Ветеранська література. Михайло Цимбалюк «Синдром відкладеного життя»

Михайло Цимбалюк

«Синдром відкладеного життя»

(Нілан-ЛТД, 2023)

Про книгу:

ця невелика за об’ємом збірка поєднує в собі прозові нариси, лаконічні замальовки та поезії, що природно перегукуються одна з одною. Її обсяг скромний, але саме ця стислість робить враження ще сильнішим — наче кілька влучних штрихів художника, які передають цілий світ. Автор крізь призму власних відчуттів і спостережень малює картину війни такою, якою бачить її щодня.
назва «Синдром відкладеного життя» - це метафора стану, в якому опинилося суспільство: коли власні мрії, плани, навіть буденне життя людина відкладає «на потім», на час після Перемоги. Автор визначає цей стан як своєрідний спільний діагноз:

«Але є ще один на всіх діагноз: синдром відкладеного життя. Відкладають хто нову одежу на урочисті випадки, хто подорожі до Карфагену чи Ейфелевої вежі, хто смачнішу консервацію на свята. Ми відклали життя. На після перемоги».

кожен текст у цій книзі написаний «наживо» - безпосередньо в умовах фронту. Авторське око уважно вбирає і фіксує все: дитячі голоси у прифронтових селах, діалоги з місцевими жителями, буденні труднощі і проблеми військових, зустрічі з тваринами, які знаходять своїх людей серед бійців і залишаються поруч.
у цих 56 сторінках здається сказано більше, ніж у багатьох багатотомних аналітичних працях. Стільки простого, болючого і теплого водночас - людського.
автор уже має за плечима понад десять виданих книжок, але ця — особлива: перша, створена під час безпосередньої служби на фронті.
на обкладинці книги використане фото загиблого побратима автора - Миколи Фурмана, як нагадування про ціну кожного написаного рядка.

Чому потрібно читати:

погляд на війну людини мирної професії - журналіста, письменника, - яка, не вагаючись, стала на захист своєї країни. Мета автора - показати стан війни як «вікно у душу» захисника, що не відклав своє життя «на потім», а зберігав кожну мить і кожне спостереження, щоб передати їх нам — тут і зараз.
свого роду особистий фронтовий щоденник, у якому поєднані прозові й поетичні форми. Це щоденник не про великі, гучні події, а про малі й буденні ситуації, що наповнюють життя кожного військового. Вони можуть здаватися схожими, але кожна з них унікальна. Саме з таких моментів складається спільна пам’ять про те, що ми переживаємо.
кожен нарис, кожна замальовка - це фіксація військових буднів, діалогів, настроїв, дрібниць, які швидко стираються з пам’яті, наче пазли, що складаються у цілісний образ війни, яку проживає людина зі зброєю й словом одночасно. І тому такі тексти стають живими свідченнями для майбутніх поколінь.
малий обсяг книги створює ефект короткої, але щирої розмови з військовим, після якої хочеться дізнатися більше про життя наших Захисників і Захисниць.
для тих, чиї рідні служать військовими медиками, ця книга трохи відкриє будні людей, які щодня рятують інших під обстрілами. Тут кожен текст - це пам’ять. Пам’ять не про абстрактну історію, а про живі миті, про те, що складає саму суть фронтового життя.

Цитати:

Війна такий же посередник між життям і смертю, що й лікарня. Тільки в медичному закладі живеш і одужуєш або вмираєш за себе. Дещо інше - військовий шпиталь. А на війні відповідаєш за своє життя, яке вже не тільки твоє. Адже своїм перебуванням на війні ти практично підписуєшся жити так, аби гарантованіше жили, працювали на перемогу та насолоджувались інші- у тилу.
От тільки якщо раптово хтось перестає жити на війні – він автоматично герой, зазвичай – незалежно від обставин кончини. Ти ж, зоставшись живим, мусиш іще доводити свій героїзм. А виправдування – позиція програшна. І мимоволі відчуваєш ревнощі до долі загиблого. Це психологічний комплекс провини за те, що вижив.
Наша воєнна біографія- це наступ.
На війні змінюються не тільки характери і цінності. Насамперед змінюються пріоритети. Від того і звички інші, оцінки полярніші, вчинки вагоміші. Саме тим ми відрізняємось від себе довоєнних. Я, наприклад, намагаюся не відкладати. Не відкладати на потім якогось запису, написати комусь чи привітати когось.
Страшно не смерті своєї, а ганьби і поневолення. Тому повсякчас не стільки боїшся раптового обстрілу чи підкрадання ворожої диверсійно-розвідувальної групи, скільки неспроможності передбачити і протистояти. І нездатності допомогти товаришеві в разі його поранення. А саме це на війні – часто-густо стається.
Не всім воювати, але захищати - кожному.
Ми пішли на війну через своє усвідомлення обов’язку. А це один з різновидів любові.

Про автора:

Михайло Цимбалюк (позивний «Хорей») - письменник і журналіст, понад три десятиліття працював у редакціях регіональних видань Хмельниччини. Його творчий доробок налічує понад десять книг - як поетичних, так і прозових.
у 2019 році він підписав контракт служби в резерві Територіальної оборони, пройшов вишкіл у медичному батальйоні «Госпітальєри». З перших днів повномасштабної агресії вступив до лав Збройних Сил України та був призначений старшим санітарним інструктором медичного пункту артилерійського дивізіону 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади. У березні 2022 року разом із бригадою вирушив на Ізюмський напрямок, пройшов Балаклію, а згодом - визволення Харківщини.
має дві фахові освіти: закінчив Хмельницьке медичне училище та Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка. Працював у регіональних медіа, займався громадською діяльністю, краєзнавством і туризмом. Автор понад двох сотень літературних публікацій у друкованих та електронних виданнях.
протягом 2003–2018 років був медіакоординатором регіональної екологічно-туристичної експедиції «Дністер». Разом із командою здійснив понад десять походів на веслувально-вітрильному судні «Ял-6» від Галича до Дністровської ГЕС, результатом чого стали відео- та телефільми, радіопередачі, репортажі та численні статті та цікава книга «Весла — на воду» (2019, у співавторстві з Олександром Босенком)
член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Богдана Хмельницького в галузі мас-медіа і свободи слова, переможець конкурсів «Українська мова - мова єднання» та «Скарби землі Болохівської». Нагороджений орденом «За мужність та професіоналізм» та відзнаками уряду України.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.