Понад 1000 звернень за рік: історія фахівчині із супроводу Аліни Борисенко із Черкащини

Повернення після служби рідко має вигляд чіткого плану. Частіше — це десятки процесів одночасно: документи, лікування, пошук житла, відновлення після поранень і спроба зрозуміти, що робити далі. Не загубитися серед великої кількості задач допомагають фахівці із супроводу ветеранів і ветеранок. Їхнє завдання — пояснити, підказати, з’єднати з потрібними службами, іноді просто побути поруч у складний момент. 

Сьогодні в Україні працює вже понад 2400 таких фахівців: у громадах, лікарнях, центрах надання адміністративних послуг, у місцях, де виникають реальні запити. І часто це люди, які добре розуміють, через що проходять ветерани, адже мають власний досвід. Фахівцями із супроводу стають  ветерани, дружини військових, родини загиблих, люди, які самі проходили шлях лікування, реабілітації, повернення до цивільного життя.

У кожного фахівця — своя специфіка. Наприклад, у лікарнях ця робота має свою специфіку. Тут фахівці працюють з військовими, які тільки-но пережили поранення або перебувають у процесі лікування. Це і допомога з документами, які часто втрачаються або залишаються в частинах, і супровід проходження військово-лікарських комісій, і пояснення прав, про які людина може навіть не здогадуватися, організація подальшого лікування, пошук реабілітації, а також робота з родиною, яка проживає цей досвід разом із військовим. Іноді це десятки коротких звернень щодня, а іноді — одна історія, яка триває місяцями і вимагає постійної уваги. 

Досвід, який привів у професію

Фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок Аліна Борисенко вже майже рік працює в Уманській центральній міській лікарні на Черкащині. За освітою вона педагог, до нової посади роботи прийшла через власний досвід: «В кінці 23-го року мій чоловік отримав поранення, і ми з ним проходили цей шлях разом. Тоді ще фахівців із супроводу не було. Всю інформацію я дізнавалася з інтернету. Нам з чоловіком було важко», — розповідає Аліна.

Після поранення чоловіка вона фактично стала супроводжуючою. Звільнилася з роботи, щоб бути поруч, шукала інформацію, проходила цей шлях разом із ним. Згодом на сторінці Мінветераніву соцмережах побачила оголошення про набір на конкурс на посаду фахівця із супроводу. «Я заповнила заявку. Пройшла конкурс, але була в резерві. За цей час намагалася знайти себе в допомозі тим хлопцям, які повернулися після служби, їх дружинам». Навчання, волонтерство, підтримка інших родин — усе це стало підготовкою до роботи. І вже з травня 2025 року вона офіційно працює фахівчинею із супроводу в лікарні.

Професійне навчання відбулося одразу — в Бородянка-центрі. “В нас зібралася група, у складі якою були ветерани, дружини ветеранів, дружини загиблих героїв. Ми перезнайомилися, спілкуємося досі, підтримуємо один одного”,  — говорить Аліна. Велика кількість різних запитів, оновлення законів та постанов, бажання допомагати максимально ефективно надихають пані Аліну на постійне навчання та професійне самовдосконалення: “Я вчуся постійно.Намагаюся не пропускати вебінари від Міністерства у справах ветеранів, громадських організацій чи фондів, що стосуються питань ветеранської політики, проходила навчання у Черкасах”. На думку фахівчині, в системі супроводу потрібно тримати руку на пульсі постійно, цікавитися й навчатися.

Запити та звернення

Аліна Борисенко працює у медичному закладі, тож робота має свою спеціфіку —  більшість запитів від Захисників та Захисниць, які проходять лікування, реабілітацію: 

«Запити практично у всіх ідентичні:  це втрачені документи, не розуміння прав. Багато хлопців не знають, на що можуть розраховувати, тож я пояснюю, для чого ці документи, на що вони впливають. Також контролюю проходження ВЛК вчасно, щоб поранені військові не верталися в частину, а проходили комісію ближче додому».  Серед інших запитів —  оформлення статусу, звільнення зі служби, реабілітація,  навчання, працевлаштування, житлові програми. Окрема частина роботи — взаємодія з родинами. «Дружини до мене звертаються, телефонують, запитують. Проте найважливіше для них — психологічна підтримка».

Історії, які залишаються в серці

Майже за рік роботи фахівчині — близько запитів. За кожним із них — своя історія: від стандартних питань із документами до складних випадків, де супровід розгортається у тривалий процес, і результат хоч і не швидкий, але справді змінює ситуацію.

В листопаді минулого року звернувся ветеран у складній ситуації. Його виписували з лікарні після лікування, проте чоловік не мав куди йти - не мав ні житла, ні родичів, окрім того, мав фінансові проблеми: кредити, заблоковані рахунки, був у депресивному стані. «Ми розуміли, що після виписки людина залишається фактично на вулиці».

Командою лікарні та фахівчині вдалося знайти рішення: оформити документи, домовитися з банком про реструктуризацію боргів, частково розблокувати рахунки, знайти житло в іншій громаді. “Звичайно, наслідки хвороби задишилися, але нам вдалося стабілізувати ситуацію. Поки ми розбиралися з його питаннями, він став краще себе почувати, пройшов реабілітацію, долікувався після інсульту, почав краще ходити, почав більше спілкуватися з іншими. Тепер ветеран знає, що має дах над головою”.
Інша історія — про важке поранення ноги, яке фактично позбавляло людину можливості рухатися. Ветеран був у розпачі — не знав, що робити далі, як повернутися до активного життя. Фахівчиня звязалася із фахівцями із протезування, домовилася про дообстеження у Черкасах. Чоловікові провели ампутацію ноги задля подальшого встановлення протезу. Зараз фахівчиня готує фінальні документи для завершення усіх процесів.

Емоційна сторона роботи

На початку роботи Аліні здавалося, що вона вже не реагуватиме так гостро, адже разом із чоловіком пройшла війну і поранення. Вона багато чула його історії й сама бувала поруч настільки, наскільки це було можливо. Та перші розмови з військовими, які щойно приїжджали на лікування, були надзвичайно важкими. Ветерани та ветеранки звертаються зі свіжими травмами, фізичними й психологічними, з гострими реакціями, з почуттям провини. «Коли вони питають: чому я? — це важко витримати».  Кожен таке звернення потребувало неабияких сил та внутрішньої опори. З часом прийшли досвід і розуміння, як підтримувати інших і себе, але спілкування з матерями загиблих і зниклих безвісти досі залишається найважчим випробуванням.

Робота, яка тримається на команді

Фахівець із супроводу не працює сам, це постійна взаємодія з десятками структур: лікарями та медперсоналом, фахівцями із соціального захисту та центру зайнятості, органів місцевого самоврядування, військовими частинами, громадськими організаціями та волонтерами. У цій системі фахівець стає координатором — людиною, яка знає, куди звернутися і як прискорити процес.

Пані Аліна наголошує: у роботі фахівця із супроводу взаємодія з іншими службами — ключ до швидкого вирішення більшості питань.
«У лікарні я постійно співпрацюю з лікарями. Буває, ветерани не хочуть їх відволікати, соромляться ставити запитання, але потребують уточнень. А іноді просто не можуть самостійно пересуватися і потребують фізичної допомоги, щоб вирішити питання з документами», — пояснює вона.

У своїй роботі фахівчиня взаємодіє з центром зайнятості, ЦНАПом, відділом ветеранської політики громади, ТЦК, а також з іншими службами залежно від запиту. З питань житла вона консультується з фахівцями міської ради, а для організації перевезень після лікування залучає волонтерські організації. Зокрема, нещодавно Червоний Хрест допоміг транспортувати військового до Харкова.

Якщо потрібне перевезення в межах громади, Аліна звертається до місцевих волонтерів, а в окремих випадках до допомоги долучається її чоловік.
Водночас після виписки потреба в супроводі часто не зникає, тому фахівчиня передає ветеранів і ветеранок колегам у громадах, щоб підтримка залишалася безперервною.

“Роби те, що ти любиш, й ніколи не доведеться працювати”

Аліна Борисенко працює фахівчинею із супроводу вже майже рік. За цей час їй вдалося адаптуватися до викликів, психологічного навантаження та потреб постійного навчання та взаємодії з іншими фахівцями. Свою роботу називає місією й каже: “Фахівці із супроводу, що просто ідуть на роботу, тут працювати довго не зможуть. Тут діє приказка: роби те,  що любиш, й ніколи не доведеться працювати”, — каже фахівчиня. “Ми не просто допомагаємо — ми беремо за руку і проводимо в цивільне життя”.

Система супроводу ветеранів і ветеранок продовжує розвиватися, щоб у кожній громаді поруч була людина, яка знає, як допомогти і куди вести далі. Саме такі фахівці, як Аліна Борисенко, щодня роблять цей шлях менш складним і більш людяним для тих, хто повертається після служби.