Ветеранська література. Євген Авдєєнко, Анатолій Нейолов «Фронтові історії»

Євген Авдєєнко, Анатолій Нейолов

«Фронтові історії»

(Літературна агенція «Друге дихання», 2026)

Про книгу:

це унікальна книга, яка народилась спочатку з театральної вистави та радіо вистави «Не народжені на війні». За мотивами реальних історій бійців та бійчинь Третьої окремої штурмової бригади була створена моно вистава у стилі мілітарі-стендап «Не народжені для війни».
книга відображає реальні події, спостереження та емоції, які він пережив на передовій, які автор дуже щиро передав у моновиставі, а також радіовиставі і згодом в тексті. Історії з життя військовослужбовців бригади були записані військовим і актором Євгеном Авдєєнко «Авдеєм» і творчо осмислені режисером Анатолієм Нейоловим.
вистава пройшла в багатьох театрах України і це говорить про те, що текст уже перевірений сценою, живою реакцією глядача і сильним драматургічним нервом.
у книжці поєднуються війна, людяність і чорний гумор. Фронтові будні тут подані не лише трагічно, а й через іронію, що робить розповідь чеснішою й ближчою до реального військового досвіду. Тож ці тексти емоційно впливають саме тому, що в ній є чорний гумор. Такий тон не знецінює трагедію, а навпаки показує, як люди тримаються у нелюдських обставинах.
радіовистава "Ненароджені для війни", за якою створено книгу і яка була створена спільно Радіо Культура спільно з Третім армійським корпусом отримала британську премію BBC Audio Drama Awards у номінації "Найкраща європейська драма".

Чому потрібно читати:

поєднання військового і цивільного досвіду, адже над виставою, радіовиставою і згодом книгою працювали режисер та актор-військовий. Книга стоїть на перетині документалістики, театру та сучасної воєнної прози, а тому дає не лише інформацію, а й сильне художнє переживання.
передача в творчій формі не тільки власного бойового досвіду, а досвіду побратимів та посестер- їх історій, частинки їхнього життя.
щоб побачити війну через конкретні людські долі, а не через сухі зведення. Вона показує не абстрактний фронт, а життя звичайних людей, які стали воїнами, але які не були народженими для війни. Які мали свої плани, надії та мрії…
руйнує стереотипний образ військового. У цих історіях захисники постають не “плакатними героями”, а живими людьми зі своїм минулим, звичками, професіями, близькими й почуттями. Це прямо випливає з опису книги як збірки особистих історій бійців
книга нагадує, що за обороною країни стоять реальні люди, а не безіменні “персонажі новин”. Саме тому такі тексти важливі для цивільного суспільства. Це висновок, який прямо випливає з документальної та особистісної природи книги
гумор. їдкий, саркастичний чорний гумор, місцями іронічний. І це дійсно одночасно смішно і сумно, адже ти розумієш, що такий «тонкий» гумор може народитись лише, коли знаходишся на межі життя і смерті, а це дуже цінно.

Цитати:

Насправді армійський побут складається на дев’яносто о відсотків з рутини і на десять відсотків з надзусиль. Причому рутина – це не раптове затишшя в окопах, ні, а це ще ремонт автомобілів - раз, обслуговування техніки – два, логістика – три, діловодство- чотири, облік – п’ять, психологічна підтримка – шість, сім, вісім, девять, десять… Це неймовірна кількість спеціальностей, де потрібні голова й руки, руки й голова.
Заморочки, забобони, на війні вони є майже в кожного, це браслет який тобі, наприклад дружина подарувала перед тим, як ти йшов, малюнок донька намалювала, ти його там тримаєш в кишені біля серця, там, під броником, іграшки, щось ще на шиї висить.
… мене поранило, кістки не зачепило… Виходить Олег, каже: - О, а що ти лежиш? Кажу: - Чекаю, поки коктейль принесуть…
Знаєте, якщо у цивільної людини спитати: от що найголовніше на війні, то цивільна людина відповість: «Ну як? Зброя, набої». Бо дійсно – якщо немає зброї, якщо немає набоїв, то воювати не можливо. А якщо спитати військового, що найголовніше на війні, він скаже: «Любов». Любов до матері, любов до дитини, любов до України, любов до свого вишневого садочка. Якщо у тебе є кохана, дружина, то це як додатковий броник. Хоча носити його іноді важче, ніж звичайний.
На війні важливі три речі: зброя, транспорт і зв'язок.
Смерть з нами завжди поруч, кожен день, кожну хвилину, її не обдуриш, від неї не втечеш. Але всьому свій час, як сказала бабуся, вискочивши з-під коліс трамвая. Тому, знаєте, не так важлива смерть, важливе життя, яке ви прожили. А його прожити треба гідно, бо смерть нам не належить, вона випадкова. Єдине, що нам належить – це наше життя і його треба прожити на всю котушку, з достоїнством, щоб потім десь там, коли вас зустріне той Бог, щоб ви могли подивтися йому в обличчя з гідністю та легкою усмішкою.

Про авторів:

автори книги люди з різним, але взаємодоповнювальним досвідом. Анатолій Нейолов — режисер і художній керівник театру «Чорний квадрат», а Євген Авдєєнко — заслужений артист України, який перебуває на фронті з 24 лютого 2022 року.
Євген Авдєєнко народився в Сумах. З юності він цікавився театром, в 11 класі він зіграв у шкільній виставі, після якої вирішив пов’язати своє життя з театром.
закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Працював у Національному театрі імені Лесі Українки та Театрі драми й комедії на лівому березі. Знімався в серіалах «Ворожка», «Біля причалу», «Звонар», «Шлях поколінь» і повнометражному фільмі «Черкаси».
до повномасштабного вторгнення Євген Авдєєнко проходив військові вишколи в громадській організації «Український Легіон» і спілкувався з ветеранами полку «Азов».
після початку великої війни долучився до лав захисників України. Спочатку служив артилеристому у складі ССО «Азов». Воював на Запорізькому та Бахмутському напрямках, а пізніше продовжив службу у Третій окремій штурмовій бригаді. Після травми перевівся у відділ інформаційно-гуманітарної підтримки особового складу.
ідея вистави та запису фронтових історій виникла через бажання розповісти людям правду про війну. Авдєєнко почав збирати реальні історії побратимів, які стали основою моновистави «Ненароджені для війни» та книги «Фронтові історії»
«Зараз треба розмовляти з людьми в тилу, треба розказувати їм про нашу бригаду, треба розказувати про армію, про те, що дійсно відбувається на фронті. Я це роблю» - говорить про мотивацію у своїй творчості Євген.
Анатолій Нейолов є художнім керівником і одним із режисерів київського театру «Чорний квадрат». Цей театр спеціалізується на сучасній драматургії, імпровізації та психологічних виставах.
режисер прагне через театр показувати актуальні події українського суспільства. Саме тому його проєкти часто мають документальний або напівдокументальний характер.
книга «Фронтові історії» стала результатом творчого поєднання театру та документальної прози. Нейолов допоміг перетворити фронтові розповіді на цілісний літературний твір.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.