтримки.
«Це моя місія»
Бувають дні, коли Марія виснажена. Але щоразу її повертає одне: «Мені надає сили ця робота. Коли хлопці обнімають, дякують… Я щаслива в тій роботі. Це моє життя зараз». Інколи буває важко через спогади, але робота допомагає жити далі: «Чим можу — тим допомагаю, головне — мати бажання й просто робити, а двері завжди відкриються».
Історія Марії Маковей показує, наскільки важлива щоденна підтримка ветеранів. Фахівці з супроводу в громадах допомагають військовим адаптуватися до мирного життя та супроводжують їхні родини — тих, хто чекає, і тих, хто пережив втрату. Саме їхня підтримка стає містком, що допомагає ветеранам і родинам знаходити сили жити далі.
