Ветеранська література. Дмитро Томчук «Не зупиняйте білий автобус»

Дмитро Томчук

«Не зупиняйте білий автобус»

(Білка, 2024)

Про книгу:

художній роман, у центрі якого - реальна історія евакуації дитячого будинку з Антонівки 11 березня 2022 року, який у 2023 році, у перервах між виконанням бойових завдань написав, автор поклавши в основу власний досвід участі в цій евакуації дитбудинку.
за сюжетом, через два тижні після початку повномасштабного вторгнення головні герої — військові Бігмакс і Дмитро - вирушають удвох у «подорож» на південь України, до Миколаївської області. Мета - вивезти з оточеного ворогом села Антонівка 130 дітей: вихованців місцевого дитбудинку та тих, кого раніше евакуювали туди. Починаючи цю небезпечну дорогу, вони ще не знають, де знайдуть підтримку і на кого зможуть покластися. Навіть у фінальні хвилини операції побратими не впевнені, чи вдасться зберегти життя дітей і власне.
рятувальна операція тривала лише 13 хвилин, але шлях до місця призначення виявився довгим і насиченим дивними подіями та несподіваними зустрічами з людьми, які допомагали їм звіддаля. Усе це відбувається в сюрреалістичному світі, куди ми потрапили в перші тижні війни, де часом панували хаос та невизначеність.
текст книги - не лише оповідь про одну операцію порятунку: він - про нас усіх, про Україну березня 2022 року, про наших сучасників із їхніми простими й водночас складними життєвими історіями, завдяки яким країна є такою, якою вона є, і залишатиметься такою й надалі.
багато персонажів мають реальні прототипи - наприклад, один із головних героїв, Бігмакс, існує насправді. Ситуації та епізоди взято також з реального життя й художньо опрацьовано. Навіть один із найсюрреалістичніших епізодів - із капібарою і загадковою Ванессою - має реальне підґрунтя створення. А сцена з нічною заправкою в лісі та підозрілими персонами створена з кількох реальних епізодів, свідком та учасником яких був автор.
до кожного видання додається листівка, яка є його невід’ємною частиною. Оскільки тема книги пов’язана з дітьми, видавництво «Білка» оголосило конкурс дитячих малюнків для юних художників віком 5–10 років. На конкурс надійшло понад 40 робіт, і частина з них стала щемливим доповненням - листівками - до книги.

Чому потрібно читати:

це книга про цінність і цінності - не матеріальні. Вона говорить про цінність нашої країни в її майбутньому, а майбутнє - це наші діти: особистості й громадяни, які змінюватимуть і робитимуть Україну кращою. І наша місія сьогодні - зберігати їхнє життя, рятувати та надавати всі доступні можливості для розвитку. Кожне врятоване дитяче життя - це врятоване майбутнє: наше й нашої держави.
це життєствердний текст - навіть якщо ситуація здається безнадійною, складною й майже неможливою - наші військові беруться за справу, бо розуміють цінності. Головна цінність - людське життя, особливо дитяче.
текст динамічний і захопливий. Тут нема сцен жорстокості чи натуралістичного насилля; є важкий шлях, безмежна віра й незламне бажання врятувати дітей. Дорогою трапляються іноді дивні розмови й випадкові ситуації - реалії перших тижнів повномасштабної війни, трохи дивини і навіть нотки містики в пророчих словах перехожих, що зустрічаються на шляху до дитбудинку. Ці випадковості немов підсилюють передчуття й додають упевненості: навіть коли обставини жахливі й усе ніби проти, з’являються люди й моменти, які підтримують, вселяють надію й дають сили рухатися далі.
через образи Дмитра й Бігмакса проявляється не тільки військова міць, а й здатність бути людяним: допомагати, жертвувати, діяти, адже герої розуміють - операція порятунку може зазнати поразки, але не спробувати означає втратити частину людського в собі.
роман зберігає пам’ять про конкретний час і події, щоб не забувати перші дні повномасштабного вторгнення та, знову й знову, ставити собі запитання «що для мене Україна» та читаючи про цей чужий досвід, ми краще розуміємо свій контекст і власні цінності.

Цитати:

«- Ксюшо, земля горить під ногами. Так не можна. Так не має бути. Я йду в тероборону»
«А потім щось трапилося, Вадик не знав що, але маленьким дитячим серцем відчув, що щось таки трапилося: одного сонячного зимового ранку вони прокинулися, а все навкруги вже змінилося – хоча всі предмети, іграшки, одяг і речі, усі кімнати й коридори, всі ліжка й усі діти були такі самі, як учора ввечері. А от дорослі довкола стали якимись іншими: повільними, небалакучими, стривоженими та сумними… Щось недобре, чуже, зле проникло до їхнього дитбудинку, щось холодне та страшне, як гадюка, повзало коридорами, прослизало до кімнат і дитячих ліжок. А дорослі були розгубленими, хоч і намагалися не показувати цього. Але діти відчували, що щось таки сталося… Він чув, що дорослі стали час то казати одне одному таємниче доросле слово «війна», яке не можна було чути і знати дітям, - воно було тільки для дорослих»
«- …Я просто їду забрати дітей - якщо вони ще живі. -Не розумію. А чого це робите саме ви? -Тому що я можу це зробити»

Про автора:

Дмитро Томчук - український підприємець, популярний бізнес-блогер. Народився 1977 року в Бердичеві. Закінчив середню школу №10 та Дніпровський національний університет імені О. Гончара, отримав диплом економіста.
першу справу започаткував ще під час навчання в університеті: займався сільським господарством, експортом та імпортом продуктів. Такий проєкт виявився невдалим - бізнес збанкрутував, і довгий час автор оговтувався після цього. Паралельно розвивалися інші напрямки: постачання промислового обладнання з Китаю, а згодом - нові ініціативи. Дмитро постійно шукає свіжі ідеї й напрями: нині серед його інтересів - IT-проєкти молодих талантів, у які він інвестує, і з якими розпочинає бізнес.
у 2013 році заснував First Investment Step Online - інвестиційний фонд, що консультує з фінансів на фондових ринках. Був постійним членом журі вітчизняних стартап- та інвестиційних конкурсів.
з 2014 року, коли була можливість, допомагав як волонтер. А з перших днів 2022 року долучився до ТРО: майже одразу опинився в підрозділі, що працював з ударними безпілотниками PUNISHER. Перші місяці війни перебував на базі в Києві; група брала участь в аеророзвідці, зокрема в Бучі та Гостомелі, а після їхнього звільнення - на Броварському напрямку, де допомагали розвідкою танковим підрозділам. Згодом захищав південь України - Херсонщину та Миколаївщину.
виконував бойові виїзди на власному авто, звідки отримав позивний «Лексус».
паралельно долучився до команди розробників найменших ударних дронів PUNISHER і майже два роки сприяв їхньому просуванню, використовуючи досвід бізнесмена й інвестора. Тепер, не полишаючи служби, допомагає розвивати сучасні гвинтівки української компанії Delta Technics, з розробниками якої познайомився в окопі.
автор блогу в «Кореспонденті», авторська колонка у MC Today, активний дописувач Facebook. Викладає авторський курс «Фінанси та інвестиції» і, коли є змога, бере участь у дискусіях та семінарах про фондовий ринок, економіку й інтернет-продажі.
також автор книги «Тут клює» - про український бізнес, його реалії й перспективи: там він ділиться секретами, тактиками та стратегіями розвитку підприємництва в Україні, спираючись на досвід від 1990-х до сьогодення, і робить це з гумором та самоіронією.
про службу він у одному з інтерв’ю зауважив: «До речі, це дуже схоже на бізнес. Коли починаєш робити перші кроки, є страх перед зобов’язаннями і те, що щось не вдасться. Потім звикаєш до відповідальності. На полі бою я теж, як у бізнесі, беру відповідальність за себе і людей поруч».
є дві ключові думки, які автор виніс із досвіду війни і не раз підкреслював у розмовах: по-перше, треба брати відповідальність за родину й евакуйовувати дітей і жінок, особливо коли наближається окупація - ворог використовує мирних. По-друге, потрібно вміти поводитися зі зброєю навіть у мирний час: якби хоча б кожен другий у Бучі й Гостомелі мав зброю, люди змогли б дати ворогу відсіч. «Коли я буду сивим дідусем і мене запитають про війну, я скажу - потрібно мати зброю та вчитись поводитися з нею», — зазначав автор в інтерв’ю.
після перемоги планує з родиною проїхатися українськими містами Херсонщини, Миколаївщини і Донбасу, поспілкуватися з людьми в селах, а потім - за кордон, «але не в ті країни, які колись планували відвідати, а ті, що нині нам допомагають. Ці країни стали мені ближчими, я хочу більше знати про них».
«Я зацікавлений у найшвидшому закінченні війни більше за всіх. Мені потрібен мир. Бо я колись був бізнесменом, але через війну мої підприємства зазнали велетенських збитків: деякі закрилися, деяких уже не існує, бо опинилися на окупованих територіях. Мої міжнародні бізнес-зв’язки й інвестиційна діяльність також зазнали удару: я не можу виїхати до партнерів за кордон, ані вони не можуть приїхати до мене; крім того, через три роки руйнації країни та економіки мало хто зацікавлений у співпраці. Я міг би схилитися до миру на будь-яких умовах, наївно сподіваючись, що щойно вщухнуть обстріли, ми прокинемося в реальності 2013 року й усе повернеться. Бізнес і можливості будуть ті самі. Але я кажу: треба продовжувати воювати - мир на нав’язаних нам умовах стане катастрофою для України; після такого «мира» не буде умов для економіки й навіть для життя. Єдиний вихід - вести війну до логічного завершення…”, - нещодавно написав автор у соцмережах.
«Але очевидне одне: перемога буде. І буде справжній, сучасний День Перемоги. Тому я дивлюся в майбутнє оптимістично. Буде майбутнє, буде Україна і будемо ми».
І ви ще встигаєте прочитати книгу Дмитра Томчука «Не зупиняйте білий автобус» та зустрітися з автором на автограф-сесії 27 вересня о 13:00 на літературному фестивалі «Книжкова країна» (Київ) - зона автограф-сесій перед павільйоном №1.