Поруч у найскладніший момент: як фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок працює з пораненими захисниками у Житомирі

Робота фахівця із супроводу ветеранів в закладах охорони здоров'я починається в лікарняній палаті — там, де після поранення людина залишається сам на сам із болем, невизначеністю й багатьма питаннями.

Саме в таких умовах уже дев’ять місяців працює Наталія Хоменко — фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок у Житомирі, у просторі турботи про ветерана при КНП “Обласна клінічна лікарня ім.О.Ф. Гербачевського. Вона допомагає пораненим захисникам і захисницям знайти опору, розібратися в системі підтримки й не залишитися наодинці з проблемами, які здаються нерозв’язними.

Для Наталі ця робота — не просто посада. Вона називає її своїм покликанням.

Шлях до підтримки ветеранів: волонтерство, що стало професією

Наталя Хоменко не прийшла у сферу ветеранської підтримки «ззовні». Її шлях почався ще з перших днів повномасштабної війни: «З першого дня я була волонтером в благодійному фонді “Чисте Полісся” при нашій Житомирській обласній раді, де напряму займалася забезпеченням всім необхідним, медикаментами, перев'язочними матеріалами, продуктами харчування, одягом саме на фронт, на громади, де були вже ВПО.В той час здобувала другу вищу освіту за напрямком “психологія” в Житомирському Поліському університеті, брала участь в заняттях з арттерапії саме з пораненими Захисниками з шпиталю». Нині вона пораненими військовими у Житомирській обласній лікарні.

Рішення працювати саме з ветеранами визрівало поступово — через волонтерський досвід, постійний контакт із військовими та усвідомлення, що після поранення або повернення з фронту люди часто залишаються без зрозумілого маршруту допомоги. «Люди зверталися з дуже різними запитами — від елементарних довідок до складних життєвих історій, коли не зрозуміло, з чого почати», — каже Наталя.

Так поступово сформувалося головне розуміння ролі фахівця із супроводу: не вирішувати все замість людини, а бути поруч і допомагати знайти шлях.

Супровід — це бути поруч

Сьогодні Наталя надає до 200 консультацій на місяць. Лікарня, де працює Наталія, приймає поранених після евакуації з різних напрямків. «Більшість звернень — від поранених. Вони часто потрапляють до лікарні без паспорта, без військового квитка, без жодних документів. Буває, що військовий залишився живий, але в нього нічого немає».

Одне з перших завдань фахівчині — відновити зв’язок із військовою частиною та запустити процес відновлення документів. Іноді єдиною зачіпкою стає форма 100 з номером частини: «Моя задача — в першу чергу вийти на військову частину, повідомити, що військовий знаходиться у нас, і далі вже починати процес відновлення документів».

Військовим квитком займається виключно військова частина, але щоб цей процес зрушив з місця, часто потрібна небайдужість та винахідливість: «У військовій частині просять, щоб я зробила фотографії хлопців і відправила їм новою поштою. Є хлопці, які не виїзні, вони на ліжку».І тоді лікарняна палата на кілька хвилин перетворюється на фотостудію: «Натягуємо ззаду пораненого білу простинь. Я його фотографую на свій телефон, відправляю своєму знайомому фотографу, який робить фотографії для документів. Потім надсилаю їх у військову частину».

Серед кейсів — багато історій поранених з ампутаціями або важкими травмами, які фізично не можуть пересуватися самостійно: «Як я можу його відправити самого, якщо він на милицях чи в кріслі колісному? Звичайно, ми супроводжуємо поранених, допомагаємо в усьому. По-іншому просто не можемо».

Серед підопічних Наталії — є й іноземці, які воювали за Україну: «Так само у нас був іноземець колумбійський, який сам живий залишився без нічого. В таких ситуаціях звертаюся до своїх знайомих, до друзів, в кого є телефони, хто може стартовий пакет подарувати».

Іноді єдине прохання — повернути зв’язок зі світом. Відновлення сім-картки перетворюється на справжній квест, але результат того вартий: « Це було складно, але ми впоралися й відновили йому сім-картку. Він теж був щасливий».

Окремий напрям — робота з виплатами та помилками в документах. В одному з випадків військовий майже рік не отримував належні кошти через неправильно зазначений ступінь поранення: «Переді мною документ, де чітко написано — тяжке поранення. Я його сфотографувала і відправила у військову частину, пояснила ситуацію. Через десять хвилин ми мали відповідь щодо встановлення помилки в цих документах». Після цього військовому донарахували виплати, які стали критично важливими для утримання родини.

Хоча більшість звернень починається з паперів, часто першою потребою стає саме психологічна підтримка. «В лікарні був поранений військовий, який не хотів жити. Лікар звернувся і сказав, що терміново потрібен психолог. Ми знайшли потрібного фахівця. Після кількох розмов у нього очі відкрилися, він почав повертатися до життя».

Серед складних і важких історій трапляються й ті, що нагадують: життя не зупиняється навіть у лікарняних палатах: “Прийшов військовий: «У мене… прохання, мені треба одружитися. І тут заходить його дружина». Пара була без підготовлених документів і чіткого плану. Але вже наступного дня історія отримала щасливе продовження. «Вони не місцеві, вони зовсім з іншої області. Але, ви знаєте, в фоновому режимі це все вирішилося. І наступного дня був розпис. Цей момент залишився в пам'яті».

Що означає бути фахівцем із супроводу 

Наталя переконана: динамічність, відповідальність, рішучість, які необхідні в роботі — частина її характеру. «Це що в мене в крові. Я ніколи не скажу: “Ні, я не знаю, я не вмію”. Я знаю, до кого дзвонити, я знаю, до кого “постукати”. Якщо я не знаю відповіді зараз, я її отримаю пізніше». В її розумінні фахівець із супроводу — це інформатор, який, окрім того, має підтримати, допомогти, комунікувати, з'єднати, домовитися». Це людина, яка координує, слухає і не дає загубитися в системі.

Система супроводу ветеранів лише вибудовується, і такі історії показують її людський вимір. Там, де є фахівці, які готові слухати й супроводжувати, з’являється відчуття, що повернення до цивільного життя — це не шлях наодинці із складнощами, а спільний процес.