Власна справа після служби: як ветеран Михайло Попович розбудував сучасний клінінговий сервіс
"26 лютого мав святкувати день народження, а замість цього пішов у військкомат" — так починається історія Михайла Поповича із Мукачева.
Михайло не планував ставати військовим. До 2022 року він будував кар’єру, розвивав сімейний бізнес — хімчистку килимів — і жив звичайним життям українського підприємця.
Та після повномасштабного вторгнення все змінилося: служба у війську, повернення до цивільного життя і нова сторінка у власній справі.
Михайло народився в селі Олешник на Закарпатті. Закінчив Мукачівський технологічний інститут за спеціальністю "Маркетинг" й одразу поринув у банківську сферу.
У 2013 році разом із дружиною Тетяною вони відкрили хімчистку “Попелюшка”.
"Дружина помітила, що в місті немає якісних послуг у цьому напрямі. Люди прали килими на мийках, сушили на парканах. Ми вирішили робити це якісно, швидко та професійно", — розповідає Михайло.
Спочатку він сам після роботи їздив до клієнтів із технікою. Ветеран зізнається, що у той час п’ять килимів на день здавалися неабияким навантаженням, а нині 120 килимів — це норма.
Бізнес розвивався, але далі все відбувалося за сценарієм, знайомим багатьом українцям. День, який мав бути святом, став точкою неповернення. 26 лютого 2022 року, у свій день народження, Михайло добровільно прийшов у військкомат.
"Я не знав, куди мене відправлять. Ніколи не служив. Але війна — це не той час, коли думаєш про власний комфорт. Мене взяли звичайним солдатом-стрільцем. Згодом дізналися про мою освіту й досвід і перевели в фінансову службу. Перші ротації — Костянтинівка, Врубівка, район Попасної. Втрати, відновлення. Потім — Харківщина, район Вовчанська. А у 2023 мене направили на офіцерські курси в Київ. У серпні я отримав звання молодшого лейтенанта. Повернувся вже як заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, а згодом служив офіцером персоналу в регіональному управлінні”, — згадує Михайло.
У березні 2024 року ветеран повернувся до цивільного життя. Повернення було непростим. Найважчим було, за словами Михайла, усвідомити контраст між фронтом і тилом.
"Хтось там, на фронті, втрачає життя, а тим часом в тилу є люди, які добре живуть і навіть не допомагають війську. Це найскладніше прийняти", — говорить ветеран.
До бізнесу він повернувся не одразу. Купив дачну ділянку, працював на землі — це допомагало повільно входити у звичний ритм та було своєрідним відновленням. Лише за пів року ветеран почав активно включатися у справу.
До того часу бізнесом опікувалась дружина Михайла Тетяна. Вона додала нові послуги, зокрема чистку меблів та клінінг приміщень. Та подружжя прагнуло ще більше розширити спектр послуг.
Поповичі вже мали невеликий досвід роботи з грантовими програмами, тож вирішили спробувати свої сили у конкурсній програмі “Варто 11.0” від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
"Хотіли пропонувати клієнтам прання одягу, білизни, аквачистку делікатних текстильних виробів. Для цього потребували пральних, сушильних машинок, пароманекенів — всього, що пов’язане з доглядом за одягом. Український ветеранський фонд допоміг реалізувати наші задуми. Це надійна підтримка і я радію, що одного дня ми вирішили подати заявку — це стало новою точкою відліку для нашого бізнесу", — пояснює Михайло.
Проєкт отримав підтримку, і це дало бізнесу нове дихання. Закупили нову техніку, і нині «Попелюшка» — це вже не тільки про килими. Це сучасний клінінговий сервіс, де ви можете замовити послуги з прибирання приміщень, чищення килимів, меблів, аквачистки та хімчистки одягу, зокрема весільних суконь та верхнього одягу, а також прання.
“Попелюшка” також має пункти прийому в Береговому, Ужгороді, Сваляві, Іршаві, Чопі, Хусті, Виноградові, Воловці та Перечині. В планах у подружжя Поповичів ще більше розширити географію свого бізнесу.
