Ветеранська література. Єгор Фірсов «В окопах Нью-Йорка»

Єгор Фірсов

«В окопах Нью-Йорка»

(Видавець Середняк Т.К., 2023)

Про книгу:

це збірка текстів, більшість з яких була написана прямо під час бойових дій, не відкладаючи записи «на потім», в яких описував не лише бойові ситуації, але й емоції, переживання та людські деталі, що виникали безпосередньо під час служби.
у книзі 14 текстів, які були опубліковані у виданнях New York, Times Washington, Post Politico, а деякі спеціально для цієї книги. Ті які публікувались у світовій пресі мають на початку QR-код, який веде до оригіналу статті. Ті ж які писались для книги мають QR-коди, за якими можна підтримати збір на ті чи інші підрозділи.
кожен з цих 14 текстів має свою маленьку передмову, яка уписує передумови написання: це виїзд, історія, розмова чи ситуація, що сталися з автором, і дали поштовх для написання цих текстів.
в текстах автор намагається якнайбільше втиснути в короткі тексти історії про нас та про те, чому і за що ми стоїмо: це і про котів і собак на фронті та як турбуються про них військові; і про те, як змінюється людина на війні: її пріоритети та світогляд, що стає для неї важливішим і ціннім; і про біль, коли на очах стираються знайомі, і не знайомі міста, де колись жили люди, зокрема й найболючіше – рідні міста, міста дитинства; і про наше суспільство і його згуртованість і чому ми встояли: про єдність і взаємодопомогу в перші місяці війни; і про спробу пояснити різницю між нами українцями і тими, хто прийшов до нас з війною та про внутрішніх ворогів.
багато фрагментів твору він фіксував у бліндажах і окопах, перебуваючи в умовах війни: «Це – ненормальна книжка. «Нормальні» книжки пишуться за столом, у «творчих муках» - принаймні так я собі це уявляю. А те що ви тримаєте в руках, писалось у смартфоні, в стані стресу, справжнього військового стресу… Я писав у бліндажах, під час мінометних обстрілів, у морозні ночі (за мінус 17), обіймаючи кота, щоб зігрітися; у літню спеку, стікаючи потом; та й просто, коли від напруги не міг заснути…» - каже автор у своїй передмові
автор не намагається ідеалізувати нас перед світовою спільнотою, ці тексти як про хороше так і про певні недоліки чи проблеми. І це надає книзі ще більшої ваги- тут нема пафосу і героїзації- тут є правда про нашу буденність у війні, якою вона є. Ми чесні не тільки перед собою, а й перед світом.
«Завдання цієї книги – показати війну зсередини чесно. Як її бачить пересічний військовий. Але вона не про війну, вона про нас - українців» - так пояснив автор у передмові до книги.

Чому потрібно читати:

дізнатись про те, про що писав автор, щоб донести до світової спільноти про нашу війну. Прочитавши ці тексти стає зрозуміло, що ми доносили не сухі тексти чи зведення, це живі людські історії та власний досвід з війни. І це більше ніж достатньо, щоб розказати світовій спільноті про нас, про що і чому ця війна та за що ми воюємо.
Qr-коди ведуть на оригінал статті, тож їх можна також радити прочитати своїм іноземним друзям, знайомим чи партнерам, що відбувалось і відбувається у нас тут зараз та дати розуміння цієї війни через оптику автора військового, який написав дуже людяні прості тексти.
нам також цікаво їх буде прочитати. Можливо ці тексти будуть очевидними для декого, проте їх важливість і прочитання все ж таки не будуть зайвими. Це ще один погляд військового, написаний об’єктивно, але й написаний з любов’ю до людей і до країни. І це ще одне підтвердження про військових чим вони живуть і з чим стикаються на війні, а також нагадування всім нам, хто є ці люди які нас захищають.
а ще ця книга зламає стереотип, що воюють не тільки прості цивільні, тут ви прочитаєте про думки і погляди людини, яка була народним депутатом і свідомо вирішила піти воювати.
Цитати:
«Війна – час феноменів, час парадоксів, час, коли реальність руйнує усталені стереотипи, а особливо про війну»
«Фронтове життя – ніби паралельна реальність. Я був готовий до відсутності електрики, води та зв’язку, але не очікував того, як війна трансформує мене самого, наскільки гострим стане сприйняття життя на тлі постійної присутності смерті»
«Мужність та хоробрість. У мирному житті ці слова позбавлені наповнення, ми рідко вимовляли їх. А якщо й вимовляли, то не вкладали те, що вклала війна. Нині вони по-справжньому істинні і цінні. Ніщо не приваблює так, як ці якості. Страшно буває всім, але сильні опановують свій страх і не дозволяють іншим піддатися слабкості. Наш фронт тримається саме на таких. Вони вселяють впевненість та віру у перемогу. Часто це люди відверто непоказного вигляду – або худючий, або з животом, або вже майже дідусь. Загалом – не супермени. У буденному житті такий міг сидіти навпроти вас у метро, приходити лагодити сантехніку чи викладати плитку на тротуарі – ви б його навіть не помітили. А тут людина раптом розкривається»
«Практично у всіх військових частинах, штабах, окопах – скрізь, де знаходяться українські віськові, з ними живе собака чи кіт. Мабуть, постійно стикаючись із жорстокістю, ми хочемо зберегти здатність відчувати і піклуватися про когось, а тварини допомагають нам зберегти цей куточок любові в нашій душі»
«От чому? Чому людина готова віддати останню їжу заради пса, який їй навіть не належить. Можливо, якраз для того, щоб залишатися людиною? Щоб у цьому жорстокому світі було трохи більше доброти та вдячності, які так необхідні людям, щоб не втратити бажання жити…»
«За цей рік ми стали іншими. Війна ламає, калічить, забирає у нас найдорожче. Але їй не вдалося забрати в нас людяність та прагнення свободи. Отже, за цей рік ми стали сильнішими!»
«Коли я буваю в Києві, то новини про втрати на фронті виглядають як статистика, безликі цифри. В Авдіївці ці цифри мають інший вимір – кожна втрата військового чи цивільного – це конкретна особа. Навіть якщо ти не знав вбитого особисто, тобі розкажуть його історію інші. Якщо заги нув військовий – про його досвід. Якщо цивільний – ким він був і чому не виїхав»
«тут ти розумієш, що будь-яка війна – це не проти держави чи політичного режиму, як стверджують у Москві. Війна – це завжди проти конкретних людей, живих особистостей, переважна більшість з яких ніколи не мали ніякого відношення ні до державного апарату, ні до політичного режиму»
«Вільне суспільство – це суспільство, де не має страху, що тебе твої сусіди чи друзі можуть «здати» або наскаржитися у поліцію. Свобода передбачає довіру. У росії, де за протест проти війни можна отримати тюремний термін, цієї довіри не має»
«Це не війна двох країні, - це війна двох світоглядів, світла та темряви. Війна не регіонального, а світового рівня. Вона стала випробуванням не лише для нас, вона стала тестом на справжні цінності для всього світу»
«В окопі не має західняків і східняків, є тільки побратими-українці. Всі хто воює реально, а не у Фейсбуці, розуміють це. Інакше тут просто не вижити. Інакше не вижити Україні»

Про автора:

Єгор Фірсов - юрист, народний депутат, громадський діяч та військовий медик, який пішов добровольцем на фронт після початку повномасштабної війни з Росією.
спочатку служив у Територіальній обороні, а згодом, як тактичний медик-доброволець на передовій у Донецькому напрямку (Авдіївка, Бахмут). Пізніше став командиром підрозділу безпілотних літальних апаратів (БПЛА) у складі 109-ї окремої територіальної оборони (109-та бригада), де займався управлінням ударними дронами. Пройшов шлях від солдата до заступника командира полку безпілотників і створив один із найефективніших підрозділів БПЛА. Нині є офіцером Третього армійського корпусу та продовжу працювати БПЛА
в одному з інтерв’ю чесно розповідав про своє рішення піти до війська у 2022 році: «У 2014 році я не брав участі в бойових діях, коли вони почалися. Я був у парламенті, я пройшов у парламент, ставши наймолодшим народним депутатом. Тоді для мене це був і мотив у мій політичний фронт, і своєрідне виправдання, чому я не на фронті — мовляв, тому що я в парламенті. І, власне, у 22-му році в мене вже не було такої внутрішньої «відмазки». Я чітко відчував, що від війни не втечеш. У 14-му році я вважав, що так чи інакше десь утік від війни. Тепер — ні. І тому я прийняв рішення, що їду на фронт»
народився в Донецьку, закінчив Донецький національний університет імені Василя Стуса, здобув юридичну освіту за спеціальністю «право».
свою кар’єру автор розпочинав як журналіст та громадський активіст, пишучи про місцеві проблеми, корупцію та екологію та організовував акції проти екологічних злочинів. Брав активну участь у Революції гідності та був одним із організаторів Автомайдану у Донецькій області та одним з координаторів Комітету патріотичних сил Донбасу.
згодом перейшов до державного сектору. Був народним депутатом 7-го та 8-го скликання Верховної Ради України і на той час став наймолодшим депутатом в історії українського парламенту у 25 років. Був членом комітету з екологічної політики, борючись проти незаконного видобутку бурштину та забруднення річок. Після політичного мандата тимчасово очолював Державну екологічну інспекцію України у 2019–2020 роках, де впровадив дрони для моніторингу забруднень.
перед повномасштабним вторгненням працював як антикорупційний активіст і займався правозахисними ініціативами.
в своїх інтерв’ю обстоює думку, що не можна поступатись територіями Донбасу: «…мене дивує, — коли доводиться пояснювати очевидні речі. Що це за дискурс про те, що ми маємо щось віддавати? Серйозно? Ти маєш віддавати своє — і в тебе виникає єдине внутрішнє запитання: чому ти маєш це робити? Просто чому ти маєш це віддавати? Хай хтось наведе хоча б один аргумент. Жодного аргументу немає. Немає гарантій, що після віддачі Донбасу в нас не почнуть забирати території в іншій області. Я вже не кажу про те, що Донбас більш-менш підготовлений до оборони — з точки зору великої кількості форпостів, оборонних споруд, рельєфу, великих заводів і фабрик, де можна тримати оборону. А далі за Донбасом — степ, де тебе фактично виганяють у чисте поле, і оборонятися там набагато складніше»
«…Мене більше засмучує і суттєво обурює інше: коли військові повертаються просто в нікуди… А для їхньої реабілітації зайнятість – суттєва історія. Якщо її немає, у тебе їде дах. А якщо при цьому в тебе ще є наслідки контузій, то наслідки в такому стані які завгодно можуть бути. На мою думку, цю історію треба врегульовувати на законодавчому рівні, щоб люди, які пройшли війну, могли йти на держслужбу та обіймати певні посади. Державна служба – це, як правило, конкурс за критеріями освіти, досвіду роботи тощо. Але якщо обирати між людиною з такими якостями, але яка не воювала, і такою самою, але з військовим досвідом, то обов'язково треба надавати перевагу військовим, ветеранам, щоб у майбутньому наша держава будувалася саме на тих кадрах, які зараз взяли до рук зброю» - ділиться своєю думкою про реабілітацію ветеранів автор в одному з інтерв’ю.
«Не менш важливим є і ставлення до підлеглих під час виконання завдань. Повага і довіра – ключові речі, на яких має будуватись робота підрозділу. Командир має бути менеджером і ментором. Ти також маєш слухати хлопців і десь, можливо, навіть колективно ухвалювати рішення, бо це теж важлива історія» - так міркує в одному з інтерв’ю Єгор Фірсов, про свій та взагалі досвід командування у війську.
вірить в те, що повернеться до українського Донбасу і до рідного Донецька.
після перемоги мріє жити звичайним мирним життям у вільній Україні - виховувати дітей, ходити на тренування, займатися екологією та радіти простому дню в країні, що вистояла й перемогла.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.