Спогади про, які не пишуть у книгах. Толстая Катерина Прохорівна
8–9 травня Україна вшановує День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
1 вересня 1939 року, коли нападом нацистської Німеччини на Польщу і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших міст війна розпочалася для України.
З червня 1941 року після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР Україна стала ареною запеклих бойових дій. У складі військ Південно-Західного фронту українці становили до 50 % бійців. Загальна кількість осіб, мобілізованих за роки війни з України до радянських Збройних сил перевищує 6 мільйонів бійців. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, отримав травми, які спричинили інвалідність, проте кожний з них ішов у бій захищати свою рідну землю, свій дім, свою родину.
“У цю ніч, коли німецькі війська почали наступ, у нас проводилися перші нічні випробування авіації. Літаки повернулися раніше ніж було заплановано. І, знаєте, якесь було відчуття неспокійне, дружини ж завжди відчувають. І я так злякалася, хоча і пережила уже Фінську війну ” – згадує Катерина Толстая.
Жорстока і згубна Друга світова війна не обійшла жодної української домівки. Хтось брав участь в жорстоких і кровопролитних боях з ворогом, хтось, працював в тилу, створюючи нову бойову техніку, патрони і зброю, виробляючи продовольство і відправляючи їх на передову, хтось ризикуючи власним життям поспішав рятувати тих, хто з мужністю захищав свою землю.
Неоціненною є праця військових медиків у Другій світовій війні, доволі часто вони ішли в саму гущу бою і на собі виносили поранених. За годину одна медсестра могла перенести 5-6 бійців, а після чого без відпочинку ставала до операційного столу.
З початком Другої світової війни Катерина Прохорівна була направлена до воєнно-санітарного поїзду Південно-Західного фронту. В роки війни на її долю випала нелегка робота по евакуації поранених воїнів у тилові шпиталі. Жінка говорить, що навіть до найжорстокіших умов можна звикнути, але згадує наскільки важко в цих умовах було змусити себе посміхатися, щоб хоч якось підтримати важкопоранених, які у наслідок боїв залишалися без ніг, рук, а часто і прізвищ.
У роки війни в складі військово-медичної служби було понад 200 тисяч лікарів і 500 тисяч медичних працівників інших категорій, більше половини з яких - жінки. У ці страшні часи на полі бою загинуло близько 100 тисяч медиків.
Незважаючи на постійну небезпеку медики ніколи не опускали руки, а в самих екстремальних ситуаціях тільки залізна воля допомагала їм рятувати сотні людей. У будь-яких умовах працівники медичної служби робили все можливе і неможливе, всіма силами намагаючись зберегти життя солдатів. Виявляючи велику мужність і кмітливість, вони замінювали засоби надання першої медичної допомоги – яких майже і не було – підручними засобами, брак медичних працівників – безперервною працею і вдень, і вночі.
У 2018 році Катерині Толстій, старшому лейтенанту медичної служби, яка пройшла всю Другу світову війну, виповнилось 100 років, а в жовтні цього року святкуватиме своє 102-річчя. Вона досі пам’ятає службу, хоча говорить, що хотіла б назавжди стерти з пам'яті спогади про війну.
Міністерство у справах ветеранів України висловлює вдячність та повагу Толстій Катерині Прохорівні, усім ветеранам Другої світової війни та щиро вітає з Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
