Шлях підтримки, довіри й відновлення для ветеранів та їхніх родин: історія Анастасії Тихоненко з Тетіївської ТГ Київської області 

Коли її чоловік став на захист України, Анастасія Тихоненко усвідомила: допомагати ветеранам і членам їхніх родин відновлювати життя після служби — це її особистий внесок у перемогу. Сьогодні вона працює фахівчинею із супроводу ветеранів і членів їхніх родин у Тетіївській громаді,  яка об’єднує 33 населені пункти. Щодня Анастасія допомагає людям після війни знаходити підтримку, розв’язувати складні ситуації та відновлювати життєві ресурси. Анастасія працює не лише з документами, а й з людською надією, допомагаючи зробити перші кроки до нового життя.

Нині на території України працює понад 2 000 фахівців із супроводу ветеранів. Частина з них, так само як і Анастасія, — родичі військовослужбовців або звільнені ветерани. Вони знають із власного досвіду, наскільки важкі періоди доводиться долати людям після війни, і прагнуть ділитися підтримкою, досвідом і конкретними рішеннями. 

У рамках системи підтримки ветеранів фахівці отримують навчання, методичну підтримку та ресурси, необхідні для того, щоб супроводжувати військовослужбовців і їхні родини на кожному етапі адаптації після служби.

Професійний шлях та мотивація

Анастасія має три вищі освіти — біологічну та дві педагогічні, а також закінчила медичний коледж за спеціальністю медичної сестри. Після навчання вона три роки працювала вчителем біології, географії та хімії. «Саме досвід роботи в школі навчив мене головного — спілкуватися з людьми, слухати, пояснювати складне простими словами, підтримувати та розуміти потреби інших», — каже Анастасія. Цей досвід став основою для її роботи у громаді.

Мотивація змінити професію з’явилася після того, як чоловік Анастасії пішов добровольцем на фронт. «Його рішення захищати Україну стало для мене особистим викликом. Я зрозуміла, що маю бути відповідальною та корисною», — розповідає вона. Коли Анастасія побачила оголошення про набір фахівців із супроводу ветеранів, вона без сумнівів подала заявку. «Я відчуваю, що тут я набагато потрібніша людям», — додає вона. З квітня 2025 року вона приєдналася до системи супроводу ветеранів та членів родин військовослужбовців.

Навчання та перші кроки у громаді

Перед виходом на посаду в громаді Анастасія пройшла комплексне навчання у Бородянка-центрі, де опанувала ведення первинної документації, роботу з нормативно-правовими актами, психологічну підтримку та юридичні аспекти. «Мене навчали аналізувати та синтезувати інформацію з різних джерел, щоб правильно роз’яснювати контрактні завдання, розуміти закономірності та планувати роботу», — розповідає Анастасія. Ці знання допомагають їй швидко знаходити ефективні рішення та координувати роботу з ветеранами і їхніми родинами.

Перші місяці роботи вимагали налагодження контактів із різними установами. «Було дуже важливо налагодити співпрацю з пенсійним фондом, ЦНАПом, територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, місцевою лікарнею та управлінням соціального захисту», — розповідає Анастасія.

Для спрощення комунікації вона організувала робочу нараду з керівниками цих структур і створила спільну групу в месенджерах. Ініціативу підтримав та допоміг організувати заступник міського голови Павло Корнієнко — ветеран війни та особа з інвалідністю внаслідок війни. Він добре розуміє, наскільки важливою є злагоджена співпраця між усіма службами, щоб допомога доходила до людей без зайвих бар’єрів.

«Ми роздали буклети з контактами та переліком послуг для старостинських округів, щоб люди знали, куди звертатися», — додає вона. Завдяки цій системі звернення вирішуються швидше, а ветерани не змушені бігати між установами.

Ветерани та їхні родини: кейси супроводу Анастасії

Щодня фахівчиня спілкується з ветеранами, демобілізованими військовослужбовцями, родинами загиблих і зниклих безвісти, а також із близькими чинних військовослужбовців. 

Один з найскладніших кейсів у Анастасії — поранений військовослужбовець, який повернувся в село в громаді з важким пораненням — у нього було роздроблене стегно. Спочатку він відмовлявся спілкуватися з кимось, навіть із медичними працівниками. «Він замкнувся, не хотів оформлювати статуси, виплати чи соціальні гарантії, взагалі нічого не хотів», — згадує Анастасія. Фахівчиня почала з телефонних розмов, щоб поступово встановити контакт. Крок за кроком вона переконала його, що він може отримати підтримку, не втрачати гідності та залишатися автономним. Потім Анастасія приїхала до нього особисто, організувала супровід до лікарні, допомогла знайти медичний інвентар: крісло колісне, милиці, треногу для пересування.

«Ми супроводжували його по лікарнях, оформлювали документи та допомагали відновити втрачений пакет паперів. Це був складний шлях, але зараз він поступово адаптується», — пояснює Анастасія.

Ще одна історія — звернення матері військовослужбовця, який зник безвісти 8 грудня. Хоча формально вже були оформлені всі документи, допомоги та довідки, вона протягом трьох із половиною годин просто виговорювалася, шукаючи слухача та підтримку. «Для людей, які переживають втрату, найважливіше — бути почутими, не формально, а щиро. Ми завжди починаємо з розмови, а потім разом оформлюємо статуси, довідки, медичну та соціальну допомогу», — пояснює Анастасія.

Ще один випадок — дружина загиблого ветерана, якій нині 55 років. Вона залишилася одна, але мала на обійсті трактор. Бажання навчитися керувати ним стало її шляхом до самостійності. Анастасія допомогла їй звернутися до Центру зайнятості, організувати навчання і здобути навички, щоб обробляти землю самостійно.

«Це не просто мрія, це реальна допомога людям адаптуватися до життя після втрати, відновити контроль над своїм побутом і відчути силу», — додає Анастасія.

В Анастасії на супроводі наразі 61 кейс, із них 17 — родини безвісті зниклих. «Це люди у стані розпачу, з великою кількістю запитань та болю. Для них важлива навіть співучасть, підтримка, розмова — спокійна, чесна, людяна», — пояснює вона.

Місія та відновлення ресурсів

Для Анастасії робота фахівчинею із супроводу — це більше ніж професія. «Це місія. Для мене важливо працювати з військовими, допомагати хоча б так», — каже вона.

Щоб відновлювати власні ресурси, Анастасія проходить тренінги з психоедукації та психології. «Ці знання допомагають знайти ресурс для подальшої праці», — пояснює вона. Найцінніше для Анастасії — бачити, як у людей з’являється довіра, спокій і надія. 

Робота фахівців із супроводу ветеранів і їхніх родин — це невидима, але надзвичайно важлива ланка у відновленні після війни. Вони поєднують професіоналізм, досвід і людяність, створюючи для людей можливість адаптуватися, отримати підтримку та відновити ресурси. Кожен такий фахівець стає зв’язком між державними інституціями та тими, хто потребує допомоги, роблячи систему соціальної підтримки ефективною і доступною для всіх.