Спогади українського миротворця, ветерана, Андрія Штефанюка
29 травня - міжнародний день миротворців Організації Об’єднаних Націй.
День проголошений рішенням Генеральної асамблеї ООН від 11 грудня 2002 року. Саме цього дня в 1948 році Рада безпеки ООН заснувала першу місію з підтримки миру. Відтоді були проведені 72 миротворчі операції.
З нагоди цього дня публікуємо спогади українського миротворця, ветерана Андрія Штефанюка
«Спогади про дитинство яскраві і неповторні. У дитинстві я мав змогу спробувати себе у різних професіях і обрати те, що мені до душі. Міг стати артилеристом, танкістом, розвідником, але обрав для себе професію піхотинця. Шлях військового для мене був, певно, єдиним рішенням, оскільки, батько військовий та і ріс я у віддаленому військовому гарнізоні. 
Жодного дня служби не пожалкував. Мені подобалася служба, та звісно не все було досконалим, а багато чого взагалі потребувало кардинальних реформ.
У 1995 році був обраний до складу окремого спеціального батальйону для виконання завдання з підтримки миру на території колишньої республіки Югославія.
Перед відправкою, протягом місяця, батальйон пройшов бойове злагодження. Не зважаючи на незначний термін за цей час ми опанували необхідні військові навички та згуртувалися. Важливо, що миротворців готували краще ніж звичайних українських військових, однак, наша підготовка була далекою від ідеальної, про якісь високі стандарти, особливо про стандарти НАТО в ті часи не могло бути й мови.
Ми базувалися в Сараєво та виконували завдання з захисту безпечних зон Жепа та Горажде. Долею випадку, саме під час загострення ситуації, я був в анклаві Жепа. Порушивши мирні домовленості та маючи значну перевагу у кількості, Сербські військові сили розпочали збройний наступ.
Одне з бойових донесень того часу: “За одну годину на анклав Жепа впало 60 мін. Ведеться вогонь з танків, кулеметів і снайперської зброї. Розстріляно будинок поліції, багато вбитих і поранених. Уночі передбачається напад на позиції роти. Палива й води немає.”
За цих обставин я виявився старшим за посадою офіцером серед тих, що залишився в оточенні. Наші чек-пойнти не зважаючі на масовані артилерійські обстріли, продовжували виконувати бойові завдання та стримувати наступ Сербських сил на зону безпеки, яка перебувала під захистом українського підрозділу.
Паралельно, після збройного нападу зі сторони боснійських сил, які були в середині ворожого для них оточення, було прийнято рішення про відступ з передових позицій, концентрацію наявних сил на новому місці та організацію його оборони.
Вимушено довелось розміститись у школі, яку обладнали під тимчасову базу. Населення часто зверталося із проханням прихистку і саме в цей момент доводилося бути холоднокровним та не піддаватися на благання жінок прихистити, крім них та дітей, ще і їх чоловіків. Це було небезпечно і ми просто не могли ризикувати життям наших військовослужбовців.
За кілька днів ми звернулись до Авдо Палича, який здійснював командування боснійськими військами у анклаві Жепа, та Ратко Младіча лідера сербських військ, з пропозицією припинення вогню та початку перемовин про евакуацію мирного населення. Перемовини були складними, ворогуючі сторони не погоджувалися на пропозиції один одного. І лише за кілька днів важких перемовин розпочалася евакуація. Нам вдалося евакуювати тисячі мирного населення. Лише після проведення успішної операції ми дізналися, про страшні події які відбулись в анклаві Сребрениця, де було вбито понад 8 тисяч мусульман.
Ці події відбулися у липня 1995 року, але моя миротворча місія на цьому не завершилися. Я продовжував перебувати у Боснії та Герцеговині до листопада.
У 1996 році Младича поряд з іншими керівниками Республіки Сербської було звинувачено Гаазьким Міжнародним трибуналом у скоєнні воєнних злочинів і в геноциді у зв'язку з облогою Сараєва, в результаті якої загинуло близько 10 тис. осіб, а також у зв'язку зі знищенням понад 8 тис. чоловіків і підлітків чоловічої статі в липні 1995 року у Сребрениці.
Після ротації я повернувся додому з бажанням ділитись бойовим досвідом, виховувати у підлеглих дисципліну, організованість, відповідальність. Навчати навичкам потрібним у бойових обставинах, але головне, став по іншому цінувати життя та свою родину зрозумів що немає нічого прекраснішого, ніж родинні зустрічі, спільна вечеря та щира розмова із дітьми та батьками.
Цього року буде 25 річниця з того самого дня. Не зважаючи на роки, які минули все пам’ятаю, а найважливіше, що отриманий досвід змінив мене.
Сьогодні ж я частина команди Міністерства у справах ветеранів України і робота мені дійсно подобається. Впевнений, що російсько-українська війна закінчиться перемогою. Сподіваюсь, що у суспільстві буде сформовано гідне відношення до ветеранів-захисників, держава зможе забезпечити їх соціальний захист, а ветерани і в мирний час будуть взірцем відповідальності небайдужості, самовідданості і патріотизму. Та доки триває війна, я кожного дня бажаю хлопцям здоров’я, наснаги та перемоги".
ветеран, миротворець, головний спеціаліст експертної
групи співпраці із громадськими об'єднаннями Мінветеранів
Андрій Штефанюк
