Ветеранська література. Валерій Пальчик «Спалахи під Бахмутом, або Воскресіння “старого фашиста”»

Валерій Пальчик

«Спалахи під Бахмутом, або Воскресіння “старого фашиста”»

(Залізний тато, 2026)

Про книгу:

• це особиста розповідь автора про кілька тижнів війни на Бахмутському напрямку. Він пише про те, що бачив сам: дорогу на позиції, обстріли, побут, поранення, евакуацію та людей, які були поруч. 
• в книзі  багато звичайного фронтового побуту: де ночувати, що їсти, де знайти воду, як дістатися на позицію, як організована заміна, що робити, коли немає нормального зв’язку або транспорту. Саме через такі деталі добре видно, з чого насправді складаються будні військових між обстрілами та бойовими завданнями.
• у книзі є спостереження автора за тим, як цивільні люди поступово стають військовими. Про їхні звички, реакції, спосіб мислення і ставлення до небезпеки, відповідальності та людей поруч. Це відбувається не одномоментно, а через побут, бойові завдання, втому, страх, взаємодопомогу й досвід, який поступово формує вже іншу людину. 
• одна з постійних тем книги – випадок. Автор кілька разів повертається до думки про своєрідну «військову лотерею»: іноді життя залежить від того, де саме ти стояв, куди відійшов за хвилину до прильоту або куди влучив уламок. У книзі немає спроб знайти в цьому особливу закономірність — автор просто фіксує, наскільки непередбачуваною є війна.
• велика частина цієї історії про побратимів. Людей автор найчастіше називає за позивними: «Курт», «Ведмедик», «Танцор», «Депутат», «Тітик», «Мішаня», «Кент» та інші. Про них він розповідає не окремими біографіями, а через короткі епізоди, розмови, спільні виходи, жарти та взаємодопомогу. Наприкінці книги окремо зазначено, як склалася подальша доля частини героїв.
• автор не намагається показати службу лише з героїчного боку. Він прямо пише про проблеми з організацією, забезпеченням, підготовкою, окремими рішеннями командування. Це його особистий погляд учасника подій, тому оцінки часом різкі й емоційні. Завдяки цьому книга більше схожа на живі спогади, ніж на відредагований офіційний опис війни.
• окрема частина книги - це фотографії. На них автор, його побратими, фронтовий побут, тварини, зруйновані місця, уламки. Вони допомагають співвіднести людей із позивними та подіями, про які йдеться в тексті, і роблять розповідь більш документальною. Серед цих фотографій з’являються скріни російських публікацій із повідомленнями про нібито загибель Валерія Пальчика. Через це книга раптом переходить від особистої фронтової історії ще й до історії інформаційної війни: людина читає повідомлення про власну смерть.
• саме тут розкривається і дивна назва другої частини назви книги «… воскресіння «старого фашиста». Після поранення й евакуації автор дізнається, що його вже “поховали” російські медіа, назвавши українським націоналістом і “неонацистом”. Він реагує на це майже з чорним гумором: живий чоловік раптом стикається зі своєю вже створеною ворогом посмертною біографією. Але за цією іронією є серйозніший сенс. У війні точиться боротьба не лише за територію і життя, а й за право розповідати, ким була людина і що з нею насправді сталося. Тому текст книги є не тільки історією виживання під Бахмутом, а й спробою автора самому залишити свідчення про себе і своїх побратимів – раніше, ніж їхні історії перепишуть інші.
• символічно, що книга військового і ветерана вийшла саме у ветеранському видавництві, тобто створена й видана людьми, які мають власний досвід війни та добре розуміють теми, про які йдеться у тексті.

Чому потрібно читати:

• щоб краще зрозуміти, як виглядає фронт очима звичайного військового. Не через карти, зведення чи великі операції, а через дорогу на позицію, кілька годин сну, пошук води, обстріли, поранення, короткі розмови між побратимами. Такі дрібниці дають значно більше відчуття реальності, ніж сухий опис бойових дій.
• варто читати заради унікального досвіду автора. За плечима Валерія Пальчика -  досвід війни в Грузії у 1990-х , служба у російсько-українській війні з 2014 року та участь у боях після повномасштабного вторгнення. Тому Бахмут у його тексті -  це не перший досвід війни, а ще один етап довгої особистої історії протистояння з Росією. 
• заради людей, про яких ця книга. Побратими тут не просто фон. Через їхні характери, жарти, взаємодопомогу, суперечки і подальші долі поступово складається окрема історія кожного. А фінальний розділ, де автор пише, що сталося з ними далі, змушує по-іншому сприймати попередні сторінки.
• через поєднання важких подій і дуже людського. У тексті є трохи самоіронії, трохи цинічних жартів і абсурдних ситуацій. Це не робить книгу легкою, але не дає їй перетворитися на суцільний важкий монолог про війну. Навпаки, саме це найкраще показує характери людей і атмосферу.
• тому що це ще й документ конкретного часу. Фотографії, позивні, назви місць, скріншоти російських публікацій про нібито загибель автора додають розповіді документальності. Особливо цікаво читати момент, коли автор фактично стикається з повідомленням про власну смерть і вже згодом сам описує, що відбулося насправді.

Цитати:

• Не можу не згадати випадку, який показав людяність УКРАЇНСЬКОГО ВОЇНА. До нас прибіг песик, маленький, гладкошерстий, мабуть породистий декоративний, якого кинули чи не змогли забрати господарі. Звісно ж, ми його нагодували. Але Тітик виявив креативну ініціативу. Побачив шубу, яка валялася в лахмітті, відрізав із неї рукав і почав щось майструвати. Як виявилося, він зробив песику свого роду жилет, який потім одягнув на нього, щоб не так холодно було. Отакий він, “фашизм з людським обличчям”… 
• Про те, що “війна є велика лотерея”, я говорив багатьом хлопцям перед виїздом на позиції.
• Я потрохи роздивлявся хлопців, вивчав їх реакцію, адже, на відміну від мене, це в них були перші в житті бойові дії. Ніякого страху в очах не побачив, були спокійні, зосереджені, час від часу жартували. Звичайно ж, кожен із них десь у глибині душі переживав, але кожен по-своєму.
• Згадати, як вони зі звичайних громадян за короткий час стали справжніми вояками. Тими, перед якими тремтіла й досі тремтить “друга армія світу”. 

Про автора:

• Валерій Пальчик — український історик, журналіст, письменник, доброволець, ветеран російсько-української війни та учасник подій на Кавказі й у Придністров'ї. Відомий також під псевдонімами «Агресор», «Мардер», «Сумний» і «Вальтер».
• за освітою - історик-правознавець, журналіст. Закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного університету — нині Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Символічно, що у 2026 році саме в бібліотеці рідного вишу він презентував свою військову повість «Спалахи під Бахмутом». 
•  до українського націоналістичного руху долучився ще наприкінці радянського періоду. У 1990 році став одним із засновників Полтавської обласної організації Спілки Незалежної Української Молоді, згодом був пов’язаний з Українською Національною Асамблеєю та Українською Націоналістичною Спілкою.
• з 1991 року перебував у лавах УНСО, мав звання поручника. До 1999 року очолював Полтавську краєву команду. Брав участь у військових експедиціях УНСО в Придністров’ї у 1992 році та Грузії у 1993 і 1997 роках, а також у багатьох акціях УНА-УНСО.
• паралельно займався журналістикою та правозахисною діяльністю. Публікувався у виданнях організації, працював із документами й матеріалами про діяльність УНСО та події, учасником яких був сам.
• є укладачем і автором історичних збірок про УНСО та війни 1990-х років. Серед них: «УНСО: перший посвист куль (війна у Придністров’ї, 1992 рік)» та «Дружба, скріплена кров’ю (УНСО і Грузія)».
• учасник Революції Гідності 2013–2014 років. Під час протистоянь на Майдані був поранений. Після початку російсько-української війни у 2014 році служив у 54-му окремому розвідувальному батальйоні — командиром БМП та командиром відділення.
• після початку повномасштабного вторгнення знову добровільно пішов до війська. Із березня 2022 року служив рядовим у 116-й бригаді територіальної оборони. Узимку 2023 року був поранений у боях за Бахмут. Пізніше продовжив службу в 14-му окремому полку БПЛАК. У травні 2024 року звільнений із ЗСУ за станом здоров’я.
• має низку військових та громадських відзнак. Серед них — медалі «Захисник Придністров’я», «За оборону рідної держави», відзнака «Золотий хрест», а також відзнаки УНСО «Пустельний хрест» і орден «За бойові заслуги».
• у 1993 році Валерій Пальчик став одним із героїв документального фільму Георгія Ґонґадзе «Тіні війни» про українських добровольців у Грузії. У стрічці є його коротке інтерв’ю, в якому він пояснює, чому українці вважали важливим протистояти російській агресії вже тоді: «Дехто називає нас романтиками, але насправді ми дуже реалісти… Якщо ми не зупинимо московську агресію тут, то це прийдеться робити нашим нащадкам». Ці  слова, сказані ще у 1993 році, сьогодні сприймаються особливо зрозумілими і пророчими
• після завершення військової служби Валерій Пальчик повернувся до журналістської, письменницької та громадської роботи. Пише про події, учасником яких був сам, працює з темами історії українського добровольчого руху та війни, бере участь у ветеранських і літературних заходах.