Друга світова війна. ОУН/УПА- Пам’ять підпільної боротьби
Друга світова війна. ОУН/УПА.
Степан Стебельський (псевдо “Хрін”, 1914-1949)
був одним із найяскравіших командирів УПА, чия бойова звитяга поєднувала відвагу, стратегічне мислення і виняткову дисципліну. Як командир сотні “Ударники-5” та керівник тактичного відтинку “Маківка”, він прославився ефективною партизанською роботою, що дозволяла його підрозділам діяти непомітно навіть у найскладніших умовах. Особливою сторінкою його військової біографії стала участь у бою під Лещавою-Горішньою (1944), де він, попри важке поранення, особисто знищив радянський танк. Відомий не лише як бойовий організатор, а й як інженер та конструктор: саме Стебельський розробляв і вдосконалював систему криївок.
Найгучнішим досягненням командира стала блискуче спланована операція 1947 року – ліквідація польського генерала Кароля Свєрчевського, що мала широкий міжнародний резонанс і засвідчила високий рівень організації українського підпілля. Навіть у критичних умовах після акції “Вісла” він не припинив боротьби, здійснивши складний рейд через Центральну Європу, вивівши своїх бійців із оточення. Його військові заслуги були відзначені Срібним і Золотим Хрестами бойової заслуги, а сучасники сприймали його як командира, якого не могли здолати спецслужби кількох держав. Загинувши в бою 1949 року, Стебельський залишив по собі не лише приклад незламного воїна, а й цінні мемуари, що стали своєрідним підручником партизанської війни.
Спогади “Крізь сміх заліза” є важливим свідченням про боротьбу українського підпілля в умовах Другої світової війни та повоєнного періоду. Стебельський відтворює повсякдення повстанців, бойові операції, атмосферу постійної небезпеки й водночас внутрішню стійкість і почуття гумору, які допомагали витримувати екстремальні обставини. Назва твору символічно поєднує суворість війни (“залізо”) з людською здатністю до іронії та психологічного опору (“сміх”). Текст вирізняється документальністю, емоційною наснаженістю та увагою до деталей підпільного життя, що робить його цінним джерелом для розуміння досвіду українського визвольного руху середини ХХ століття.
Пам’ять підпільної боротьби
Друга світова війна. УПА
Український визвольний рух середини ХХ століття став символом тривалого спротиву імперії та боротьби за право українців на власну пам’ять і майбутнє. Після років підпілля та репресій учасники визвольного руху зберігали історію боротьби через спогади, книжки, дослідницьку й громадську діяльність.
Сучасні автори цього розділу - Андрій Гуменюк, Віктор Кравцов та Артур Дронь - продовжують традицію збереження пам’яті й культурного спротиву. Через літературу, мистецтво, роботу з молоддю, громадські ініціативи, благодійність та культурні проєкти вони передають досвід свого покоління далі. Для них культура стає не втечею від війни, а способом говорити про людську гідність, втрати, відповідальність і право України на власний голос у світі.
Андрій “Кельт” Гуменюк
Художник, який став на захист України
Андрій Гуменюк – український художник, письменник, військовий і громадський діяч, людина, яка поєднала мистецтво, культуру та особисту участь у боротьбі за Україну. Його життя стало прикладом того, як митець у час війни може не лише творити, а й захищати країну зі зброєю в руках.
Народився Андрій Гуменюк 1957 року у Львові в родині ветерана УПА та воїна Дивізії «Галичина» Дмитра-Олеся Гуменюка і львів’янки Іванни Гуменюк - членкині ОУН, яка згодом діяла в підпіллі та пройшла сталінські табори, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Атмосфера поваги до української історії, культури та боротьби за незалежність формувала його світогляд із дитинства. У 1984 році закінчив Львівську національну академію мистецтв і став одним із представників львівського мистецького середовища.
Упродовж багатьох років Андрій Гуменюк працював художником, іконописцем та сценографом. Був одним із засновників Львівського театру імені Леся Курбаса – одного з найважливіших сучасних театрів України, де працював художником-постановником. Також входив до мистецького об’єднання “Шлях”, яке стало важливим осередком розвитку українського незалежного мистецтва.
Його творчість завжди була тісно пов’язана з українською культурою, духовністю та історичною пам’яттю. Як художник-іконописець він працював із темами віри, національної ідентичності та внутрішньої сили людини. Через мистецтво Гуменюк формував повагу до української культури й історії, працюючи для збереження національної пам’яті та культурної спадщини.
Після Революції Гідності та початку російсько-української війни Андрій Гуменюк добровольцем поїхав на схід України. Спочатку допомагав як волонтер, а згодом долучився до добровольчого батальйону ОУН. Попри поважний вік, цукровий діабет і перенесену складну операцію на серці, він свідомо обрав фронт, вважаючи захист країни особистою відповідальністю.
На війні Андрій Гуменюк отримав позивний “Кельт”. Саме фронтовий досвід став основою його письменницької діяльності. Він почав вести щоденникові записи, які згодом перетворилися на книги про війну – чесні, людяні й позбавлені штучного пафосу. У своїх текстах він багато говорить про побратимство, внутрішню стійкість, страх, втому та силу людей, які боронять Україну.
Особливе значення має й громадська діяльність Андрія Гуменюка. Через творчі зустрічі, книги, мистецькі проєкти та публічні виступи він допомагає зберігати пам’ять про війну та формувати у молодого покоління повагу до української культури, історії та боротьби за незалежність.
Сьогодні Андрій Гуменюк залишається однією з важливих постатей сучасної української культури – митцем, який у найважчий для країни час не залишився осторонь і довів, що мистецтво та громадянська відповідальність можуть бути єдиним шляхом служіння Україні.
Артур «Давид» Дронь.
Людина, яка перетворює біль на підтримку
Артур Дронь – український поет, письменник, військовослужбовець і представник молодого покоління українців, яке дорослішало у незалежній Україні, а з початком повномасштабної війни стало на її захист. Його тексти – це спроба чесно й дуже людяно проговорити досвід покоління, яке вчиться жити між війною, пам’яттю, втратою й любов’ю до країни.
Народився Артур Дронь 31 грудня 2000 року на Івано-Франківщині. Навчався на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Ще до початку великої війни активно займався літературою, працював у студентському середовищі та був івент-менеджером у «Видавництві Старого Лева». Саме в цей період сформувався його голос як поета – дуже уважний до людини, внутрішніх переживань і теми близькості між людьми.
У 2020 році вийшла його дебютна поетична збірка «Гуртожиток №6», за яку Артур отримав відзнаку літературної премії імені Анатолія Криловця. Уже тоді його поезія вирізнялася чесністю, чутливістю та вмінням говорити про досвід молодих людей без штучного пафосу.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Артур добровільно долучився до лав Збройних сил України та служив у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Брав участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині та Запорізькому напрямку. Навіть на фронті продовжував писати – так народилася книга «Тут були ми», яка стала однією з найпомітніших поетичних книжок про сучасну війну.
Його тексти не романтизують війну. У центрі поезії Артура Дроня – людина: її страх, втома, любов, самотність, пам’ять про побратимів і спроба залишитися живою всередині великої катастрофи. Саме тому його поезія стала близькою для багатьох молодих українців, військових і цивільних. Вірші Артура перекладені багатьма мовами, а його книги виходили за кордоном, допомагаючи світові краще зрозуміти український досвід війни.
Книга короткої прози «Гемінґвей нічого не знає» – збірка текстів, написаних уже після фронтового досвіду та під час реабілітації. У ній Артур намагається осмислити війну не лише як бойовий досвід, а як глибоку внутрішню зміну людини й покоління.
У 2024 році Артур отримав важке поранення, після чого проходив лікування та реабілітацію. У 2025 році був звільнений зі служби за станом здоров’я. Попри це, він продовжує активно працювати у літературному й культурному середовищі, бере участь у публічних дискусіях, благодійних подіях і говорить про досвід війни, адаптацію ветеранів та необхідність діалогу між військовими й цивільними.
Благодійність - особливе місце у діяльності Артура Дроня – це підтримка дітей, які постраждали від війни. Після виходу збірки «Тут були ми» він перетворив літературу не лише на спосіб говорити про досвід війни, а й на інструмент реальної допомоги. Через благодійні читання, аукціони, зустрічі з читачами, продаж книжок і міжнародні переклади Артур системно збирає кошти для дітей, які пережили війну або втратили батьків через російську агресію.
Одним із головних напрямків його благодійної діяльності стала підтримка фонду «Голоси дітей», який допомагає дітям і родинам, постраждалим від війни. Завдяки книжці «Тут були ми» та пов’язаним із нею благодійним подіям вдалося зібрати понад 1,7 мільйона гривень на психологічну допомогу, реабілітацію та підтримку дітей.
У 2024 році, проходячи власну реабілітацію після важкого поранення, Артур організував окремий збір на лікування та корекційні курси для дітей із розладом аутичного спектра, які втратили батьків на війні або постраждали від бойових дій. Збір реалізовувався спільно з фондом «Голоси дітей» та львівським центром «Основа».
Важливою частиною його діяльності стали також благодійні літературні події у різних містах України. Під час поетичних читань і творчих зустрічей Артур збирає кошти для підтримки дітей, військових та гуманітарних ініціатив, поєднуючи культуру, пам’ять і практичну допомогу людям.
Для Артура Дроня література є не лише способом осмислення війни, а й формою суспільної відповідальності – можливістю підтримати тих, хто найбільше потребує допомоги, і нагадати, що культура під час війни теж може рятувати життя.
Також значиме місце у діяльності Артура займає й культурна дипломатія. Його книги та поезія перекладені багатьма іноземними мовами та виходять за межі України, допомагаючи світові краще зрозуміти український досвід війни, втрат, спротиву й людяності. Через літературу Артур говорить із міжнародною аудиторією не мовою офіційних заяв, а мовою особистих історій і живих емоцій. Саме тому його творчість стає не лише частиною сучасної української культури, а й способом бути почутими у світі – своєрідною формою культурної дипломатії, яка допомагає іншим країнам побачити Україну через досвід реальних людей.
Сьогодні Артур Дронь є одним із голосів нового покоління української літератури - покоління, яке не лише говорить про свободу, а й особисто платить за неї свою ціну, продовжуючи підтримувати людей, працювати з пам’яттю та формувати сучасну українську культуру відповідальності.
Віктор «Філософ» Кравцов
Людина, яка служить громаді, молоді й Україні
Віктор Кравцов – офіцер Збройних сил України, військовослужбовець Десантно-штурмових військ, поет, автор пісень, громадський діяч і людина, для якої відповідальність за країну завжди починалася з відповідальності за свою громаду та людей поруч.
Народився в місті Борислав на Львівщині. Навчався на відділенні філософії Дрогобицького державного педагогічного університету, де сформувався його інтерес до гуманітарної сфери, роботи з людьми та суспільними процесами. Ще у студентські роки активно займався громадською діяльністю, організовував молодіжні заходи та був залучений до студентського самоврядування.
Після Революції Гідності Віктор Кравцов особливо зосередився на роботі з молоддю, вважаючи її одним із ключових чинників побудови сильної держави. Саме тоді виникла ідея створення громадської організації «Цвіт нації», яку він очолив. Організація займалася молодіжними, культурними та громадськими ініціативами у Бориславі, прагнучи формувати активне середовище людей, готових брати відповідальність за розвиток свого міста й країни.
До повномасштабного вторгнення Віктор працював в Управлінні культури, молоді, фізичної культури та спорту Бориславської міської ради. Його діяльність була спрямована на розвиток культурного життя громади, підтримку молодіжних проєктів і створення умов для активного суспільного життя у місті. Він також був кандидатом на посаду міського голови Борислава, наголошуючи на необхідності повернення довіри людей до влади, розвитку громади та вирішення екологічних проблем міста, пов’язаних із нафтовидобутком.
Паралельно Віктор займався літературою та музикою. Він є членом Української асоціації письменників, автором збірок «Тим, хто розуміє», «Безмежність», «Ізоляція» та «Філософ. Історія війни». Також був учасником музичних колективів і створював пісні, зокрема присвячені темі російсько-української війни.
У січні 2023 року Віктор Кравцов був мобілізовався до лав Збройних сил України. Пройшов шлях від командира гранатометного відділення до офіцера військових комунікацій у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Працював також у групі психологічного супроводу та відновлення військовослужбовців після бойових завдань.
Навіть на війні Віктор продовжив писати. Його книга «Філософ. Історія війни» створювалася переважно у бліндажах і стала спробою чесно зафіксувати досвід війни очима людини, яка одночасно є військовим, філософом і громадянином. У своїй творчості він говорить не лише про фронт, а й про людей, підтримку, відповідальність і силу спільноти.
Сьогодні Віктор Кравцов є прикладом людини, для якої служіння Україні – це не лише військова форма. Це також щоденна праця для громади, підтримка молоді, розвиток культури, робота з пам’яттю та бажання залишити після себе сильніше суспільство, здатне брати відповідальність за власне майбутнє.
