"Я хотіла бути там, де допомога потрібна найбільше": історія фахівчині із супроводу Олени Заверцованої із Скала-Подільської громади на Тернопільщині
Як розібратися у десятках процедур, документів, статусів і державних сервісів після повернення зі служби? До кого звертатися після отримання звістки про зникнення безвісти чи полон близької людини?
Саме для того, щоб ветерани, ветеранки та їхні родини не залишалися сам на сам із цими питаннями, у громадах працюють фахівці із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Сьогодні таких спеціалістів уже понад 2700 у громадах по всій країні. Вони допомагають ветеранам, ветеранкам, військовослужбовцям та їхнім родинам отримати державні послуги, оформити статуси й виплати, пройти реабілітацію, знайти роботу чи житло. Часто цю професію обирають люди, які мали власний досвід взаємодії з військовими, фахівці у сфері права, соціального захисту чи місцевого самоврядування.
Одна з них — Олена Заверцована, яка працює фахівчинею із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб у Комунальній установі “Центр надання соціальних послуг” Скала-Подільської селищної ради Тернопільської області із 14 населених пунктів громади. Раніше Олена працювала у юридичному відділі селищної ради. “Я бачила ситуацію зсередини. Ветерани і члени сімей зниклих безвісти та полонених не мали куди звернутися. Вони приходили до місцевої влади за допомогою. Їх направляли до мене, оскільки я трішки розумілася, що і як робити по алгоритмах”, — згадує Олена. Згодом вона дедалі глибше почала вивчати законодавство, пов'язане із проходженням військової служби, оформленням статусів, підтримкою родин загиблих, полонених і зниклих безвісти. Згодом по допомогу до неї почали звертатися дедалі частіше — людей скеровували і колеги, і керівництво громади.
Згодом дізналася про конкурс на посаду фахівця із супроводу. Перед поданням документів радилася із ветеранами: “Мені сказали: "Подавайся. Ти справишся". Я вже приблизно знала, з чим доведеться працювати”.
У грудні 2024 року Олена стала першою фахівчинею із супроводу у своїй громаді та однією з перших в області. Юридична освіта, досвід роботи у місцевому самоврядуванні та напрацьовані контакти допомогли швидко налагодити роботу на новій посаді: “Я знала, що мої знання і мій досвід можуть бути корисними у вирішенні проблем ветеранів та членів родин захисників. Уже були налагоджена комунікація із ТЦК, поліцією, різними службами. Мені було значно простіше починати”, — пригадує Олена.
Перші місяці роботи на посаді: налагодження системи
Коли фахівчиня почала роботу, коли готових алгоритмів роботи практично не існувало. Насамперед Олена налагодила співпрацю зі старостами, які найкраще знали мешканців своїх сіл і допомагали знаходити родини, що потребували підтримки. Фахівчиня налагодила співпрацю з територіальним центром комплектування — у закладі радили звернутися до фахівчині із супроводу після отримання сповіщення про зникнення безвісти військового. Проте Олена не чекала, поки до неї почнуть звертатися: “Я брала у старост телефони родин і телефонувала сама. Питала, чи вони пройшли весь алгоритм дій, чи звернулися до всіх необхідних служб”. Згодом разом із дільничим почала відвідувати людей з інвалідністю. Олена згадує: “Він приїжджав по своїй програмі, а я знайомилася з людьми, пояснювала, хто я і чим можу допомогти. Люди відгукувалися, виникала перші довірливі розмови”. Одночасно вибудовувалася співпраця із ЦНАПом, центром зайнятості, Пенсійним фондом, службами соціального захисту. Згодом ця мережа взаємодії згодом стала основою її щоденної роботи.
До Олени звертаються ветерани та ветеранки, члени родин захисників. Найбільше звернень -— від членів родин військовополонених та зниклих безвісти. Вони потребують постійного супроводу: від перших днів після отримання сповіщення до оформлення документів, взаємодії з державними органами та захисту від шахраїв. “Часто людина отримує лише брошуру з алгоритмом дій. Вона не знає, що робити”, — говорить Олена.
Звернення від ветеранів стосуються отримання статусу, проходження військово-лікарської комісії, оформлення інвалідності, реабілітації, соціальних послуг, забезпечення технічними засобами реабілітації, працевлаштування.
Окрема категорія звернень — військовослужбовці, які звільнилися ще у 2022-2023 роках. У той час частину документів ще не оформлювали або ж оформлювали з помилками: “Є такі випадки, коли людина має довідку про безпосередню участь у бойових діях, але статусу не надають або відмовляють. І доводиться розбиратися з такими "хвостами".
За час роботи на посаді фахівця із супроводу опрацювала близько 800 звернень та провела майже 700 консультацій. За кожним із звернень — історія окремої людини.
Одного разу до Олени звернулася дружина військового, який помер у військовому госпіталі. Після його смерті минув майже рік, але жінка не змогла отримати необхідних документів. Військова частина не відповідала на звернення, а в самої родини майже не залишилося жодних підтверджувальних документів. “Жінка вже була просто у відчаї. Не знала, який документ потрібен, куди звертатися далі”, — пригадує Олена. Фахівчиня звернулася зі скаргою до військової частини, там надали документи, а справа потрапила до військово-лікарської комісії. Згодом комісія встановила, що смерть військового пов'язана із захистом Батьківщини. “Для мене ця новина була надзвичайно важливою, адже дружина загиблого Захисника, мама і дитина отримали відповідний статус”, — говорить Олена.
Ветеран з інвалідністю І групи прийшов до Олени, бо не мав власного житла. Чоловік майже не міг пересуватися. Фахівчиня допомогла поставити його на квартирний облік, оформити всі необхідні документи та пройти процедуру отримання державної компенсації. Процес тривав кілька місяців.
“У цього ветерана були проблеми навіть із квартирним обліком. Довелося втручатися та ініціювати процедуру”, -— згадує Олена. Згодом рішення було ухвалене - чоловік отримав сертифікат на придбання житла. Проте це була не єдина особиста перемога ветерана: “Приходжу одного дня, а він із мамою стоїть під дверима. Каже: "Я пішки прийшов". Це була моя найбільша радість”.
Інший ветеран звернувся через відмову отримати компенсацію за неотримане речове майно після демобілізації. Найбільш болючою для нього стала навіть не сама відмова, а небажання державних органів визнати проблему.. Разом з Оленою вони звернулися до суду. Першу інстанцію вдалося виграти. “Він сказав: навіть якщо більше нічого не буде, для мене вже важливо, що суд визнав мою правоту”, — пригадує фахівчиня.
Олена переконана: фахівець із супроводу має бути універсальним працівником. Часто людина приходить лише з одним питанням, але майже завжди за ним відкриваються ще кілька інших. Тому фахівець має знати законодавство, державні програми, електронні сервіси, особливості проходження військової служби, порядок оформлення документів, роботу різних державних установ.
Найважливішим професійним правилом вона називає чесність: “Не знаєш чогось — краще промовчи, не давай людині зайву надію. Краще перевірити і дати правильну відповідь пізніше”. Тож значна частина її робочого часу — це не лише консультації, а й постійне навчання, вивчення нових нормативних актів і державних програм.
Водночас, вона наголошує: жоден складний випадок не вирішується силами лише одного спеціаліста. Коли необхідна допомога чи консультація, фахівчиня залучає інших спеціалістів: “Я стараюся, щоб людина максимально отримала усі відповіді ще в моєму кабінеті. Якщо це вже не моя компетенція — тоді підключаю інших спеціалістів”. Саме тому вона постійно підтримує взаємодію із Пенсійним фондом, ЦНАПом, центром зайнятості, медичними закладами, соціальними службами та ТЦК. “Є проблема — кличуть мене. Ми її вирішуємо у взаємодії”, — говорить Олена.
Олена переконана, що обрала професію за покликанням. Вона добре пам'ятає, чому свого часу вирішила залишити юридичний відділ і перейти працювати безпосередньо з ветеранами: “Я хотіла бути там, де допомога потрібна найбільше, знала, що можу вирішувати проблеми людей”.
За кілька місяців роботи у громаді сформувалася система, у якій ветерани, ветеранки та їхні родини знають: зі складним питанням вони можуть звернутися до фахівчині із супроводу, яка допоможе знайти рішення й залишатиметься поруч стільки, скільки буде потрібно.
