Ветеранська література: Андрій Гуменюк «Африка»

Андрій Гуменюк

«Африка»

(Видавництво Старого Лева, 2023)

Про книгу:

це не роман і не мемуари в класичному розумінні, а збірка коротких новел-«пісень», записаних без хронології, в якій багато уваги приділено не бою як такому, а тому, що відбувається до й після нього: чекання, брудна робота, розвантаження дров, лагодження техніки, стосунки між людьми. Сам автор говорить про книгу, що його тексти це не репортаж з подій, а розмова — з собою і з читачем, в якій хоче показати не героїзм, а буденну «окопну правду».
про звичайних людей, які стали солдатами, тут показані не лише штурмовики чи командири, а й ті, кого автор називає «чорноробами війни»: ремонтує старі машини, розвантажує важкі колоди, привозить допомогу, готує боєприпаси, чергує в темряві та виконує сотні непомітних справ. Автор показує: героїзм часто має вигляд брудної, монотонної і невдячної праці, але саме на їхній непомітній праці тримається фронт.
однією з головних тем книги є побратимство. Війна об’єднує людей різного віку, характеру та походження. Вони разом переживають небезпеку, допомагають одне одному, жартують, сваряться, рятують поранених і стають майже родиною. Але автор поряд із цим уникає ідеалізації «своїх», бо у книжці є і підлість, і слабкість, і безглузді втрати через недбалість. Ця чесність робить розповідь довірливою: авторові віриш саме тому, що він не малює лише героїв.
практично кожен герой книжки - це реальна людина зі справжнім позивним, і майже до кожного другорядного персонажа є примітка: коли і де він загинув. Це ненав’язливо перетворює текст на щось на кшталт книги пам’яті, вплетеної в живу розповідь.
це також дуже особиста розповідь самого автора. Він не зображує себе безстрашним героєм, а відверто говорить про вік, хвороби, втому, страх, гнів і сумніви. Саме тому книга сприймається не як відсторонена хроніка, а як жива розмова з людиною, яка пройшла через війну.
а ще в цій постійно звучить тема дому і повернення: як важко пояснити цивільним, що таке фронт, і як важко поверненому з фронту знову вписатися у мирне життя, де хтось у кав’ярні скаже випадкову дурницю про війну, повторюється протиставлення станів «ти там» і «ти вдома». Після кількох тижнів удома автор знову починає готувати спорядження і домовлятися про наступну ротацію, бо частина його життя вже залишилася серед побратимів.
також книзі про смерть, яка на війні завжди стоїть поруч із життям. Люди гинуть, але серед руїн народжуються кошенята, ластівки в’ють гнізда, зацвітає бузок, а покинуті собаки знаходять нову родину серед бійців. Ці образи не прикрашають війну, а підкреслюють впертість життя, яке продовжується всупереч усьому. Тварини тут не є випадковими милими персонажами. Вони переживають обстріли, втрату дому, голод і страх разом із людьми, попереджають про небезпеку, чекають господарів і допомагають бійцям не втратити здатність співчувати.
у текстах автора присутній контраст: у сусідніх реченнях можуть опинитися чорний гумор і смерть побратима, побутовий анекдот про кота в бліндажі й довідка про те, як саме загинула людина, яку щойно згадали в тексті. А сама мова книги - жива, розмовна, з суржиком, лайкою, військовим сленгом і навіть словничком у кінці. Автор просив редакторів не «причісувати» текст, бо для нього важливіша розмова, ніж літературна охайність.
автор визнає суб’єктивність написаного: він міг щось прикрасити заради ритму розповіді, десь щось замовчати, але наполягає, що по суті війна лишилася «голою правдою», без жодного вигаданого епізоду.
назва книжки не про Африканський континент. «Африка» - це умовна назва театру абсурду й пекла, в яке перетворюється лінія фронту: джунглі, спека, крокодили в калюжах і мавпи на деревах – усе це метафора, якою автор описує сіру зону і передову.
книжка складається з двох частин. Перша, «Пісні війни», - це окремі новели-замальовки: про побратимів, про страх, про дощ, про смерть, про побут окопного життя. Друга, «Нелегальні Солдати Батьківщини» - більш цілісна історія про дорогу автора на фронт і службу в 2016–2020 роках.
ілюстрації в книзі самого автора - це теж частина тексту, а не додаток до нього: художник, який пішов воювати, продовжує малювати, і ці малюнки підсилюють інтонацію оповіді. А останній розділ книжки – сюрреалістичний парад-вистава, де всі загиблі й живі побратими проходять уявною процесією у власний театр. Це фінальна метафора всієї книжки: війна як театр абсурду, в якому люди водночас грають ролі і насправді гинуть.
писати Андрія Гуменюка спонукала внутрішня потреба зафіксувати побачене і пережите на війні. Не було можливості повноцінно малювати, тому спочатку він робив записи лише для себе - занотовував фронтові події, власні думки та історії побратимів, не плануючи видавати книжку. Згодом окремі новели склалися в цілісну розповідь, яка стала не лише особистим свідченням автора, а й способом зберегти пам’ять про людей, котрі самі вже не зможуть розповісти про війну.

Чому потрібно читати:

про війну говорить не журналіст і не історик, а її безпосередній учасник, який до того ж має художній смак, тому текст одночасно є свідченням і літературою. Читачеві, який не був на фронті, ця книжка дає словник і контекст — від військового сленгу до географії Донбасу, — і після неї легше розуміти новини, розповіді ветеранів і взагалі мову війни.
важливий документ епохи задовго до повномасштабного вторгнення: вона нагадує, що війна на Донбасі йшла з 2014 року, і люди, які там воювали і гинули, підготували ґрунт для опору 2022-го.
книжка руйнує глянцевий образ війни з телевізійних сюжетів. Тут немає пафосу заради пафосу – є втома, брудна робота, страх і випадковість смерті, які набагато точніше пояснюють, що таке фронт. Дає українському читачеві мову, якою можна говорити про війну без фальші, — з гумором, лайкою, ніжністю і болем одночасно, без соромливого замовчування незручних деталей.
книга-мартиролог у прихованому вигляді: читаючи про побратимів, читач дізнається десятки коротких, але справжніх історій людей, які загинули, захищаючи країну, і це спосіб не дати цим іменам розчинитися.
текст добре показує психологічну ціну війни для тих, хто повертається: розрив між зовнішньою бравадою і внутрішньою спустошеністю – тема, яка сьогодні стосується сотень тисяч українських родин.
формат коротких новел-«пісень» робить книжку доступною навіть для тих, хто важко сприймає великі тексти на важку тему: можна читати по одній історії, повертатися, перечитувати.
про майже сакральну цінність - про людей, які стають ближчими за родину за кілька тижнів спільного окопного життя, і про те, чому ця близькість не має аналогів у мирному житті.
наприкінці книжка виходить за межі військової теми і стає роздумом про сенс, вірність і втрату загалом – тому вона говорить не лише з тими, хто пов’язаний із фронтом, а з кожним, хто коли-небудь втрачав близьку людину.
це не текст про війну «в цілому», а про конкретних людей із конкретними іменами, датами й позивними, тому після прочитання війна перестає бути абстрактною новиною і стає особистою.
незважаючи на важку тему, книжка написана з несподіваним почуттям гумору – чорним, окопним, іноді на межі фолу, але саме воно не дає тексту перетворитися на суцільний плач, і читати його не так важко, як можна подумати.
«Африка» - не легке чтиво і не текст, який заспокоює. Але це один із тих рідкісних випадків, коли книжка написана не для того, щоб сподобатися читачеві, а для того, щоб сказати правду. І саме тому їй варто дати шанс.

Цитати:

ЛюдинА — істота, яка згадує Бога, коли вже припре.
Але що глибше влазиш у війну, то дедалі менше і менше тої романтики. Життя — щоб жити, а не вбивати і вмирати
Є, звичайно, героїзм і романтика. Є побратимство і справжня чоловіча дружба. Є підлість і зрада, глупота і нікчемність. Усе є, але все це в сумі якихось тридцять відсотків; решта — важка, невдячна, часом дурна праця. Під дощем, снігом, обстрілом...
У слові “війна” немає жодної літери до слів “Бог” і “життя”
Усі вони — чорнороби війни, їх не кликатимуть на телешоу і їм не вручатимуть ордени. Але перед ними всім нам треба стати на коліна
У цьому меморіалі, у цьому нелюдяному, неживому просторі декілька десятків людей — наперекір усьому — живе, їсть, спить. Сумує, радіє. Жартує і сміється. Вбиває і вмирає
Люди — як діти в дитячому садку. Кубиками складають слово “Бог” із неправильних літер
А в кулеметників кішка народила семеро кошенят, і це ще одне утвердження ЖИТТЯ, хоч би як парадоксально це звучало в цьому нежиттєвому просторі
Мацько прекрасно знав розклад моїх чергувань. Я переконаний, що в попередньому житті він був песиком, а в цьому — як котик — відбував якусь покуту
Я повинен розкидати ці каменюки по місту, щоб коли любі співгромадяни йтимуть на шопінг, виходитимуть із кав’ярень, прямуватимуть на фестивалі й у фан-зони, — щоб вони спотикалися об це каміння і згадували, що в нас курва війна
Дивні речі творить та війна. Люди, з якими в мирному житті, як то кажуть, під один кущ не сів би, люди, з якими в тебе мало спільного, з якими мало про що можеш поговорити, попри несхожість і несумісність стають рідними та близькими. Виникає якесь інше єднання
Дівчинка сліпа. Вона обмацує ту козу, а її обличчя сяє неймовірним щастям. Лише тільки за це щасливе лице сліпої дівчинки можна полюбити Пікассо. Мені здушило горлянку…Коли мені хріново і хочеться поскиглити й пожаліти себе, я згадую щасливе лице тієї сліпої дівчинки.
Я воюю без ротацій, до ПЕРЕМОГИ!
І коли щовечора бодай п’ятнадцять відсотків вас перед сном підходитимуть до дзеркала, дивитимуться чесно собі в очі й казатимуть: “Чуваче (чи чувачко), ти молодець!” — тоді буде ПЕРЕМОГА.

Про автора:

Андрій Гуменюк – український художник, письменник, військовий і громадський діяч, людина, яка поєднала мистецтво, культуру та особисту участь у боротьбі за Україну. Його життя стало прикладом того, як митець у час війни може не лише творити, а й захищати країну зі зброєю в руках.
народився Андрій Гуменюк 1957 року у Львові в родині ветерана УПА та воїна Дивізії «Галичина» Дмитра-Олеся Гуменюка і львів’янки Іванни Гуменюк - членкині ОУН, яка згодом діяла в підпіллі та пройшла сталінські табори, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Атмосфера поваги до української історії, культури та боротьби за незалежність формувала його світогляд із дитинства. У 1984 році закінчив Львівську національну академію мистецтв і став одним із представників львівського мистецького середовища.
упродовж багатьох років Андрій Гуменюк працював художником, іконописцем та сценографом. Був одним із засновників Львівського театру імені Леся Курбаса – одного з найважливіших сучасних театрів України, де працював художником-постановником. Також входив до мистецького об’єднання “Шлях”, яке стало важливим осередком розвитку українського незалежного мистецтва.
його творчість завжди була тісно пов’язана з українською культурою, духовністю та історичною пам’яттю. Як художник-іконописець він працював із темами віри, національної ідентичності та внутрішньої сили людини. Через мистецтво Гуменюк формував повагу до української культури й історії, працюючи для збереження національної пам’яті та культурної спадщини.
після Революції Гідності та початку російсько-української війни Андрій Гуменюк добровольцем поїхав на схід України. Спочатку допомагав як волонтер, а згодом долучився до добровольчого батальйону ОУН. Попри поважний вік, цукровий діабет і перенесену складну операцію на серці, він свідомо обрав фронт, вважаючи захист країни особистою відповідальністю.
на війні Андрій Гуменюк отримав позивний “Кельт”. Саме фронтовий досвід став основою його письменницької діяльності. Він почав вести щоденникові записи, які згодом перетворилися на книги про війну – чесні, людяні й позбавлені штучного пафосу. У своїх текстах він багато говорить про побратимство, внутрішню стійкість, страх, втому та силу людей, які боронять Україну.
особливе значення має й громадська діяльність Андрія Гуменюка. Через творчі зустрічі, книги, мистецькі проєкти та публічні виступи він допомагає зберігати пам’ять про війну та формувати у молодого покоління повагу до української культури, історії та боротьби за незалежність.
сьогодні Андрій Гуменюк залишається однією з важливих постатей сучасної української культури – митцем, який у найважчий для країни час не залишився осторонь і довів, що мистецтво та громадянська відповідальність можуть бути єдиним шляхом служіння Україні.