Ветеранська література. Сергій Рубель "Серафим" "Бо ця війна не мала статись..."

Сергій Рубель "Серафим"

"Бо ця війна не мала статись..."

(Знання України, 2025)

Про книгу:

  • це своєрідний альбом людської пам'яті про неї, який автор зібрав з того, що залишилось в пам'яті: облич, розмов, випадкових зустрічей, втрат, тварин, зруйнованих будинків, страху, смішних ситуацій і коротких моментів звичайного життя посеред війни і поза війною. Автор фіксує не тільки те, що сталося, а й те, чим запам'яталося життя всередині війни і поза війною.
  • книжка починається фактично із самого автора: він розповідає про дитинство, різні професії, захоплення фотографією, родину та шлях до війська. Далі оповідь поступово переходить у поезію, фотографії та коротку прозу. Тобто ми маємо не готовий портрет військового, а  що це за людина, про що вона думаю, що її турбує і вона про це пише, як поступово з ї цивільної людини сформувався захисник. 
  • війна у деяких текстах тут майже ніколи не існує сама по собі. Поруч із нею постійно залишається звичайне життя. У текстах є волонтери, шпиталь, поранені, побратими, діти, цивільні, випадкові знайомства, домашні побутової чи комічної ситуації - і саме так створюється відчуття війни не як окремої героїчної реальності, а як життя, у яке вона насильно увійшла. 
  • є тексти присвячені тваринам на війні. І це значно більше, ніж просто історія кицьки Люсі з обкладинки. У текстах тварини стають своєрідним мірилом людяності: їх рятують, годують, беруть із собою, за них переживають. А кішка Люся перетворюється на повноцінну героїню фронтового життя:  поруч із військовими вона переживає переїзди, небезпеку й побут війни. І через цю лінію особливо добре видно, що навіть у середовищі, де смерть стала буденністю, потреба піклуватися про когось слабшого нікуди не зникає. 
  • і не менш важлива тема - пам'ять про людей, яких уже немає поруч. Автор пише не абстрактно про «втрати особового складу», а про конкретних людей, із якими говорив, сміявся, служив. Саме тому окремі тексти як спроба втримати людину в пам'яті, її характер, голос, окремі деталі поведінки. 
  • книга не побудована винятково на трагедії. У ній присутні і живі діалоги, смішне, абсурдні ситуації, підколи між людьми. Це важливо, бо показує: гумор на війні не легковажність, а один зі способів витримувати ненормальну реальність.
  • у тексті поруч із конкретним військовим досвідом є тексти з цивільного життя автора, тим самим вони відкривають інший бік автора людину з дуже образним сприйняттям світу, для якої сон, передчуття, пам'ять і реальність часом переплітаються. Тут є фантастичні оповідання, ліричні, навіть такі які частково як притчі, що звучать як не як щось повчальне чи моралізаторське, а те, що має вчить цінувати життя і кожну його мить.
  • назва книги «Бо ця війна не мала статись…», це не просто строфа з поезії автора у книзі, це думка, до якої книга повертає знову і знову через зруйновані міста, загиблих друзів, покинутих тварин, дітей і покалічені звичайні людські долі. Тут не про героїзацію війни, а про цінність життя, яке війна безглуздо руйнує, і після прочитання  книги залишається просте бажання жити й пам'ятати.
  • у 2025 році за цю книгу Сергій Рубель став лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» у номінації «Документально-художнє та біографічне видання». 
  • кошти з продажу книги йдуть на підтримку підрозділу автора - БУАР 60 ОМБр.

Чому потрібно читати

  • щоб побачити війну життям конкретної людини. Автор дивиться на війну з дуже близької відстані: з машини, шпиталю, розбитого будинку, позиції, розмови з побратимом. Завдяки цьому великі події постають через маленькі людські історії. 
  • щоб зрозуміти, наскільки війна складається з побуту. Люди їдять, сплять, шукають речі, ремонтують, сперечаються, жартують, лікуються, рятують котів, знайомляться з волонтерами, а зовсім поруч - смерть і руйнування. 
  • щоб побачити людяність. у автора вона не проголошується великими словами, вона проявляється дрібницями: ставленням до пораненого, загиблого побратима, незнайомої людини, дитини чи беззахисної тварини. І саме ці дрібні вчинки часто говорять про людину більше, ніж будь-які декларації.
  • щоб побачити, як наші воїни піклуються про тварин. Кішка на обкладинці - не проста красива добра картинка заради маркетингового ходу. Тварини справді займають помітне місце у цій книзі. Через них війна виглядає ще абсурднішою: ворог руйнує міста, а поруч хтось намагається врятувати маленьке живе створіння. 
  • щоб побачити військовий гумор. Тут є кумедні історії і чудових живих діалогів. Причому сміх не применшує серйозності війни, навпаки, показує психологічний механізм виживання людей усередині неї. Тож книжка не пригнічує читача безперервною трагедією
  • щоб зрозуміти важливість пам'яті про побратимів. Автор повертає загиблих у текст не лише як імена. Він пам'ятає розмови, характери, окремі ситуації, тобто все те, з чого насправді складається пам'ять про людину. Через це книга має ще одну важливу функцію - зберігає людей, яких війна забрала.
  • незвичне поєднання документального і художнього. В одній книзі співіснують автобіографія, фронтові фотографії, вірші, реальні історії, сни, фантастичні сюжети, історії зі снів і майже усні байки. Це може бути нерівним стилістично, але саме така строкатість робить книгу схожою на справжню людську пам'ять: вона теж не розкладена по акуратних жанрових поличках.

Цитати:

  • Але коли Ви, рідні наші, присилаєте нам смаколики і не бажаєте нам заподіяти лиха — це дуже велике значення має для нас! Ми ще навіть не розуміли, але раділи, коли кажуть, що це — з дому, і відчуття, що тут немає загрози, заспокоює нерви
  • І як ми будемо існувати далі, залежить від нас самих і від наших справ на землі. Добрі були справи — підем у кращий світ, були погані — будемо мучитись, страждати і відпрацьовувати свої минулі гріхи і майбутнє існування, яке ще під великим питанням. В пеклі не буває амністій! Все доведеться відпрацьовувати до кінця!
  • Так! “Дивитись” і “бачити” — це різні речі! Небагато людей вміють бачити те, що не бачать інші. Цінувати кожну хвилину, ловити моменти прекрасної миті! Вони бачать саму суть! А інші тільки “знають, що це гарно” і не цінують цієї швидкоплинної миті.
  • Ідеш — і бачиш людський скарб, який колись служив мирним, цивільним людям. І думаєш: “Жили собі люди, горя не знали, — сім’ї, діти, дім, робота. Але захотілося варварам у XXI сторіччі погратися у Велику вітчизняну війну. Прийшли і вбили ціле місто. А взагалі — не одне місто, не одне село, і це зветься у них “освобождение”! Від чого? Від життя?
  • Бо ця війна не мала статись!
    Не мало бути стільки жертв! —
    Але ви увірвались в хату
    І дивитесь на нас поверх.
  • Тому одне не зрозуміло —
    Чому весь світ дозволив їм
    Топити у крові сусідів,
    Вбивати нас за те, що ми живі

Про автора:

  • Сергій Рубель «Серафім» - військовослужбовець ЗСУ, фотограф, член Національної спілки фотохудожників України.
  •  до війни займався фотографією, навчався у Київському національному університеті культури та мистецтв за напрямом кіно та телебачення. 
  • за життя змінив чимало різних професій: працював у типографії, збирав меблі у спеціалізованих магазинах, був експедитором, завгоспом у дитячому садку та охоронцем. Серйозно захоплювався виноградарством і виноробством.
  • свій військовий шлях Сергій Рубель розпочав у 2015 році. Саме тоді став на захист України. Серед місць, пов'язаних із його бойовим досвідом - Кримське, район Луганська, а пізніше Бахмут. 
  • після демобілізації працював на підприємстві "Рудомайн".
  • на початку повномасштабного російського вторгнення знову став до строю. Разом із побратимами служив на гарячих напрямках. 
  • коли його підрозділ перебував на позиціях у Вовчанську, Рубель знайшов у своєму військовому автомобілі маленьку кицьку Люсю. Відтоді вона їздила разом із ним, змінювала місця дислокації й стала його бойовою напарницею, а згодом, однією з героїнь книги. 
  • саме війна вплинула і на його мовний вибір. Сергій Рубель вирішив перейти на українську мову та переклав українською написані раніше тексти. 
  • наразі Сергій Рубель продовжує військову службу.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну.