З фронту до громади: ветеран Антон Палаш став першим львівським фахівцем із супроводу ветеранів та ветеранок

В Україні система супроводу ветеранів поступово формується, і її серцем стають конкретні люди. Фахівці із супроводу допомагають військовим і ветеранам адаптуватися до життя після повернення з фронту, розбиратися з документами, соціальними пільгами, житловими питаннями та психологічними труднощами. У Львові першим на цій посаді став ветеран Антон Палаш, який сьогодні підтримує тих, хто захищав країну, і допомагає їм знаходити опору у громаді.

До війни Антон Палаш працював у приватному бізнесі — був директором невеликої поліграфічної фірми. У лютому 2023 року долучився до лав Збройних сил України, і вже в армії він обіймав посаду заступника командира роти з морально‑психологічного забезпечення. Він працював із питаннями, які часто залишаються «за дужками» бойових зведень: сімейні обставини, психологічний стан, побутові труднощі військовослужбовців. «У нас із командиром був чіткий розподіл: він займався бойовими питаннями, а я — усім іншим. Фактично я постійно слухав людей, допомагав розібратися з проблемами, які не мали прямого стосунку до фронту, але напряму впливали на стан військових», — згадує Антон.

Після звільнення зі служби навесні 2024 року він відчув, що його шлях ще не завершено. «Я зрозумів, що не хочу просто повернутися до попереднього життя. Хотілося й надалі бути корисним, допомагати військовим і ветеранам», — каже він.

Навчання та підготовка

Життєвий досвід і служба в ЗСУ дали міцну основу, але посада фахівця із супроводу вимагала системних знань. Антон має юридичну освіту, проте навчання залишалося необхідним етапом. «У грудні 2024 року я пройшов онлайн-навчання на базі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Згодом — офлайн-навчання в Києві від громадської організації “Простір можливостей”, яке дало багато практичних інструментів і впевненості», — розповідає він.

З початку 2025 року Антон розпочав роботу фахівцем із супроводу — одним із перших у Львові.

Перші кроки та налагодження комунікації

Коли Антон розпочав роботу фахівцем із супроводу, для багатьох ветеранів сама ця роль була новою й не до кінця зрозумілою. Люди не завжди знали, з якими питаннями можна звертатися і якої допомоги очікувати. Водночас робота в Центрі надання послуг учасникам бойових дій у Львові дала можливість поступово вибудовувати контакт — через особисті розмови, перші консультації та щоденну присутність поруч із ветеранами та їхніми родинами. 

«Мені було трохи легше, ніж фахівцям у маленьких громадах, бо я працюю не сам. У Центру є свої соцмережі, кілька відділень по місту, колеги, які інформували ветеранів про можливість звернутися до мене», — пояснює він. Багато звернень надходили телефоном: короткі консультації, поради, пояснення. Саме з таких контактів починалася довіра.

Співпраця та командна робота

Робота фахівця із супроводу майже завжди командна. Взаємодія з колегами та спеціалістами з інших регіонів допомагає швидко реагувати на запити ветеранів. «Для мене це без сумніву командна робота. Ми постійно контактуємо з фахівцями з інших міст, консультуємо одне одного, передаємо кейси. Бувають ситуації, коли ветеран перебуває на супроводі в іншому регіоні, але фізично опиняється у Львові — і тоді ми швидко підхоплюємо людину тут», — розповідає Антон.

Запити та кейси

За рік роботи Антон супроводжував близько пів сотні кейсів. Велика частина звернень залишилися «за кадром» — телефонні консультації, одноразові поради, короткі розмови, які не завжди переходили у формальний супровід, але часто ставали першим кроком до вирішення проблеми. «Багато звернень вдавалося вирішити буквально в телефонному режимі. Людині інколи достатньо правильної поради — куди звернутися, які документи подати, що робити далі», — пояснює Антон.

Найчастіше до Антона Палаша звертаються учасники бойових дій, які перебувають у процесі звільнення зі служби або щойно повернулися до цивільного життя. Для багатьох цей етап виявляється не менш складним, ніж сама служба: документи, рапорти, ВЛК, незрозумілі процедури й відчуття, що доводиться розбиратися з усім наодинці. Фахівець пригадує, що люди часто приходять розгубленими — із запитаннями, які здаються простими, але насправді мають багато нюансів. Хтось не знає, які документи потрібно подати для звільнення, хтось стикається з непорозумінням у військовій частині. У таких випадках він допомагає скласти рапорт, проконсультуватися з юристами Центру, пояснює послідовність дій і супроводжує процес до результату.

Окрема група звернень — проходження та оскарження ВЛК. До Антона приходять військові й ветерани, які вважають, що їхні поранення або захворювання були неправильно оцінені.  «Спочатку ми просто спокійно розбираємо ситуацію — чи є підстави для оскарження, чи правильно людина розуміє свої права», — пояснює Антон. Далі — допомога з підготовкою документів, залучення юристів і контроль за тим, як просувається справа.

До нього звертаються й ветерани, які вже намагаються вибудувати мирне життя. Це питання пільг, житла, працевлаштування. Антон розповідає, що часто люди приходять із фрагментарною інформацією — почутою від знайомих або з соцмереж. Один із таких кейсів — ветеран з Маріуполя, який переїхав до Львова. Антон допоміг йому податися на державну житлову програму для внутрішньо переміщених учасників бойових дій. Нещодавно ветеран отримав повідомлення про позитивне рішення комісії і нині очікує фінансування. Ще кілька кейсів стосуються ветеранів з інвалідністю, які подалися на отримання коштів на житло за програмами Міністерства у справах ветеранів. Процес тривалий, але за цими справами вже є позитивні рішення — люди чекають надходження коштів.

Іноді запити ветеранів виходять за рамки формальних процедур і перетворюються на історії людської підтримки. Один із таких випадків — ветеран із важким пораненням, який пересувався на кріслі колісному і не мав змоги самостійно дістатися на лікування до Львова. «Громадським транспортом він доїхати не міг, а лікарня не мала можливості організувати перевезення. Тоді я просто поїхав за ним своєю машиною за кілька сотень кілометрів і привіз до лікарні», — згадує Антон.

До Антона звертаються також родини загиблих і зниклих безвісти. У цих випадках робота починається не з документів, а з розмови. «Дуже часто людям потрібно просто виговоритися. Вони розгублені, у стані горя, не знають, з чого почати», — каже він. Допомога може полягати у тривалому спілкуванні, підтримці, оформленні витягів з реєстрів, поясненні базових кроків і просто відчутті, що поруч є людина, яка не зникає після першої зустрічі.

Окрема категорія — ветерани з інших регіонів, які тимчасово опиняються у Львові. Наприклад, військовий, що перебував на супроводі в Запоріжжі, повертався з лікування за кордоном через Львів. Антон швидко підхопив кейс на місці й разом із колегами забезпечив необхідну допомогу, після чого направив військового назад до фахівця з його регіону.

Місія фахівця із супроводу

Антон порівнює свою роль із сімейним лікарем: «Це перша людина, до якої приходить ветеран і розповідає про проблеми. Моє завдання — зрозуміти, проаналізувати і направити до відповідного спеціаліста, а потім проконтролювати, чи людина отримала допомогу». «Найважче — втримати баланс: співпереживати, але не зламатися самому. Якщо це стане просто рутиною — нічого не вийде», — додає він.

Головна риса для цієї професії, за його словами, — небайдужість. «Знання можна отримати. А от якщо людина байдужа — нічого не допоможе. Це не просто робота, це місія», — наголошує Антон.

Антон Палаш та команда фахівців із супроводу у Львові стають першою опорою для ветеранів і їхніх родин. Досвід служби, довіра та щоденна робота з людьми поступово перетворюються на дієву систему підтримки на місцях. А справжня сила цієї системи — у людях, які слухають, підтримують і доводять допомогу до конкретного результату.