Підтримка та особистий приклад – його зброя: ветеран та амбасадор безбарʼєрності Руслан Топчан
Руслан Топчан – став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабного вторгнення, проходив службу у 5-й штурмовій бригаді Збройних Сил України, після тяжкого поранення пройшов шлях повернення і сьогодні сам допомагає створювати інклюзивне середовище для ветеранів і людей з інвалідністю.
Руслан зустрів повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, коли йому було лише 19 років. Народився в селищі на Київщині, навчався в Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Але замість професійних планів обрав зброю, окопи та захист рідної землі. Мотивами його рішення вступити до лав ЗСУ стали патріотичне виховання, любов до історії України та усвідомлення відповідальності перед Батьківщиною.
«Коли мій дім опинився під окупацією, питання – вступати чи ні – навіть не стояло. Це було єдине правильне рішення», - згадує Руслан.
Свій бойовий шлях він розпочав у 204-му батальйоні Територіальної оборони Києва, брав участь у боях за Горінку та Мощун. Згодом приєднався до 5-ї штурмової бригади, створеної на основі ветеранів добровольчих підрозділів.
21 грудня 2022 року під час штурму позицій ворога поблизу смт Нью-Йорк, що на Донеччині, Руслан зазнав тяжкого поранення. Втративши обидві ноги, але не втративши віру та силу духу. Він не приховує, що найважчим випробуванням стали не кулі, а боротьба всередині себе. Втрата побратимів, постійна напруга, апатія й тривога накопичувалися з кожним днем служби. Після поранення до цього додалися нові виклики – прийняття змін, навчання жити з протезами, пошук сенсу у новій реальності.
«Моїм героєм став побратим Валерій «Моджахед» Білошапка. Він врятував мене під час бою, але загинув згодом біля Бахмута. Я живу так, щоб його подвиг не був марним», - говорить Руслан.
Після тривалої реабілітації він повернувся до активного життя й долучився до ініціативи амбасадорів безбар'єрності. Він переконаний: безбар’єрність – це не лише про пандуси, а й про повагу до людської гідності.
«Я пройшов шлях від фронту до протезів. Знаю, як важко починати з нуля, але також знаю, що кожен може стати опорою для інших. Безбар’єрність і ветеранська політика – це шлях до людяності», - підкреслює він.
Ідея розвивати культуру безбар’єрності виникла у Руслана після поранення, коли він особисто пройшов складний шлях, фізичної та психологічної адаптації. Коли він відчув наскільки важливо мати поруч людей та їхню підтримку. Саме бажання підтримати побратимів та посестер і зробити середовище доступним для кожного стало поштовхом його діяльності як амбасадора безбар’єрності.
Тому на пропозицію долучитись до спільноти амбасадорів з безбарєрності та допомагати впроваджувати флагманський проєкт Мінветеранів “Формула гідного повернення ветеранів та ветеранок до цивільного життя” радо відгукнувся.
Сьогодні Руслан Топчан продовжує служіння Україні.. Його історія – це приклад сили, стійкості та відповідальності за майбутнє.
Спілкувалась Руслана Кухарець.
