“Мова довіри”: історія фахівчині із супроводу ветеранів Яни Васюхник з Волині

Коли військовослужбовці повертаються з фронту, вони часто опиняються у ситуаціях, у яких не знають, куди звернутися за допомогою при оформленні документів та пільг. Фахівці із супроводу ветеранів — це ті, хто допомагає пройти цей шлях. Вони поруч із військовими, ветеранами, членами їхніх родин, а також із родинами загиблих та зниклих безвісти: допомагають із документами, лікуванням, реабілітацією, пільгами, психологічною підтримкою.

Серед них — Яна Васюхник, фахівчиня із супроводу у Колківській громаді Волинської області. Щодня вона чує десятки людських історій: від заяв і довідок до важких розмов про втрату. Проте, попри біль, цю роботу вона називає місією. “Цю роботу не можна сприймати просто як службу, — каже Яна. — Ти маєш бути поруч із людиною у складний момент. І навіть якщо не можеш зняти біль й одразу вирішити важливе питання, не дати їй залишитися самій — уже велика справа”.

Шлях через втрату — до допомоги іншим

Шлях до цієї професії у Яни почався з особистої історії. “Війна в нашу сім’ю вірвалася в перший день повномасштабного вторгнення, — пригадує вона. — Мій брат і мій дядько пішли захищати країну. У 2023 році дядько загинув. Ця втрата була дуже складною для нашої родини. Брат і досі служить. Ми живемо від повідомлення до повідомлення від нього”.

До війни Яна працювала бухгалтеркою у компанії, яку заснував ветеран. Вона звикла рахувати цифри, складати звіти, усе тримати під контролем, але після втрати близької людини все змінилося. “Я зрозуміла, що кожен має внести щось своє у цю боротьбу. Інакше жити неможливо”, — каже жінка. Коли їй запропонували спробувати себе на посаді фахівчині із супроводу, вона вагалася, але зрозуміла, що це її шлях.

Навчання, яке змінює

Після перших складних місяців Яна потрапила на навчання від Українського католицького університету — і саме там відчула, що не одна. Далі — продовження навчання у “Бородянка-Центрі”: “Практичні модулі у Бородянці, Ірпені та “Лісовій поляні” в Пущі-Водиці. Це місця, де розумієш, наскільки потужна спільнота людей, які служать іншим. Там неймовірні фахівці — психологи, реабілітологи, фізіотерапевти. І коли ти бачиш, як вони працюють із ветеранами, розумієш: наша нація не пропаде”, — ділиться Яна.

Її особливо вразила атмосфера “Лісової поляни”: “У приміщення панує повна тиша. Ветерани бережуть простір одне одного, і ти теж починаєш берегти. Ми слухали історії, говорили про травми, про шлях до відновлення. Це змінює погляд на життя”.

Особливо цінним для Яни стало живе спілкування з колегами, які так само щодня підтримують ветеранів та їхні родини. “Під час першої лекції психолог почала з базових речей, але дуже швидко розмова переросла у відвертий обмін досвідом, — пригадує Яна. — Кожен ділився своїми історіями, труднощами, рішеннями. А ввечері, після занять, ми збиралися в одній кімнаті, говорили про роботу, ділилися порадами, підтримували одне одного. Так народилася наша група “13” — справжня гаряча лінія допомоги. Достатньо написати “help” — і тебе не залишать саму. Це не просто навчання, це спільнота людей, які розуміють одне одного без слів”, — пригадує Яна.

Нові виклики кожного дня

На посаді фахівчині із супроводу ветеранів Яна Васюхник працює з березня 2025 року. Для громади це була нова послуга, а для неї — зовсім інша реальність роботи: не про звіти і цифри, а про людські історії, біль та підтримку. “Перший день був складний: я не розуміла, з чого почати. Потім звернулася до начальника департаменту, і він сказав: “Ти на правильному шляху, все буде добре”. І я повірила”, — пригадує Яна.

Відтоді кожен день — новий виклик. Тут немає чітких сценаріїв, але є головне — відчуття, що її робота справді потрібна.

Сьогодні Яна працює у великій громаді, у якій понад 27 округів. “Люди, які живуть у ближніх селах, приїжджають самі, а до віддалених я їжджу сама й організовую виїздні прийоми. Часто підлаштовуюсь під транспорт соцслужб”, — розповідає вона. Кожного дня різні виклики. “Іноді приймаю людей цілий день, іноді три дні підряд їжджу з ветераном до лікарів”.

Яна — перша фахівчиня у громаді, тож налагоджувати зв'язки починала з початку: робила публікації на власній сторінці та сайтах громади, публікувала пояснення “що і як”. Пізніше з'явилися закриті групи для ветеранів і для родин загиблих та зниклих безвісти. Фахівчиня ділиться корисною інформацією, аби все було доступно без довгих пошуків. Важливе правило Яни — показувати можливості на прикладах: як оформити “Дія.Спорт”, як отримати категорію через Центр зайнятості, як знайти безкоштовні курси чи консультанта для грантової заявки.

До Яни звертаються із найрізноманітнішими питаннями: щодо пільг, медичного забезпечення, психологічної підтримки, допомоги родинам загиблих, зниклих безвісти та полонених. “Ми не просто фахівці. Ми — ніби друзі, іноді навіть соціальні працівники, часом навіть як родина. Якщо не побудуєш довіри, людина не прийде зі своїм зверненням. Проте є ситуації, коли достатньо просто вислухати”, — говорить Яна.

Історії, які дають силу

Кожен ветеран, із яким працює Яна, залишає у її серці слід. Вона підтримує зв’язок із усіма, хто колись звертався — навіть тоді, коли питання вже вирішене. Для неї важливо знати, як люди живуть далі, як вони відновлюються, як знову вчаться жити без страху й болю.

Однією з найбільш щемливих історій для Яни стала історія чоловіка, якого всі в громаді називають Дідом. Він пройшов і АТО, і повномасштабну війну. Повернувся додому з пораненнями, утратив здоров’я і сенс життя, замкнувся в собі, не довіряв нікому, не вірив, що щось можна змінити. “Ситуація була катастрофічною, — пригадує фахівчиня. — Він не міг оформити документи для пенсії, не хотів чути нікого. Ми почали з найменшого — почали обговорювати ситуацію. Мені вдалося переконати його боротися й шукати рішення. Потім разом пройшли ВЛК, оформили папери. Тепер він читає книжки, телефонує й питає, що я прочитала. Він знову живе повноцінним життям і називає мене дочкою”.

Деякі зустрічі, каже Яна, вчать цінувати життя і помічати світло навіть у найважчих історіях. “До мене зверталася дружина безвісти зниклого. Вона настільки віддано шукає свого чоловіка, що про неї можна писати книгу. Вона сама шукає побратимів чоловіка, подає запити, знаходить можливі сліди. Моя роль — просто бути поруч, — розповідає Яна.

Ще одна історія — про маму, яка не здалася й шукала рішення попри усе. “Мама прийшла в розпачі: син у депресії. Вона не могла знайти розуміння й відчувала себе покинутою напризволяще. Разом ми звернулися до центру підтримки ветеранів 4.5.0. Через два тижні він став іншою людиною. Але ми працювали і з мамою — говорили, коли варто промовчати, коли просто підтримати. Тепер у них усе значно краще”, — розповідає фахівчиня.

Деякі історії стають ілюстрацією сили підтримки. “Багато хто не вірить, що може здобути нову професію. Ми співпрапрацюємо з Центром зайнятості, допомагаємо пройти безкоштовні курси. Один ветеран отримав категорію водія — і тепер має нову роботу. Для мене це перемога”, — каже Яна.

Є історії, які показують, що навіть після великих втрат люди знаходять у собі сили жити далі. “В нашій громаді є мама військовослужбовців, яка втратила обох синів. Попри шалений біль, вона горить бажанням допомагати іншим, ділиться порадами, підтримує. Це дуже надихає. Я мрію створити простір, де люди могли б збиратися, говорити, просто бути разом”, — ділиться фахівчиня.

Серед прийомів бувають зустрічі, у яких головне — мовчання й спогади. За словами Яни, “є матері, які приходять просто згадати своїх синів. Коли вони говорять про них, їхні очі світяться. Їм стає легше. І я просто слухаю”.

Суть професії — у людяності та взаємопідтримці

Її робота — це щоденна співпраця з тими, хто також підтримує ветеранів: психологами, соціальними працівниками, лікарями, представниками Пенсійного фонду, Центру зайнятості. Разом вони утворюють мережу допомоги, у якій кожен робить свій внесок. “Мені пощастило мати колег, які завжди підставлять плече. Ми звикли казати, що скрізь байдужість, але це не зовсім так. Є багато добрих людей, які справді хочуть допомагати”, — говорить Яна.— “Якщо я телефоную й кажу, що приїдуть ветерани, фахівець виходить і зустрічає їх без черги. Це здається дрібницею, але для людини, яка годинами стоїть у черзі чи погано почувається, — це велика підтримка для кожного з нас”, — додає вона.

Окрім державних структур, громаду активно підтримує благодійний фонд “МХП — громаді”. Разом вони організовують зустрічі, консультації, а нині готують спільний захід для ветеранів — велику риболовлю на природі. “Ми чекаємо гарної погоди, щоб не було дощу чи холоду, — розповідає Яна. — Хочеться зробити цей день неформальним, щоб хлопці просто відпочили, поспілкувалися, розслабились, бо іноді навіть такий простий відпочинок може стати частиною відновлення”.

Мешканці громади також відгукуються на потреби ветеранів та членів родин, допомагають за потреби, підтримують й відгукуються на прохання.“Є ветеран, який втратив кінцівку на війні. Він вирішив робити вдома ремонт. Я сказала йому: “У будь-який день телефонуйте, ми прийдемо допомагати”. На допомогу, окрім друзів і знайомих, прийшли навіть люди, яких він навіть не знав: взяли щітки, інструменти, фарбу. Оце і є справжня підтримка — коли громада не дивиться з боку, а стає поруч при потребі”, — розповідає фахівчиня.

Частиною цієї взаємопідтримки стали й спільні поїздки та заходи. Разом із ветеранами Яна організовує поїздки ветеранів на спортивні турніри, виїзди на екскурсії, зустрічі родин полеглих. Такі події, каже вона, наповнюють сенсом і тих, хто підтримує, і тих, кого підтримують. “Нещодавно їздили на футбольний турнір, — усміхається Яна. — Гра відбувалася на нашому полі, у команді хлопці, які ледве один одного знають. Під час гри один ветеран травмувався, і його місце зайняв побратим з інвалідністю, з пластиною у нозі. Наша команда програла, але важливим було інше: хлопці берегли не ворота, а воротаря, на полі проявилася сила справжньої єдності, братерства. І що важливо, іноді ветерани підтримують мене не менше, ніж я їх”, — згадує жінка .

Сенс роботи — у людях

Яна не приховує, що ця професія непроста. “Завжди дивуюся: кажуть, треба чинити суто професійно, дотримуватись етики, не пропускати все через себе. Але тут так не виходить. Як би ти не намагався тримати дистанцію, усе одно проживаєш це разом із людьми. Весь цей біль, усі їхні почуття проходять крізь тебе. До нас приходять із бідою, із горем, з проблемами. Бути поруч в такі моменти справді непросто. Проте головне — не бачити перед собою статус, а бачити людину з її досвідом, історією, життям”, — пояснює фахівчиня

Яна навчилася зберігати баланс й знайшла силу відновлення у своїх рідних. Фахівчиня ділиться своїм “рецептом” збереження внутрішнього ресурсу: “Мене тримають мої люди і мій син. Коли він запитає: “Мамо, а що ти робила під час війни?”, я зможу відповісти: я допомагала військовим та їхнім родинам. І це для мене найважливіше”.

Для неї фахівець із супроводу — не просто професія. Це робота, яка щодня вимагає уваги, витримки й уміння бути поруч. Кожна людина, яку вона підтримала, кожен ветеран, який повернув собі спокій чи сили жити далі — це результат, заради якого варто працювати.

Як знайти свого фахівця із супроводу

Звернутися до фахівця із супроводу ветеранів можуть не лише військовослужбовці після демобілізації, а й члени їхніх родин, родини загиблих або зниклих безвісти Захисників і Захисниць, а також постраждалі учасники Революції Гідності.

Фахівець допомагає з різними питаннями — від оформлення пільг, довідок і документів до питань працевлаштування, реабілітації, психологічної підтримки, житла чи дозвілля.

Щоб знайти свого фахівця:

Відкрийте застосунок “Дія”.
Перейдіть у розділ “Сервіси” → “Ветеран Pro”.
Оберіть опцію “Пошук фахівця”.
У полі пошуку введіть:
- ПІБ, якщо шукаєте конкретну людину;
- або область і громаду, у якій хочете знайти фахівця.
Натисніть “Застосувати” — і перегляньте перелік доступних фахівців у вашому регіоні.

Спілкувалася Ярина Корнієнко