Знайомство зі збірною України: Вадим Гончаренко
Продовжуємо знайомство з українською збірною, яка представлятиме нашу країну на міжнародних змаганнях Marine Corps & Air Force Trials 2026.
Сьогодні — історія Вадима Гончаренка з Києва. Військову службу він розпочав у перші дні повномасштабного вторгнення — 25 лютого 2022 року, отримав зброю разом із сином і стали на захист України. У 2023 році отримав поранення під Бахмутом. Далі був довгий шлях відновлення — і саме тут спорт став опорою.
У спорті Вадим був усе життя. За фахом він реабілітолог домашніх тварин, тож добре розумів, як працює тіло і що означає системна робота над відновленням. Але після поранення спорт для нього став основою для життя.
«Професійний спортсмен тренується заради медалей. Я тренуюся, щоб жити повноцінним життям. Тут на кону не чемпіонат світу — тут на кону моє життя. І тільки від мене залежить, яким воно буде», — говорить Вадим.
Сьогодні він проходить відновлення та навчається в Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА) на тренера з адаптивних видів спорту. Його тренування — щоденні. Не для результатів у таблицях, а щоб тримати себе в тонусі, рухатися далі й не зупинятися.
Вадим виступатиме одразу в кількох дисциплінах: регбі у кріслах колісних, пауерліфтинг, штовхання ядра, метання диска, веслування та велоспорт. Така насичена програма — свідомий вибір.
«Якщо вже їдеш на змагання — треба викладатися по максимуму. Мені це подобається. Це виклик для себе: тренуєшся, мотивуєшся, знову тренуєшся — і так по колу», — пояснює він.
Особливе місце в його спортивному житті займає регбі у кріслах колісних. Не лише через динаміку й інтенсивність, а й через роботу з координацією.
«Регбі змушує мозок і руки працювати разом. У мене довгий час не працювала права рука, я відновлював її понад рік. І саме регбі дало відчутний прогрес», — ділиться Вадим.
Першим поштовхом до змагань став забіг від Нової Пошти, де він подолав кілометр у кріслі. А справжньою точкою зламу — участь у Spartan Race. Він зареєструвався, не до кінця розуміючи формат, а вже згодом дізнався, що на нього чекають 5 кілометрів дистанції й 21 перешкода.
«Ми брали участь у змаганнях разом із сином. Допомагали один одному протягом всієї дистанції. Там був неймовірний адреналін — і в якийсь момент у мене запрацювали м’язи, які я раніше взагалі не відчував. Після цього я задумався про професійний розвиток у спорті», — згадує він.
Найбільша підтримка на цьому шляху — родина. Дружина постійно стежила, щоб він не зупинявся. Старший син запропонував навчатися на тренера, щоб передавати досвід далі. А молодший — попри складну травму — теж тренується і щодня мотивує своїм прикладом.
Про потрапляння до складу національної збірної Вадим говорить з глибоким розумінням відповідальності.
«Для мене це не про перемогу. Це про те, щоб показати світові: ми не здаємося. Навіть після поранень життя продовжується. Ми боролися на полі бою — і будемо боротися на спортивних майданчиках. Гідно представляти країну», — каже він.
Вадим переконаний: спорт — це не лише про фізичну форму, а й про середовище. Про коло людей, які розуміють, підтримують і підштовхують рухатися далі.
«Життя не закінчується — воно просто стає іншим. І в цьому “іншому” важливо не зациклюватися на втраті, а шукати нові можливості. Все залежить тільки від тебе», — підсумовує він.
Формування, підготовка та участь української збірної здійснюється Міністерством у справах ветеранів України спільно з Центром ініціатив «Повернись живим» за підтримки UGB Ukrgasbank на виконання Стратегії ветеранської політики та реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, розробленої за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.
