Ветеранська література. Сергій Рубель "Серафим" "Бо ця війна не мала статись..."

Сергій Рубель "Серафим"

"Бо ця війна не мала статись..."

(Знання України, 2025)

Про книгу:

це своєрідний альбом людської пам'яті про неї, який автор зібрав з того, що залишилось в пам'яті: облич, розмов, випадкових зустрічей, втрат, тварин, зруйнованих будинків, страху, смішних ситуацій і коротких моментів звичайного життя посеред війни і поза війною. Автор фіксує не тільки те, що сталося, а й те, чим запам'яталося життя всередині війни і поза війною.
книжка починається фактично із самого автора: він розповідає про дитинство, різні професії, захоплення фотографією, родину та шлях до війська. Далі оповідь поступово переходить у поезію, фотографії та коротку прозу. Тобто ми маємо не готовий портрет військового, а що це за людина, про що вона думаю, що її турбує і вона про це пише, як поступово з ї цивільної людини сформувався захисник.
війна у деяких текстах тут майже ніколи не існує сама по собі. Поруч із нею постійно залишається звичайне життя. У текстах є волонтери, шпиталь, поранені, побратими, діти, цивільні, випадкові знайомства, домашні побутової чи комічної ситуації - і саме так створюється відчуття війни не як окремої героїчної реальності, а як життя, у яке вона насильно увійшла.
є тексти присвячені тваринам на війні. І це значно більше, ніж просто історія кицьки Люсі з обкладинки. У текстах тварини стають своєрідним мірилом людяності: їх рятують, годують, беруть із собою, за них переживають. А кішка Люся перетворюється на повноцінну героїню фронтового життя: поруч із військовими вона переживає переїзди, небезпеку й побут війни. І через цю лінію особливо добре видно, що навіть у середовищі, де смерть стала буденністю, потреба піклуватися про когось слабшого нікуди не зникає.
і не менш важлива тема - пам'ять про людей, яких уже немає поруч. Автор пише не абстрактно про «втрати особового складу», а про конкретних людей, із якими говорив, сміявся, служив. Саме тому окремі тексти як спроба втримати людину в пам'яті, її характер, голос, окремі деталі поведінки.
книга не побудована винятково на трагедії. У ній присутні і живі діалоги, смішне, абсурдні ситуації, підколи між людьми. Це важливо, бо показує: гумор на війні не легковажність, а один зі способів витримувати ненормальну реальність.
у тексті поруч із конкретним військовим досвідом є тексти з цивільного життя автора, тим самим вони відкривають інший бік автора людину з дуже образним сприйняттям світу, для якої сон, передчуття, пам'ять і реальність часом переплітаються. Тут є фантастичні оповідання, ліричні, навіть такі які частково як притчі, що звучать як не як щось повчальне чи моралізаторське, а те, що має вчить цінувати життя і кожну його мить.
назва книги «Бо ця війна не мала статись…», це не просто строфа з поезії автора у книзі, це думка, до якої книга повертає знову і знову через зруйновані міста, загиблих друзів, покинутих тварин, дітей і покалічені звичайні людські долі. Тут не про героїзацію війни, а про цінність життя, яке війна безглуздо руйнує, і після прочитання книги залишається просте бажання жити й пам'ятати.
у 2025 році за цю книгу Сергій Рубель став лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» у номінації «Документально-художнє та біографічне видання».
кошти з продажу книги йдуть на підтримку підрозділу автора - БУАР 60 ОМБр.

Чому потрібно читати

щоб побачити війну життям конкретної людини. Автор дивиться на війну з дуже близької відстані: з машини, шпиталю, розбитого будинку, позиції, розмови з побратимом. Завдяки цьому великі події постають через маленькі людські історії.
щоб зрозуміти, наскільки війна складається з побуту. Люди їдять, сплять, шукають речі, ремонтують, сперечаються, жартують, лікуються, рятують котів, знайомляться з волонтерами, а зовсім поруч - смерть і руйнування.
щоб побачити людяність. у автора вона не проголошується великими словами, вона проявляється дрібницями: ставленням до пораненого, загиблого побратима, незнайомої людини, дитини чи беззахисної тварини. І саме ці дрібні вчинки часто говорять про людину більше, ніж будь-які декларації.
щоб побачити, як наші воїни піклуються про тварин. Кішка на обкладинці - не проста красива добра картинка заради маркетингового ходу. Тварини справді займають помітне місце у цій книзі. Через них війна виглядає ще абсурднішою: ворог руйнує міста, а поруч хтось намагається врятувати маленьке живе створіння.
щоб побачити військовий гумор. Тут є кумедні історії і чудових живих діалогів. Причому сміх не применшує серйозності війни, навпаки, показує психологічний механізм виживання людей усередині неї. Тож книжка не пригнічує читача безперервною трагедією
щоб зрозуміти важливість пам'яті про побратимів. Автор повертає загиблих у текст не лише як імена. Він пам'ятає розмови, характери, окремі ситуації, тобто все те, з чого насправді складається пам'ять про людину. Через це книга має ще одну важливу функцію - зберігає людей, яких війна забрала.
незвичне поєднання документального і художнього. В одній книзі співіснують автобіографія, фронтові фотографії, вірші, реальні історії, сни, фантастичні сюжети, історії зі снів і майже усні байки. Це може бути нерівним стилістично, але саме така строкатість робить книгу схожою на справжню людську пам'ять: вона теж не розкладена по акуратних жанрових поличках.

Цитати:

Але коли Ви, рідні наші, присилаєте нам смаколики і не бажаєте нам заподіяти лиха — це дуже велике значення має для нас! Ми ще навіть не розуміли, але раділи, коли кажуть, що це — з дому, і відчуття, що тут немає загрози, заспокоює нерви
І як ми будемо існувати далі, залежить від нас самих і від наших справ на землі. Добрі були справи — підем у кращий світ, були погані — будемо мучитись, страждати і відпрацьовувати свої минулі гріхи і майбутнє існування, яке ще під великим питанням. В пеклі не буває амністій! Все доведеться відпрацьовувати до кінця!
Так! “Дивитись” і “бачити” — це різні речі! Небагато людей вміють бачити те, що не бачать інші. Цінувати кожну хвилину, ловити моменти прекрасної миті! Вони бачать саму суть! А інші тільки “знають, що це гарно” і не цінують цієї швидкоплинної миті.
Ідеш — і бачиш людський скарб, який колись служив мирним, цивільним людям. І думаєш: “Жили собі люди, горя не знали, — сім’ї, діти, дім, робота. Але захотілося варварам у XXI сторіччі погратися у Велику вітчизняну війну. Прийшли і вбили ціле місто. А взагалі — не одне місто, не одне село, і це зветься у них “освобождение”! Від чого? Від життя?
Бо ця війна не мала статись!
Не мало бути стільки жертв! —
Але ви увірвались в хату
І дивитесь на нас поверх.
Тому одне не зрозуміло —
Чому весь світ дозволив їм
Топити у крові сусідів,
Вбивати нас за те, що ми живі

Про автора:

Сергій Рубель «Серафім» - військовослужбовець ЗСУ, фотограф, член Національної спілки фотохудожників України.
до війни займався фотографією, навчався у Київському національному університеті культури та мистецтв за напрямом кіно та телебачення.
за життя змінив чимало різних професій: працював у типографії, збирав меблі у спеціалізованих магазинах, був експедитором, завгоспом у дитячому садку та охоронцем. Серйозно захоплювався виноградарством і виноробством.
свій військовий шлях Сергій Рубель розпочав у 2015 році. Саме тоді став на захист України. Серед місць, пов'язаних із його бойовим досвідом - Кримське, район Луганська, а пізніше Бахмут.
після демобілізації працював на підприємстві "Рудомайн".
на початку повномасштабного російського вторгнення знову став до строю. Разом із побратимами служив на гарячих напрямках.
коли його підрозділ перебував на позиціях у Вовчанську, Рубель знайшов у своєму військовому автомобілі маленьку кицьку Люсю. Відтоді вона їздила разом із ним, змінювала місця дислокації й стала його бойовою напарницею, а згодом, однією з героїнь книги.
саме війна вплинула і на його мовний вибір. Сергій Рубель вирішив перейти на українську мову та переклав українською написані раніше тексти.
наразі Сергій Рубель продовжує військову службу.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну.