Ветеранська література. "Я маю в серці те, що не вмирає!"

"Я маю в серці те, що не вмирає!"

(Терен, 2021)

Про книгу:

це збірка літературних творів 22 авторів - як уже відомих, так і тих, хто лише розпочинає свій шлях у письменстві та робить перші кроки до власної книги. У виданні поєднані проза і поезія, різні жанри та стилі письма, що створює багатоголосся досвідів і настроїв.
книга створена за ініціативи Соціально-психологічного центру м. Славутич. Така збірка є своєрідним простором, де авторське письмо постає одночасно як терапія для самих авторів і як приклад для тих, хто проходить реабілітацію. Вона показує, що пережите, навіть найболючіше, можна трансформувати у творчість. Через слово, образ, риму людина може осмислити свій досвід, проговорити травму і знайти внутрішню опору.
книга є своєрідним документом часу, де поєднуються особисте переживання і колективний досвід та виконує ще одну важливу функцію - збереження живих свідчень війни. Це не лише літературні тексти, а й особисті історії, зафіксовані у художній формі, що формують емоційну пам’ять про події російсько-української війни.
назва альманаху - цитата з відомої поезії Лесі Українки «Я в серці маю те, що не вмирає», дуже точно передає атмосферу книги. Усі тексти, як і їхні автори, різні за настроєм, стилем і темами. Проте в їхніх серцях є те, що справді не вмирає: любов до рідної землі, відповідальність за неї, бажання захистити тих, хто живе мирним життям.
особливу роль у виданні відіграє і його візуальна складова. В оформленні книги використано роботи відомої художниці Марти Пітчук, які додають виданню емоційної глибини й художнього звучання. Також у книзі розміщені воєнні фотографії Андрія Хартановича - світлини, що передають атмосферу фронтової реальності та роблять сприйняття текстів ще більш виразним.

Чому потрібно читати:

під однією обкладинкою читач може ознайомитися з різноманітними досвідами та поглядами військових, які розповіли про своє життя і війну у віршах, есеях, художніх замальовках або уривках зі своїх майбутніх чи вже виданих книг.
таке суголосся авторських голосів про пережите та прожите особливо цінне, адже ми зустрічаємо всі ці твори в одній книзі. Її сила саме в цьому різноманітті. У кожного автора - власний життєвий шлях. Вони різні за віком, освітою, досвідом, професіями, уподобаннями. Але в кожному творі відкривається той самий непоказний, щирий патріотизм, який привів їх до спільного рішення - стати на захист України, на захист життя.
за кожним словом, римою, рядком ми відчуваємо особисту інтонацію автора. У кожного вона проявляється по-своєму: хтось пише з внутрішнім вогнем, хтось — із гнівом,хтось - дуже зворушливо, а хтось тихо й лірично.
одні описують навколишній світ, показуючи крихкість людського буття посеред війни. Інші іронічно змальовують армійські будні, де гумор стає способом триматися. Дехто з тихим болем згадує загиблих побратимів, або дуже зворушливо розповідає про дитячий малюнок для військового, а хтось із легкою ностальгією повертається думками до мирних часів, які в нього відібрали - і саме тому, щоб мати можливість їх повернути - стає на захист.
дає можливість побачити прожите й пережите війну очима захисників і захисниць ще до повномасштабного вторгнення. Вона допомагає не забувати, коли насправді почалася війна, і замислитися над тим, чи відрізняється досвід тих, хто пройшов її з 2014 року, від тих, хто став до лав після 2024 року.
через ці тексти ми краще розуміємо тяглість досвіду кожного етапу війни - її проблеми, біль втрат, переживання, особисті історії та способи проживання травматичного досвіду, де в центрі зажди людина, людське, людяне.
світлини у книзі підсилюють ефект написаного. Це вже архівні фотографії, які стали частиною історії. Вони цікаві ще й тим, що дозволяють подивитися назад і порівняти, якими ми були і якими стали за ці роки війни, як змінилося суспільство, армія і наше сприйняття реальності.

Цитати:

Позбавляйтесь усього важкого, всіх лат і забрал.

Виринайте із себе у небо, нічого не бійтесь.

У вас є лише крила. Їх поки ніхто не забрав.

Бийтесь!

Ми маємо те, на що ми заслуговуємо.

І те, що варте нас.

Ображені стануть щедрими.

Ніч зміниться днем.

Сон збудеться.

І лише час скаже нам : "Не стій, бо все мине без тебе".

І вірю: промайне, як чорний дим, війна,

Лунатимуть пісні та забуяють квіти.

Залишаться слова - мелодія сумна.

Надіюсь, що колись їх прочитають діти...

Тримай завжди нагостреним меча,

нехай в руці тепліє його криця.

Його носи при боці все життя,

Бо в кожну мить він може знадобиться.

Буває...

Ти не спиш щоночі

Чи бачиш завше сон чужий.

Буває, відкриваєш очі

І дякуєш, що ще живий.

Поміж іншим, в пеклі не смажать грішників на пательні, як коропів, і не варять у казанах зі смолою, як борщ. Їх там замполіти перевиховують - усувають виявлені вищим штабом під час життя недоліки.

Колега знає твій день народження. Побратим знає всі дні народження твоїх дітей чи коханої. Друг може позичити грошей. Побратим віддасть тобі свою банківську картку з паролем. Товариш заступиться перед хуліганом. Можливо. Хоч досить сумнівно. Побратим закриє тебе своїм тілом від кулі.

А потім твоя зміна закінчується і ти йдеш відпочивати. Чи боротися з чадною буржуйкою, яка не хоче горіти, бо вона сама, як і дрова для неї, - не фонтан. А тобі добре, і думки в тебе – прості і ясні. Про зовнішніх і внутрішніх ворогів. Про війну, яка має ж колись закінчитись. Про самопожертву і чудових хлопців навколо. І про те, що жити, як ти жив «до», - вже не вийде.

Втома. Від неї хочеться просто впасти; провалитись у темряву; забути все - викинути з голови, але вона б'є нагадуванням: летять трасери, летять в темному нічному просторі, летять над землею, відбиваються від землі, розбиваються в землю і гаснуть, прошиваючи плоть простору, пускаючи кров, сіючи смерть. Притискайся сильніше до землі. Ти мусиш вдихати її ніздрями. Земля проникає в легені? Ти відчуваєш її на смак? Гірчить? Відчуваєш? Не мовчи! Якщо відчуваєш - значить живий.

...на відміну від дорослих, які не завжди щирі у словах та вчинках, діти говорять те, що відчувають. А що не можуть вимовити словами - можуть намалювати.

В той день, коли закінчиться війна,

Життя нове одразу не настане,

Але ж наскільки легше жити стане

В той день, коли закінчиться війна...

Автори альманаху:

Anatoliy Anatoliy, Володимир Базар, Леонід Баленко, Олег Бородай, Сергій Братчук, Ярослав Бурлаченко, Микола Воронін, Андрій Гнатів, Анатолій Готько, Олег Калашніков, Едуард Крохмалюк, Сергій Несвіт, Василь Піддубний, Артем Попик, Валерій Пузік, Ігор Сейко, Остап Серпанок, Ірина Скасків, Олег Скрипкін, Ілля Тітко, Олександр Щербина, Сергій Яровенко.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.