Ветеранська література. Василь Піддубний «Повний автобус героїв»

Василь Піддубний

«Повний автобус героїв»

(Видавничий дім «Бук-Друк», 2021)

Про книгу:

це збірка текстів, що народилися з безпосереднього досвіду подорожі ветеранів країнами Європи. Автобусний тур проліг через Польщу, Чехію, Німеччину, Францію, Італію, зокрема й Венецію, а також Угорщину. Усе це відбулося в межах одного благодійного проєкту, спрямованого на реабілітацію ветеранів після повернення з війни.
«проєкт «Автобус Героїв» Олександра Швецова — це не прогулянка ветеранів АТО/ООС за народні гроші, як кажуть деякі втомлені від війни. Цей проєкт дарує нове життя тим, хто розчарувався. Тим, хто поставив на собі хрест. Тим, хто загруз у ПТСР і не знаходить виходу. В Україні більше тисячі людей, які пройшли АТО, скоїли суїцид. Чому так? Тому що воїни залишилися кинутими напризволяще. Тому що рідні їх не розуміють. А вони так і не навчилися жити з травмами... Тому ми маємо їх витягувати. Рятувати. Допомагати. Ось чому виник «Автобус героїв», — так сказано в післяслові до книги. А сама ідея книги народилася в автора під час поїздки цим самим автобусом.
це замальовки автора-військового, який мандрує країнами та описує відвідані місця, що органічно переплітаються з його власними спостереженнями, спогадами з війни та історіями побратимів, які стали на захист України. І саме це допомагає відчути смак життя. Як пише сам автор: «Я не знаю, що відчували інші хлопці, але гадаю — те саме, що і я. Мабуть, уперше після повернення з війни я відчував захват, коли всередині щось перевертається і хочеться волати на весь світ. Але не від відчаю, а зовсім навпаки. Волати від того, що ти справді живий, що ти знову відчуваєш, знову почуваєшся… Частиною великого світу, в якому немає війни. Частиною мирного життя — такого, яке хочеш бачити і у своїй країні: життя спокійного, ситого, неймовірно привабливого. І кричати хотілося від того, що розпирало легені, а не навпаки, як на війні… Лиш тут ти розумієш, за що боровся. За те, аби мати право жити у подібному світі».

Чому потрібно читати:

побачити процес зцілення, можливо часткового, можливо як відправну точку, як початок певної реабілітації через подорож. А можливо, як поступовий процес відновлення людей у дорозі, через зустрічі, міста, розмови й нові сенси, що народжуються на цьому шляху.
прочитати внутрішній світ ветерана, який повертається до життя після війни: його сприйняття навколишнього світу, реакції на нову реальність, думки та спогади, те, що болить, до чого він прагне і що нового з’являється у його світогляді.
хороший приклад для майбутнього: що подібні волонтерські ініціативи справді працюють і допомагають Захисникам і Захисницям. Вони стають важливою частиною реабілітації та дієвим інструментом повернення до цивільного життя. Тож такі проєкти можуть існувати на постійній основі як ще один ефективний варіант підтримки ветеранів під час їхнього повернення.

Цитати:

«Хто такий Побратим, пізнаєш лише на війні. Друзі, товариші, колеги, просто знайомі – то все зостається десь там, у далекому мирному житті. Друг може вислухати; з товаришем можеш випити пива; з колегою «обсмоктати» кісточки начальнику. І лише на війні є Побратим. Людина, яка і вислухає, і вип'є з тобою, і командира згадає незлим тихим словом. А ще... Ще він колись врятує твоє життя, як і ти його. І не гіпотетично, десь, можливо, там, на кінці світу... А прямо зараз, за ту секунду, коли несподівано може пролунати вибух, або початися атака, або... Тисячі "або", яких не можете передбачити, бо живете на пороховій діжці. Побратим це той, з ким ви ділите матрац у вогкому бліндажі. Це той, хто, втомлений, приходить з чергування і ступає на носочках, аби не розбудити тебе раніше строку. Той, хто слухає та не перебиває... це той, хто ділиться останнім шматочком хлібу. З ким їсте кашу з одного казанка та п'єте чай з однієї кварти. З ким носите один бушлат на чергування, одну „граждан- ку" на вихід у місто. Це той, хто не знає слова „моє", а лише "наше". Колега знає твій день народження. Побратим же знає всі дні народжень твоїх дітей чи коханої. Друг може позичити грошей. Побратим віддасть тобі свою банківську картку, з паролем. Товариш заступиться перед хуліганом. Можливо. Хоч дуже сумнівно. Побратим закриє своїм тілом від кулі.
«для того, щоб щось описати правдиво, письменник мусить то відчути на собі. Пережити, а не прочитати та переповісти»
«Зло породжує зло. Ненависть народжує ще більшу ненависть. Після перших загиблих сірий лід скував серця, і ців’я автоматів вже не відводились від цілі, аби помилувати. Бо ти вже не воював за ідеали… Ти мстився. Хлопці перетворювались на воїнів. Бо знали – якщо не вб’єш ти, то вбиватимуть тебе. І добре, якщо просто вб’ють»
«Думки про війну. Вони завжди з тобою. Після того, як уперше пірнаєш в це багно, що називається війною, ти назавжди стаєш іншим. Глеюка не тільки обліплює тебе зовні, смородом випалює ніздрі, висушує легені. Вона лишається в тобі назавжди. Снами, спогадами, думками. Рухами, вчинками, діями. Ти вже інший, і ніколи не повернешся до того стану, коли не знав що то таке - пірнути в криваве багно»

Про автора:

Василь Піддубний - український письменник, художник, мандрівник, ветеран російсько-української війни. Народився на Житомирщині. Навчався у Житомирському державному технологічному університеті.
до війни встиг попрацювати у різних напрямках від охоронця і редактора до активного залучення у громадському секторі.
у березні 2014 року він добровольцем пішов захищати Україну. Сам автор писав, що строкової служби не проходив і мав так званий “білий” військовий квиток, тому спочатку потрапити безпосередньо на фронт було складно і спершу допомагав у військкоматі в Житомирському районі.
після періоду роботи у військкоматі він пішов до 10-го окремого мотопіхотного батальйону “Поліська Січ”. Згодом він служив стрільцем-снайпером, а з 2015 року - кулеметником-розвідником 4-го територіального батальйону, взвод розвідки. Згодом батальйон входив до складу 30-ї бригади, а пізніше під час бойової роботи вони були “прикомандировані” до 72-ї бригади.
у серпні 2014 року частина бійців, серед них і Піддубний, написали рапорти з проханням відправити їх саме в зону бойових дій, після чого на передову вирушив увесь батальйон. Підрозділ перебував у секторі “В” на річці Кальміус між Донецьком і Маріуполем, штаб батальйону був у Волновасі. Окремо автор згадує події в Гранітному, які пізніше описував у своїх текстах.
у 2016 році Василь Піддубний демобілізувався і після повернення з війни він активно зайнявся письменництвом; сам говорив, що саме після фронту вирішив, що настав час реалізувати давню мрію про власну книгу. “Я сам дуже люблю читати книги й завжди мріяв, аби на полиці серед моїх улюблених була і власна книга. Саме коли я повернувся з війни, зрозумів, що пора мрію втілювати в життя. До того я писав лише короткі уривки про козаків та їхнє життя, але потрібно було задуматись над чимось серйозним”, – розповідає автор в одному зі своїх інтерв’ю.
став автором і упорядником низки книжок, зокрема «Піастри, піастри!!!» (під псевдонімом Стівен Робертс), «Холодне серце», «Історії», «Словник солдатського сленгу своїми словами», «Козацькі байки», «Татова донечка», а також редактором і упорядником трьох томів збірки «Слово про війну» та інших проєктів, був співавтором збірки “Голос війни. Історії ветеранів”, що теж стало важливим етапом його післявоєнної творчості автора. Згодом закінчив школу публіцистики для ветеранів АТО. Створив і модерував фейсбук-спільноту «Козацькі байки та історії АТО», був її редактором і адміністратором.
у 2021 році автора відзначили як «Почесного амбасадора Житомирщини», а у 2022 році він отримав премію імені Якова Гальчевського “За подвижництво у державотворенні”. Брав активну участь в проектах «Ветеранський намет» та Форум військових письменників.
після демобілізації записався в запас 4-го батальйону тероборони, що означало його готовність знову стати до зброї.
з перших днів повномасштабної війни у 2022 році він знову був у строю. Наразі проходить службу у 115-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.
у вільний час, який іноді видається у автора, намагається бути в курсі подій суспільства, активно спілкується, по можливості, із своїми читачами у соцмережах, та фіксує фактаж та ідеї для своєї наступної книги.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.