“Коли ветеран знає, що він не один — цей шлях проходити легше”: історія фахівчині із супроводу Валерії Яворської з Шепетівки

Після госпіталізації або повернення зі служби військові та ветерани стикаються із питаннями, що стосуються не лише лікування, але й інших питань: оформлення документів, виплат, проходження комісії, реабілітації, консультації лікарів. Для багатьох із них пройти цей шлях самостійно буває складно, адже може бракувати інформації, сил, підтримки. Саме в таких ситуаціях поруч із ветеранами, військовослужбовцями та їхніми родинами працюють фахівці із супроводу. Сьогодні в Україні їх уже понад 2500. 

Серед них є медики, психологи, соціальні працівники. Часто — ветерани, члени родин військовослужбовців, люди, які самі пройшли через досвід війни поруч із близькими.

Саме так до професії прийшла і Валерія Яворська з Хмельниччини, фахівчиня із супроводу в Шепетівській багатопрофільній лікарні.

До роботи фахівцем із супроводу Валерія працювала медичною сестрою у закладі освіти та лікарні, згодом навчалася психології. Коли побачила повідомлення про конкурс на посаду фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок, одразу вирішила подавати свою кандидатуру — рішення співпало із особистим досвідом: “На той час мого тата мобілізували. І я чітко розуміла, що зараз майже кожна родина стикається з війною: або через військових, або через демобілізованих. Хотілося бути корисною там, де це справді потрібно”, — розповідає Валерія. 

Хто такий фахівець із супроводу, що працює у медичному закладі?

Фахівець із супроводу ветеранів та ветеранок — це ніби “точка входу” у систему  супроводу, адже це часто перша людина, яку бачить військовий після госпіталізації. Саме з неї починається розв’язання практичних питань: від відновлення документів до оформлення соціальних послуг. Проте фахівці працюють не лише із військовими та ветеранами, які проходять реабілітацію, але з близькими Захисників, членами родин загиблих та зниклих безвісти.

Робота фахівців із супроводу це не лише проведення консультацій та скерування до інших фахівців. Робота включає супровід у лікарні, взаємодія з лікарями, допомога в оформленні інвалідності, організація запитів до державних органів або координація з міграційною службою. Фахівець супроводу — це координаційна точка між людиною і системою, яка включає лікарів, соціальні служби, Пенсійний фонд, міграційну службу, волонтерів. 

Важлива частина роботи фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок — підтримка у ситуаціях, коли людина не може самостійно сформулювати запит або потребує супроводу у звичайних побутових діях.

Запити та рішення

Валерія Яворська працює у Шепетівській лікарні з листопада 2025 року. Кожен її робочий день починається із інформації про нових пацієнтів, обходу відділень та спілкування із ветеранами та чинними військовими. Далі продовжується індивідуальна робота, супровід у лікарів, оформлення документів, комунікація із фахівцями з інших установ. 

Частина звернень вирішується на місці — це запити, що стосуються пошуку інформації, надання простих документів та контактів. Частина запитів потребує тривалої координації — особливо це стосується медико-соціальних процедур. “Найдовший кейс тривав близько двох з половиною тижнів. Це було оформлення і продовження групи інвалідності. Ми проходили всі етапи: консультації, комісії, очікування дати засідання”, — пояснює Валерія. Вона зазначає, що строки часто залежать не лише від роботи фахівця, а й від завантаженості системи.

Один із найчастіших звернень — відновлення документів після госпіталізації. Адже відсутність паспорта або id-картки часто ускладнює подальше лікування та спілкування із військовими частинами та державними органами. “Був випадок, коли військовий після травми не мав паспорта і не міг сам звернутися до міграційної служби. Ми оформили всі медичні довідки, зробили запити, і до лікарні приїхала служба. Після виписки він уже мав документ”, — пригадує вона. Такі запити вирішуються через координацію між лікарнею, міграційною службою та іншими структурами.

Окрема частина роботи — інформування про доступні державні програми.

Інша проблема  — недостатнє інформування. Деякі військовослужбовці та ветерани не користуються послугами лише тому, що не знають про них: “Був випадок, коли ветеран не знав, що має право на безкоштовне зуболікування і протезування. Ми пояснили, куди звернутися, і він отримав цю допомогу”, — розповідає фахівчиня. Подібні ситуації трапляються регулярно: від медичних послуг до оформлення соціальних гарантій.

“Є військові, які просто просять піти з ними до лікаря. Навіть якщо фізично вони можуть самі, їм важливо відчувати підтримку”, — каже Валерія. У таких випадках фахівчиня супроводжує людину на прийоми, допомагає зрозуміти медичні пояснення або просто знімає напругу самої ситуації.

Іноді для вирішення питання потрібно шукати за межами місцевих інституцій. “Звернувся ветеран, якому потрібна була консультація вузького спеціаліста. Ми організували звернення до інституту в Києві, і він отримав безкоштовну консультацію лікаря високої кваліфікації. Ветеран довго не міг повірити, що зможе отримати цю послугу, проте ми знайшли рішення”, — розповідає вона.

Щодо технічних засобів реабілітації фахівчиня звертається до міжнародних волонтерських організацій, вони завжди ідуть назустріч і надають допомогу за запитами: “Якщо потрібен інвалідний візок чи інша допомога, звертаємося до волонтерів або Червоного Хреста. У більшості випадків рішення знаходиться швидко”, — каже Валерія.

Проте доволі часто до Валерії приходять без чіткого розуміння, що саме необхідно. В процесі бесіди стає зрозуміло, що запит є, але він просто не сформульований. Іноді людина потребує підтримки, можливості бути почутою: “Іноді найважливіше — дати людині можливість висловитися. Це вже частина підтримки”, — зазначає вона.

Роль фахівця із супроводу: “Разом із ним людина йде безпечніше своє стежкою”

Говорячи про свою роботу, Валерія Яворська акцентує на відчуття людини, яка звертається по допомогу:  “Фахівець із супроводу — людина, з якою безпечніше іти своєю стежкою і  знаходити рішення у своїх найскладніших обставинах”, — каже вона. Для людини, яка потрапила до лікарні після поранення чи лікування, усі процеси можуть бути виснажливими. Тож завдання фахівця — не лише вислухати, пояснити,супроводити, розібратися з документами, але й стати точкою опори, допомогти не залишитися сам на сам зі складнощами.

Медичний досвід і психологічна підготовка, за її словами, стали підґрунтям для роботи в професії, де важливо розуміти стан людини й допомагати знайти рішення: “Коли ветеран розуміє алгоритм дій і знає, що він не один — цей шлях проходити легше”.

Поки система підтримки ветеранів в Україні продовжує формуватися, для багатьох людей саме фахівець із супроводу стає тим, хто допомагає повернути відчуття опори й зрозумілості у складний період життя.