“Місток, що тримає”: як фахівець із супроводу  Марія Михайлюк підтримує ветеранів та ветеранок у Яблунівській громаді

“Коли брати на війні, а один уже на щиті — ти не можеш залишатися осторонь”, — каже Марія Михайлюк. Сьогодні вона — фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок у Яблунівській громаді, що на Івано-Франківщині. Рішення прийти в цю професію народжувалося не з кар’єрних міркувань, а з болю, який став покликом.

“Я дізналась, що є така можливість — стати фахівцем із супроводу ветеранів. Спершу була обережність: чи зможу? Чи витримаю емоційно? Чи знатиму про всі ці закони й довідки? Але всередині було відчуття: це мій шлях”, — пригадує Марія.

Ключовим мотивом стали її рідні.

“Я просто не могла стояти осторонь. Відчула, що мушу бути поруч із тими, хто повертається — і хто втратив”, — говорить вона.

Для Марії важливо було не просто “отримати роботу”, а зрозуміти, чи зможе вона бути тією, хто підтримає — у найвразливіший момент.

“Я подумала: якщо я маю серце, яке чує — то маю спробувати. І тоді це буде не просто робота, а місія”.

Коли Марія дізналася про можливість здобути нову професію фахівчині із супроводу ветеранів та ветеранок, заповнила заяву на участь у відборі на посаду фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, пройшла співбесіду й згодом отримала запрошення на роботу та додаткове навчання. Лекції проходили у Києві. “Навчання було не лише про права й пільги, а й про те, як берегти себе в цій роботі, як підтримати психологічно й самому зберігати рівновагу”, — каже вона. “Під час навчання я переконалася у тому, що це мій шлях”.

Хто такий фахівець із супроводу ветеранів

“Це не чиновницька посада. Це — поклик”, — каже Марія.

Фахівець із супроводу — це людина, яка допомагає ветеранам та ветеранкам, військовослужбовцям та військовослужбовицям, членам їхніх родин адаптуватися до життя після служби. В обов’язки входить надання інформації про пільги, допомога з оформленням документів, психологічна підтримка, сприяння реабілітації, пошуку роботи, житлових питань.

Але формальні функції — це лише частина роботи.

“Найперше — ми слухаємо. Ми ті, кому ветеран може довірити своє “мені страшно” або “мені соромно просити допомоги”. І якщо є така довіра — це вже половина підтримки”, — ділиться Марія.

Куди звертатися за допомогою?

Звернутися до фахівця із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб можуть не лише самі військовослужбовці після повернення, а й члени їхніх родин, родини загиблих захисників і захисниць, а також постраждалі учасники Революції Гідності. Фахівець допомагає з широким спектром питань: від оформлення пільг і довідок до психологічної підтримки, працевлаштування, реабілітації, житлових питань і навіть організації дозвілля. 

Знайти фахівця можна у місцевому органі самоврядування своєї громади або через цифровий сервіс для ветеранів — Veteran Pro в застосунку "Дія".

Чому потрібні такі фахівці?

За опитуванням у “Дії”, ветерани та ветеранки найбільше скаржаться на бюрократію, черги, брак зрозумілої інформації, складнощі з доступом до послуг. А фахівець із супроводу ветеранів та ветеранок  — це людина, яка це бере на себе.

“Багато хто приходить і каже: “Я втомився шукати інформацію чи рішення. Можна я просто тут залишу свої документи?” І от саме тут фахівець стає точкою опори. Щоб людині не довелося проходити цей шлях самій”, — пояснює Марія.

Як це працює в Яблунівській громаді 

Марія почала працювати фахівчинею із супрводу ветеранів та ветеранок п'ять місяців тому, але зміни — вже відчутні. Люди знають, куди йти. З’явилася довіра. І самі ветерани долучаються до волонтерства, допомагають іншим. Бо знають — не залишаться наодинці.

Марія розповідає: ветеранам важко повірити, що хтось може просто так допомогти. Але коли приходять — і замість черг бачать чай, спокійний тон і розуміння — розкриваються. “Деколи вони ніби сильні, але насправді — дуже поранені. Їм не завжди треба пільги. Іноді достатньо знати, що поруч є хтось, хто підтримає”.

Звертаються і з медичними запитами, і з потребами сімей: від навчання дітей загиблих батьків — до того, як вивезти хвору матір до лікарні, поки син на фронті. 

Задля вирішення запитів ветеранів та ветеранок Марія співпрацює з місцевими медзакладами, центром зайнятості, бюро правової допомоги, волонтерськими організаціями. Вона супроводжує у питаннях документів, реабілітації, грантів, житла — іноді навіть фізичною допомогою.

“Ветерани — це не “відслужили і все”. Це частина громади. Люди з досвідом, з болем, з вірою. Вони заслуговують на те, щоб поруч була людина, яка не відвернеться. І я хочу бути саме такою людиною”, — наголошує Марія.

Особисті історії, які не забуваються

З різноманітними запитами до Марії звертаються  щодня. Кожен день  — нові історії про боротьбу та надію. Є такі, що не забуваються. Марія пригадує хлопця з ампутацією кінцівки, якого вивели зі штату без жодної підтримки:

“Він не знав, куди йти. Не мав грошей, не мав житла. Я шукала госпіталі, дзвонила в частину, тримала з ним зв’язок. Він був дуже вразливий — і водночас мужній. Такі історії не забуваються. Зрештою нам вдалося домовитися про те, щоби захисник отримав медичну допомогу у доступному для нього місці”.

Проте супровід — це не лише про ветеранів, а і про їхні родини.

"Ми організували відпочинок для дітей військових і загиблих. Ігри, екскурсії, спостереження за психологічним станом. Це — профілактика травми, навіть якщо вона ще не проявилась. Діти теж чекають дзвінків, живуть у страху. Важливо, щоб вони теж мали підтримку".

Інша історія — про дівчинку, доньку загиблого захисника.

“Вона дуже розумна, бере участь в олімпіадах. Ми допомогли родині скористатися пільгами на навчання. Для мами це було неочевидно, їй потрібна була інформаційна підтримка”.

Також є випадки, коли звертаються самі військові, які зараз служать.

“Чоловік на фронті, а вдома — хвора мама і дружина. Питає: “Чи є соціальне таксі? Чи хтось може покосити траву?” Це прості речі, але такі важливі. Ми шукаємо рішення”.

Не кожна допомога приймається одразу. Але фахівець все одно поруч.

"Один ветеран втратив брата — вони пішли на війну разом. Йому досі дуже важко це прийняти. Він каже: “Я сам. Мені не треба допомоги. Не хочу нічого чути про пільги, психологів чи гранти. Я собі сам”. І це той біль, до якого складно дотягнутися. Бо за тим — втрата, злість, розчарування". Задача фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок —  бути поруч у потрібну хвилину. Іноді для вирішення певних питань потрібен час. 

Супровід ветеранів — це не завжди про довідки, печатки й алгоритми. Це про людей, які повертаються з війни — з ранами, які не завжди видно. Деякі з них закриті, злі, мовчазні. Вони можуть відмовлятися від допомоги, бо звикли бути сильними. Але навіть тоді — важливо, щоб хтось був поруч.

Підтримка ветеранів — це завдання не лише держави. Це — справа громади, сусідів, друзів, роботодавців. Бо кожен, хто повертається з війни, має повернутися в середовище, яке його чекає.

Іноді достатньо просто запитати: "Як тобі допомогти?". А іноді — бути тим, хто мовчки тримає поряд чай і місце для розмови. Повернення з фронту — це шлях. І на цьому шляху кожен із нас може стати точкою опори.

Спілкувалася Ярина Корнієнко