Взяти за руку і пройти шлях разом: як фахівчиня із супроводу Олена Демченко допомагає ветеранам та їхнім родинам у Полтаві

Коли ветеран повертається додому після служби, його життя не одразу повертається до звичного ритму. Комусь потрібно оформити статус чи виплати, комусь необхідно знайти роботу, житло або реабілітацію. Родини загиблих Захисників і Захисниць, рідні полонених і зниклих безвісти також щодня стикаються з десятками питань, на які непросто знайти відповіді самотужки.

В такі моменти в роботу включаються фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Сьогодні таких спеціалістів уже понад 2500 у громадах по всій країні. Вони допомагають ветеранам, ветеранкам та їхнім родинам зорієнтуватися в системі державної підтримки, знайти потрібні послуги, налагодити взаємодію з установами та пройти складні життєві ситуації крок за кроком. Часто цю професію обирають люди, які добре розуміють потреби військових і їхніх родин. Серед фахівців із супроводу є ветерани, дружини військовослужбовців, рідні загиблих Захисників і Захисниць, люди з досвідом роботи у соціальній сфері та громадському секторі.

Одна з них — Олена Демченко. Вона працює у Ветеранському центрі Полтави і щодня допомагає ветеранам та їхнім родинам знаходити рішення у найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

Бажання допомагати, яке стало професією

До роботи у ветеранській сфері Олена Демченко прийшла не випадково. За освітою вона педагог і багато років працювала у школі, але поштовхом до нової професії стала особиста історія родини. Після початку повномасштабної війни чоловік її сестри зник безвісти. Родина почала проходити шлях пошуку інформації, звернення до різних установ, оформлення документів, очікування новин і постійної потреби в підтримці Допомагаючи сестрі, Олена поступово почала спілкуватися й з іншими родинами, які переживали схожий досвід. Згодом створила групу для спілкування та взаємопідтримки, де люди могли ділитися інформацією, ставити запитання та не залишатися наодинці зі своїми проблемами. “Я бачила, як багато родин потребують навіть не готових відповідей, а людини, яка підкаже, куди звернутися, пояснить наступні кроки або просто вислухає. Тоді я зрозуміла, що можу бути корисною не лише своїй сім'ї”, — пригадує Олена. Саме цей досвід став першим кроком до роботи у ветеранській сфері.

В момент підтримки родини сестри Олена зрозуміла, що її знання та досвід можуть бути корисними не лише близьким людям. Щоб краще розібратися в темі підтримки ветеранів та їхніх родин, вона пройшла навчання. Після завершення курсів дізналася про набір фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб і вирішила подати документи на конкурс: “Я не знала ні яка буде заробітна плата, ні де саме буде місце роботи. Було лише бажання працювати з ветеранами та їхніми родинами”, — згадує вона. 

Багаторічна педагогічна практика допомогла сформувати навички, які сьогодні щодня стають у пригоді в роботі з ветеранами та їхніми родинами: “Робота в школі навчила мене бути спокійною, врівноваженою. Для мене будь-яка ситуація — це виклик. І я намагаюся дійти до кінця і зробити цю справу, зробити її гарно, якісно, щоб людина отримала результат”. Робота фахівця із супроводу часто пов'язана зі складними людськими історіями — втратою, пораненнями, невизначеністю та тривалим очікуванням. Олена зізнається, що багато ситуацій пропускає через себе, однак намагається залишатися зібраною і шукати рішення навіть тоді, коли обставини здаються безвихідними.

У вересні 2025 року Олена Демченко розпочала роботу фахівчинею із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у КЗ «Ветеранський центр Полтави». 

Від документів до пошуку житла: з чим приходять ветерани

За час роботи Олена переконалася: двох однакових звернень майже не буває. До фахівця із супроводу приходять ветерани після демобілізації, військовослужбовці, які отримали поранення, родини загиблих Захисників і Захисниць, рідні полонених та зниклих безвісти.

Частина звернень стосується оформлення статусів, пільг, виплат, пенсій чи проходження військово-лікарської комісії. Інші пов'язані з реабілітацією, працевлаштуванням, пошуком житла, отриманням соціальних послуг або юридичної допомоги.

“Кожна людина приходить зі своєю історією і своїми проблемами. Іноді це одне питання, яке можна вирішити за годину, іноді це супровід, який триває місяцями”, — говорить Олена. За її словами, часто під час першої розмови з'ясовується, що за одним запитом приховується одразу кілька інших. Людина може прийти за консультацією щодо виплат, а виявляється, що їй потрібна допомога з реабілітацією, працевлаштуванням чи навіть пошуком житла. Саме тому робота фахівця із супроводу рідко обмежується наданням інформації. Часто потрібно знайти потрібного спеціаліста, налагодити взаємодію між різними установами та допомогти людині пройти весь шлях до результату.

Одного дня до центру зайшов ветеран, який випадково побачив візитівку установи під час лікування у Полтаві. Олена пригадує: “Він сказав: мені потрібна допомога. Я не маю ні житла, ні грошей. Я зараз на лікуванні, у мене залишиться тиждень у цьому закладі. І далі мені просто нікуди повертатися. Допоможіть мені”. Усе його майно вміщувалося в один рюкзак. Попереду була виписка з лікарні, відсутність житла і будь-яких джерел доходу — процес оформлення виплат розтягнувся на місяці. Тоді до пошуку рішення долучилася ціла мережа партнерів ветеранського центру. Разом вдалося знайти житло, одяг, продукти, допомогти з оформленням статусу ВПО, пенсії та інших виплат, а згодом — знайти роботу. “Він приходив до мене задоволений. Каже: я вдячний, що ви з'явилися в моєму житті. Тепер в мене є стимул жити”, — розповідає Олена.

Ще один ветеран, якого супроводжує Олена, — Олександр Тимошенко. У лютому 2024 року він отримав важке поранення голови під час виконання бойового завдання. Два місяці коми, складні операції, тривале лікування, порушення мовлення та параліч частини тіла. “Після першої зустрічі, попрощавшись та сівши в авто, я плакала. Не від усвідомлення всієї ситуації, а від безмежного бажання Олександра жити”, — ділиться Олена.

Сьогодні Олександр регулярно проходить реабілітацію, займається плаванням, працює над відновленням мовлення та навіть почав співати після рекомендації лікарів. Для цього колеги Олени знайшли викладачку з вокалу, яка безкоштовно займається з ветераном. “Маленькими кроками ми йдемо до цілі і головне, що Олександр має величезне бажання вилікуватися”. Наступна спільна мета — підкорення Говерли. Ветеран активно готується до цієї важливої події, фахівчиня продовжує всіляко підтримувати Олександра у цьому прагненні.

“Один у полі не воїн”

За словами Олени, саме мережа партнерів часто дозволяє вирішити ті питання, які не можна закрити силами лише одного спеціаліста чи однієї установи. Олена переконана: жоден фахівець із супроводу не може працювати самостійно: “Один у полі не воїн. Якби у нас не була така чудова команда і професійні люди, які нас оточують, ми б цього не змогли зробити”. Саме тому майже кожна історія складається із взаємодії десятків людей: медиків, соціальних служб, громадських організацій, благодійних фондів, роботодавців та волонтерів.

Як приклад вона наводить історію Марини, дружини загиблого військового, яка змінила професію та стала барберкою. Жінка звернулася до центру із бажанням безкоштовно допомагати ветеранам. Разом із партнерами вдалося організувати її роботу в госпіталях та реабілітаційних центрах: “І Марина задоволена, і ветерани задоволені. Цей чудовий результат тішить усіх!”, — говорить Олена.

Коли допомога стає справою життя

За час роботи Олена переконалася: універсальної ролі фахівця із супроводу не існує. Для когось він стає людиною, яка допомагає розібратися в документах і процедурах. Для когось — тим, хто координує допомогу між різними установами. А іноді між фахівцем і людиною виникають стосунки, які виходять  за межі службового спілкування: “З одного боку, ми стаємо багатьом друзями, з іншого — рятівниками. Іноді бувають і незадоволені в нашій роботі, а вони є завжди і скрізь”.

Попри різні запити, історії та життєві обставини, для себе Олена визначає головне завдання просто: бути поруч із людьми, які потребують підтримки: “Намагаємося бути надійним тилом: для тих мам, чиї сини та доньки нас захищали, загинули або зникли безвісти, для дружин, які в очікуванні і також є силою. Намагаємося бути вдячними за те, що Захисники та Захисниці для нас зробили і продовжують робити”.

Саме тому робота фахівця із супроводу часто не закінчується після першої консультації. Вона триває стільки, скільки потрібно людині, щоб знайти рішення, відновити опору та рухатися далі. Саму ж роботу вона називає не просто професією: “Так, це місія, моя улюблена справа. Чоловік завжди мені каже: ти живеш своєю роботою”. Саме в цьому Олена бачить головний сенс своєї роботи — не просто надати консультацію, а допомогти людині пройти складний період життя та відчути підтримку поруч.

Можливо, саме тому серед десятків історій, які проходять через ветеранський центр, Олена й досі пам'ятає кожну людину, якій вдалося допомогти. Адже результатом її роботи стають не лише оформлені документи чи отримані послуги, а й відчуття, що людина не залишилася сам на сам зі своїми труднощами.