Танкіст Сергій Бондар після повернення з війни став другим чоловіком у світі, який виготовляє "живих" ляльок
"Після року реабілітації я шукав роботу. Намагався повернутися до спокійного життя. Роботу складно було знайти, бо у багатьох роботодавців такі погляди, мовляв АТОшники отримували травми і тепер непередбачувані. До того ж, учасникам бойових дій потрібно щопівроку проходити реабілітацію, а такого брати на роботу не кожен захоче".
Й ого нове захоплення почалося із пошуку себе та з підробітку, а зараз він практично унікальна людина в Україні. Танкіст Сергій Бондар після повернення з війни став другим чоловіком у світі, який виготовляє "живих" ляльок, пише видання IPress.
На війні ми побачили і відчули сенс життя та змінили свої погляди на нього.
До війни я багато чим займався. І в міліції працював, і майстром з ремонту взуття 12 років був, і охоронцем. Я звик завжди якісно виконувати роботу, дуже дрібну і акуратну.
Але на фронті отримав травми, контузії після підриву в танку, і це відобразилося на здоров’ї. Найгірше, що у мене почали тремтіти руки і я не міг вже так якісно виконувати роботу. Вирішив, варто припинити займатися тим, що наразі якісно робити не здатен, щоб не мучити себе та інших.
На війну я потрапив по мобілізації у 2014 році. Так вийшло, що і строкову службу служив в танковому підрозділі в "Десні", і мобілізували теж в танкові війська. Служив у Луганській області.
Про війну говорити не дуже хочу. Можу сказати лише, що вона всіх змінює. Дуже. Я повернувся точно не таким, яким йшов. Там ми побачили і відчули сенс життя та змінили свої погляди на нього.
Після повернення в мене тривав доволі довгий реабілітаційний період. Майже рік я провів у шпиталях та реабілітаційному центрі. А потім почав шукати роботу і себе. Намагався повернутися до спокійного життя. З пошуком роботи було складно.
У багатьох роботодавців стереотипи, мовляв, АТОшники отримували травми і невідомо чого від них очікувати. До того ж, не всі хочуть брати на роботу працівника, якому щопівроку потрібно проходити реабілітацію.
Коли займаюся розписом дрібних деталей, занурююся в певну оболонку, яка заспокоює. Якось я познайомився з майстром-реборністом Варварою Лютік, яка запропонувала мені спробувати зробити прошивку волосся в реборна (лялька, дуже схожа на живу дитину від народження до одного року).
Таку роботу я можу назвати частково психологічною реабілітацією. Нам психологи давали малювати, ліпити, розписувати, для того, щоб прибрати тремор рук і відновити психологічну рівновагу. Це дійсно допомагає.
Прошивка волосся в ляльки для мене спочатку була як практика монотонної роботи і підробіток. Я спробував і в мене все вийшло. А потім Варвара запропонувала пройти майстер-клас по розпису ляльок.
В процесі, коли займаюся розписом дрібних деталей, відключаюся від світу, занурююся в певну оболонку, яка заспокоює. Навіть руки перестають тремтіти.
Протягом року я просто так робив таких ляльок, для задоволення. Вони сиділи вдома. Пам'ятаю першу ляльку-реборна. Ми її назвали Вікусею, Вікторією. Я її робив не на замовлення. А потім у Facebook написав, що "дитина шукає нову родину". В реборністів прийнято не продавати, а "віддавати в нову родину". Гроші отримуються, але дітей не продають… Зараз Вікуся - одеситка.
Протягом року почали з’являтися замовлення, перших зроблених ляльок віддали у нові родини, почав робити інших. І я зрозумів, що ця робота мені подобається. До того ж, вона почала приносити трохи дохід. Я вирішив повністю присвятити себе цій роботі, бо стало складно поєднувати з іншою діяльністю.
Я дуже люблю цей процес, коли лялька вимальовується. Деталізація і монотонність роботи мені теж до вподоби. Хоч це складні і довгі процеси. Найскладніша робота – це прошивка волосся. Якщо його просто пришити, воно не буде, як справжнє. Кожна волосина пришивається окремо. Щоправда, коли в реборна починають з’являтися риси, хочеться швидше завершити цей процес, щоб побачити кінцевий результат.
Для того, щоб максимально реалістично відтворити дитину в ляльці, я часто розглядаю діток на вулицях, в поліклініках. Вглядаюсь, який у них колір шкіри, які погляди, які емоції вони проявляють. Мами іноді дивляться на мене підозріло.
Робота над одним реборном триває по-різному довго. Як ляльці надумається "народитися". Буває і 3 дні, і 5, і два тижні. Сідаю за роботу, якщо все добре і є настрій, то працюється добре. А якщо щось не так, то робота відкладається. Значить, їй не хочеться, ще рано на світ.
Я до своїх ляльок насправді звикаю. Деякі так подобаються, що не хочу віддавати. Але я вже їх не називаю. Деяким самі замовники вигадують ім’я. Трапляється, що лялька ще не готова, а в новій родині вже дали ім‘я і чекають. Мені дуже приємно, коли замовники надсилають фото дівчат, які отримують таких ляльок – з величезними очима, повними щастя. Взагалі, я прошу людей надсилати мені відгуки і розповідати про реакції.
Та цими ляльками особливо не пограєшся, це не китайські пупси, з якими можна і в пісочницю, і у ванній покупатися, і фломастерами помалювати. В більшості це колекційні ляльки.
Їх і дорослі для себе замовляють. Реборн максимально по вазі і розміру відображає справжню дитину. Якщо я роблю трьохмісячне немовля, то і по зросту, і по вазі намагаюся максимально зробити схожим на живу дитину. На неї надягаються памперси, повзунки… Серед моїх замовників, є сім’ї, які просять зробити реборна для них і він в них як член родини. Кількох я робив на замовлення за кордон.
Я другий чоловік в світі, який займається цією справою.
Насправді, майстрів-реборністів в Україні не дуже багато. Можливо, людей 15 на всю країну. Я сам у цій справі лише другий рік. Але, якщо не помиляюся, то я другий чоловік в світі, який займається цією справою.
Між собою ми не конкуренти, швидше – партнери, друзі. Ми радимося один з одним, підтримуємо один одного, ділимося матеріалами.
Для таких ляльок немає сталої ціни. Це не дешева іграшка, адже матеріали закордонні і ціна на них не в гривнях. Але все залежить саме від вартості матеріалу і курсу. Сьогодні така лялька може коштувати 4000 грн, а завтра 6000 грн.
Часом люди просять продати ляльку за кілька сотень гривень, але я так не можу – собівартість матеріалів і доставка самі по собі коштують кілька тисяч гривень. Я всіх попереджаю, що реборди – недешева іграшка.
Насправді, я не рахував, скільки ляльок зробив за цей час, боки займаюся реборнінгом. Може близько 20-25 за рік. Але в мене багато планів у своїй роботі. І є куди розвиватися. Адже, окрім реборнів існують ще ляльки реалборни і тоддлери. Ріалборни – це точні копії новонароджених немовлят. Їх дійсно складно відрізнити від справжніх, тому що скульптори відливають молди з живих діток. Тоддлери – це ляльки від 1 року до 5 років. Планую спробувати виготовити тодлера. Вже отримав матеріал, в найближчий час вже зроблю.
Джерело: IPress
