Ветеранська література. Сергій Демчук Ціль припинила існування (Темпора, 2025)

Сергій Демчук

Ціль припинила існування

(Темпора, 2025)

Про книгу:

це збірка короткої прози про війну: тут художнє перемежовується з власним досвідом автора та свідченнями військовополонених та їх родин. В цих текстах війна не стільки подія, а як стан про людини, суспільства і реальності, що зламалася й водночас тримається.
“Адже це не зовсім художня книжка. Мабуть таки більше документальна. Усі оповідання на реальних подіях. Якщо десь і є якась вигадка - то радше спроба дофантазувати якісь деталі, які сам не бачив… це книжка про людей під час війни - історії дадуть нам ширшу картину подій, які ми переживаємо й у яких беремо безпосередньо участь”. - так описує свою книгу автор у передмові.
книга складається з історій, які написав автор і документальних свідчень українських полонених чи їх рідних. і на такому контрасті охудожнених історій та документальних свідчень книга не сприймається як цілісний роман, а скоріше як спроба зафіксувати фрагментовану реальність, де неможливо скласти єдину історію, лише уламки, епізоди, голоси. Деякі новели не мають завершеного кінця у них відкритий фінал і радше нагадують якийсь проблиск спогадів чи уривки розмови, в яких ми бачимо людей, які вони були до війни, під час війни, як зустріли повномасштабне вторгнення, як кохали і розлучалися дуже різних, непростих і іноді здається, що суперечливих, але правдивих.
тут немає головного героя, ними стають різні люди, які опиняються у війні чи поряд з нею: військовий, цивільний, волонтер, полонений, родич зниклого безвісти, той, хто вижив, і той, хто не мав на це шансу, герої не ідеальні, але справжні. Автор уникає пафосу, залишаючи читача наодинці з живими, часто болісними, але чесними історіями.
тексти писалися в різний час, частина з них створювалася до повномасштабного вторгнення, а частина вже після 24 лютого 2022 року, коли війна перестала бути «десь там» і стала щоденною присутністю.
значна частина тексту народилася з реальних історій людей, яких автор зустрічав як журналіст, як фахівець пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а згодом, як військовослужбовець. “Мав багато зустрічей і спілкування з нашими Захисниками й Захисницями, яких вдалося обміняти. Розказані ними історії про полон ми публікували на сторінках Штабу в соціальних мережах і на сайті. Але щоб вони не згубилися в нетрях інтернету, я вирішив зібрати їх у цій книжці. Адже це також певною мірою наш спільний досвід”.
назва «Ціль припинила існування» звучить як військовий рапорт, але в текстах вона щоразу набуває іншого або нового значення: зникла ціль на екрані, зникла людина, зникле місто, зруйнований сенс чи якась усталена частина життя, яка перестала відігравати важливу роль, щось важливе в житті перестало існувати. особиста ціль, план чи сподівання…
післямову до книги написав письменник Петро Яценко, автор фантастичної книги про російсько-українську війну “Манетизм”, який є не тільки колегою по перу, а й також наразі служить в ЗСУ та обіймає посаду керівника пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Чому потрібно читати:

не спрощує війну. книга не пояснює, не моралізує і не дає готових відповідей, а показує складність і суперечливість досвіду. це дозволяє побачити війну зсередини людського життя, а не з позиції зведень, новин або офіційних повідомлень.
почути тих, кого зазвичай не чують: людей у полоні, родичів зниклих безвісти, тих, хто живе в очікуванні, тиші й страху. це важливі свідчення, щоб розуміти і не допустити знову у майбутньому подібного досвіду для наших нащадків.
память зафіксована тут і тепер, як безцінний досвід пережитого нами, без ретуші й героїзації. Це все стане згодом свідченням епохи: як ми жили, що відчували, які помилки робили, як змінювались і як в нашому життя щось старе перестало існувати і ми всі набували нових сенсів, як у суспільстві, так і особисто, що з нами в таких трансформаціях відбувалось і що ставало причинами цього.
для цивільного читача книга може стати точкою співпереживання, способом наблизитися до того, що часто здається надто далеким або надто страшним. Для військових і тих, хто поруч із війною щодня, ці тексти можуть працювати як віддзеркалення досвіду, в якому впізнаєш себе й відчуваєш, що ти не один.

Цитати:

Від вильоту снаряда до приземлення у тебе є півтори секунди, щоб впасти або сховатися. Тож солдат - це ноги не в останню чергу…
Коли людина повертається з полону, їй треба прийти до тями, усвідомити, що вона вдома. Три-чотири доби не займати її. Не запитувати: а як там? Це дуже боляче згадувати. Коли людина сама захоче, розкаже.
За перемогу над побєдой!
Найважче в полоні, що ти не знаєш становище своєї країни. Не знаєш, де хлопці з твоєї частини, де рідні. Й чи живі взагалі.
Можна скільки завгодно їздити по презентаціях і зустрічах з читачами, підписувати в потягах жіночкам книжки,видавати нові, але віддати здоров'я або й життя за своїх земляків, за свій народ - це зовсім інше.
Мабуть, люди під час війни мають щось спільне з домашніми тваринами, які опинилися вночі на вулиці…
В полоні інколи здається, що ти повернешся, а тут вже всі поспивалися чи повмирали. Треба вірити, що ваш рідний повернеться.

Про автора:

Сергій Демчук - письменник, журналіст і військовослужбовець Збройних Сил України.
народився у Вітебській області, Білорусь, невдовзі родина повернулась в Україну і дитинство та юність були пов’язані з Коростенем (Житомирщина). У школі активно займався боксом і карате, був чемпіоном Житомирської області серед юнаків з карате і боксу, а також бронзовим призером чемпіонату України з карате.
закінчив Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка за спеціальністю «Майстер виробничого навчання з ремонту автомобілів» та університет "КРОК" за спеціальністю "Вища школа педагогіки".
до повномасштабної війни працював в українськими медіа: кореспондентом у Газета по-киевски (2008–2011), журналі Країна (2012-2017), редактором стрічки новин у Дзеркало тижня. У 2012–2017 роках працював кореспондентом у журналі Країна та виданні Взгляд. До 2022 року обіймав посаду редактора відділу журналу «Країна», а протягом 2022 року виконував обов’язки шеф-редактора цього видання. У вересні 2023 року очолив редакцію журналу Український Тиждень.
із початком повномасштабної війни працював фахівцем пресслужби Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, де займався комунікаційною роботою та висвітленням проблематики зниклих безвісти й українських військовополонених.
у травні 2024 року добровільно долучився до лав Збройних Сил України у 2 Інтернаціональний Легіон оборони України.
автор книг «Міжсезоння» (2017), «12 унцій любові» (2021), «Острів Джа» (2022), «Зима, яка назавжди з тобою» (2024), а також збірки оповідань «Тіні на сходах» (2023).
дипломант літературного конкурсу «Гранослов» (2018), лауреат літературних конкурсів «Благовіст» (2016) та «Смолоскип” (2011, 2012, третя премія).

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну.