"Це продовження служби, тільки в іншому середовищі": історія рівненського ветерана, який став фахівцем із супроводу

Ярослав Збитковський  незадовго до повномасштабного вторгнення підписав контракт резервіста. На початку 2022 року служив в управлінні бригади, згодом — у батальйоні на посаді офіцера цивільно-військового співробітництва. “Я спеціально перевівся у батальйон, бо було цікаво, як він живе. Якщо до того був офіцером-психологом, то тут мене взяли на офіцерську посаду цивільно-військового співробітництва (ЦВС)”.

Під час служби він опікувався питаннями загиблих і зниклих безвісти, підтримував їхні родини, допомагав оформлювати документи. “Учора бачив, як вони сміються, а сьогодні їх уже немає. Моїм завданням було допомогти, якнайшвидше передати тіло Захисника родині, яка чекає”. Ці обов’язки дали йому глибоке розуміння того, що переживають сім’ї військовослужбовців.

Від демобілізації — до нових завдань

Після звільнення зі служби за віком чоловік вирішив, що хоче продовжити допомагати ветеранам та членам їхніх родин. “Вийшов на цей напрям органічно. Ця посада здавалась моєю — і я не помилився”.

Ярослав має психологічну освіту, конкурс на посаду фахівця із супроводу пройшов з легкістю, з травня 2025 року працює у комунальному закладі “Ветеранський простір” при Рівненській обласній раді. Щодня приймає звернення: 

телефоном і особисто.

Як працює команда фахівців із супроводу ветеранів та ветеранок

При управлінні з питань ветеранської політики було створено віддалені робочі місця для трьох фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб комунального закладу “Ветеранський простір”.  Робота побудована так, щоб максимально використати досвід і сильні сторони кожного. Ярослав частіше бере на себе питання, що стосуються взаємодії з військовими частинами, особливо у випадках непорозумінь чи складних бюрократичних процесів. "Для мене це простіше, бо я розумію, як працює штаб, стройова, ЦВС. Я розумію, як буде відбуватися процес вирішення питання, коли я даю запит. І тоді можу прогнозувати таймінг: коли це буде довго, а коли можна вирішити швидко".

Його колеги мають інший  досвід і беруть на себе питання іншого спрямування: "Вони швидко знаходять потрібних фахівців в галузі освіти, медицини та соціального захисту, домовляються, уточнюють, щоб вирішити питання в інтересах ветерана або його родини".

Будь-який запит чи проблема, з якою звертається людина, спочатку обговорюється колективно: "Ми завжди розбираємо кейс, щоб визначити, хто з нас візьме на себе яку частину роботи. Один може зайнятися юридичними питаннями, інший — медичними чи соціальними. Так ми швидко декомпонуємо завдання, кожен робить свою частину, а потім знову збираємося, щоб підсумувати та переконатися, що людина отримала відповіді на всі питання". Такий підхід дозволяє команді працювати скоординовано та не залишати жоден аспект проблеми без уваги.

Щоб створити комфортні умови для відвідувачів, було облаштованодва окремі кабінети. Один призначений для особистого прийому — тут можна спокійно поспілкуватися, вислухати людину без сторонніх розмов і зберегти приватність. Другий — робочий: там фахівці займаються документами, здійснюють  телефонні дзвінки та вирішують організаційні питання. Такий поділ дозволяє уникати зайвих подразників і не погіршувати настрій чи стан тих, хто приходить по допомогу.

"Ми зробили так, щоб в одному кабінеті можна було приймати людей і вислуховувати їх, а в іншому — працювати з документами та дзвінками. Це допомагає не заважати одне одному й зберігати спокій для тих, хто поруч", — пояснює Ярослав.

Досвід, який став опорою

Служба навчила Ярослава швидко приймати рішення, не боятися складних завдань і розмов на важкі теми. “Кожен ветеран має свою історію, і не можна підходити однаково до всіх”, — каже фахівець.  Йому легше працювати з військовими, бо вони вже знають важливість адаптації. “Ветеран про себе не так схильний жалітися, як просити допомогу для родини чи дітей, але є й ті, хто мовчить, і з ними треба бути уважним”.

Робота охоплює широкий спектр питань: від оформлення пільг і консультацій щодо компенсації навчання дітям військових — до супроводу у медзаклади та підтримки родин загиблих. “Є випадки, коли людина втратила сина чи чоловіка, і треба бути поруч не лише під час оформлення документів, а й просто у важкі моменти».

Велику частину часу займає робота з родинами зниклих безвісти та військовополонених. “З такими запитами найчастіше працюємо у “Центрі допомоги зниклих безвісти за особливих обставин”. Там працюють представники поліції, СБУ, ТЦК, ЦВС, НГУ — фахівці збираються разом щотижня, щоб близькі військовослужбовців могли вирішити питання в одному місці”. Іноді за один прийом буває до 25 звернень. “Це 25 історій — від найпростішого заповнення документів до складних справ, які потребують тижнів роботи”.

Ярослав зазначає, що попри те, що у команди є напрацьовані алгоритми та інструкції, бувають ситуації, коли потрібно діяти “вручну”. Нещодавно до Ярослава звернувся 80-річний чоловік, який пересувається на двох милицях. Його син пішов служити, і старенький залишився без підтримки в побуті.

"Він каже: було важко, а тепер зовсім складно — син допомагав, а тепер його немає поруч. Хотів би, щоб сина перевели служити ближче, або щоб знайшли людину, яка могла б допомогти по господарству", — розповідає Ярослав.

Фахівці зв’язалися із соціальними службами, з’ясували, хто міг би відвідувати чоловіка, але стандартного алгоритму для цього держава не має: немає безоплатних доглядальниць, котрих можна було б призначити офіційно. Запропонувати найняти помічника він відмовився, хотів допомоги саме від держави. Пошук рішення триває.

Ярослав із захопленням говорить про ветеранів, які після поранень повертаються до активного життя: "Є хлопці, які після госпіталів — без ноги чи без руки — продовжують тренуватися, приходять у спортзал, бажають провести перенавчання для водіння авто. Вони готові включатися в будь-яку справу: поговорити, дати пораду. Це справжні титани духу". У таких випадках завдання фахівця — підтримати цю мотивацію, допомогти знайти можливості для участі у спільних проєктах, навчанні,  роботі, відкритті власної справи.

В роботі над вирішенням питань ветеранів та членів їхніх родин команда фахівців із супроводу активно взаємодіє з соціальними службами, ЦНАПом, медичними установами, пенсійним фондом, місцевою владою, територіальними громадами, громадськими організаціями та благодійними фондами.

Співпраця з ЦВС: підтримка від військових для військових

Ярослав особливо цінує взаємодію з колишніми колегами  з підрозділів цивільно-військового співробітництва. "Мені подобається працювати з військовими із ЦВС , які добре розуміють значення фахівця із супроводу. Ми, по суті, є ланкою, що допомагає державі забезпечити тил і вирішувати питання родин військових: допомогти родині отримати пільги на навчання дитини, оформити грант дружині для започаткування власної справи чи знайти житло під час переїзду, поки їхні рідні  виконують бойові завдання", — пояснює він.

Ярослав переконаний, що в майбутньому співпраця між ЦВС та фахівцями із супроводу має  стати ще тіснішою:

"Коли людина звільняється з війська — чи за станом здоров’я чи за віком — вона приходить у цивільне життя. І важливо, щоб ЦВС одразу передавали нам інформацію про випадки, де потрібна підтримка, щоб ми могли “підхопити” людину й допомогти їй адаптуватися".

Для Ярослава ця робота — не просто нова професія. Це спосіб продовжувати служити Україні, підтримуючи тих, хто віддав сили, здоров’я чи життя за її свободу. Він упевнений: фахівець із супроводу має бути поруч у найскладніші моменти, вміти слухати, підказати та діяти швидко. “Війна триває. Для мене це продовження служби, тільки в іншому середовищі", — підсумовує він.

Як знайти свого фахівця із супроводу?

 Знайти свого фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок можна у Ветеран Pro, для цього:

• увійдіть у Дія > Сервіси > Ветеран Pro > Пошук фахівця
• введіть область, громаду для пошуку або прізвище та ім’я фахівця [якщо хочете обрати конкретного]
• натисніть Застосувати

Фахівець із супроводу —  один із флагманських проєктів Міністерства у справах ветеранів України, що реалізується на виконання Стратегії ветеранської політики та у межах Національної стратегії зі створення безбарʼєрного простору в Україні на період до 2030 року ухваленої за ініціативи першої леді України Олени Зеленської.

Спілкувалася Ярина Корнієнко