Ігор Сєрапіонов — ветеран, який перетворив власний досвід служби на підтримку інших

Повернення з війни — це не один день і не одна дія. Це довгий шлях, на якому важливо, щоб поруч була людина, яка підкаже, вислухає й підтримає. Такою людиною часто стає фахівець із супроводу — перша лінія контакту ветеранів із державою. Вони не просто допомагають оформити документи — вони слухають, підтримують і часто стають тими, хто допомагає знову знайти рівновагу. Одним із таких фахівців став ветеран Ігор Сєрапіонов.

Майже тринадцять років чоловік провів у лавах Збройних Сил України. Його шлях пролягав через найгарячіші напрямки — від Донеччини й Луганщини до Херсонщини та Запоріжжя. За відвагу нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та відзнакою «Хрест бойових заслуг».

Свою військову історію чоловік розпочав ще у 2012 році, коли пішов на службу за контрактом. Після 2014 року Ігор їздив на Донбас, брав участь у бойових діях поблизу Курахового та Волновахи. У 2022 році був уже досвідченим офіцером. Він командував ротою, пройшов оборону Куп’янська, Сватового, Кремінної, Ямполя, брав участь у боях під час контрнаступу на півдні. На війні у 2023 році Ігор втратив рідного брата. Ця подія стала для нього точкою, після якої він вирішив завершити службу.

У грудні 2024 року Ігор звільнився з лав Збройних Сил України. Повернення додому виявилося не менш складним. «Перший місяць після звільнення я ніби випав із життя. Не було ні роботи, ні чіткої мети. Здавалося, що все зависло. Потім подумав: сидіти й жалітися — не мій варіант. Треба рухатися далі».

Новий шлях — допомагати іншим

Після звільнення зі служби  Ігор пройшов курс психологічної підтримки, почав займатися здоров’ям і поступово повернувся до активності. Саме тоді дізнався, що громада шукає фахівця із супроводу ветеранів.

«Я подумав: хто, як не я, може зрозуміти військового після служби? Знаю, як це  не мати сил, не знати, куди йти. Хтось має бути поруч, щоб підказати, що все можна розв’язати».

Після звільнення з лав ЗСУ Ігор звернувся до Центру зайнятості й  дізнався, що громада шукає фахівця із супроводу ветеранів: «Подав заявку, пройшов комісію — і ось я тут, у Збаражі. Родом я з Харківщини, але їхати не було куди. Дружина — із Тернопільщини, тож залишилися тут. І так почалося нове життя».

Спеціальної підготовки чоловік не мав, але досвід командира допоміг йому на новій посаді: «На службі я постійно працював із людьми. Вислуховував, розбирався в їхніх проблемах. Найважливіше — допомогти і не нашкодити».

Ігор проходив навчання фахівців із супроводу в Бородянка Центрі. Каже, що частину знань мав, але освіта допомогла розкласти все «по поличках»: «Викладачі були хороші,  але ми, ветерани, мали більше практичного досвіду, ніж вони. Тож процес перетворився у взаємонавчання й розбір кейсів з різних сторін». Особливо запам’яталася атмосфера: «Ми там усі були рівні: ветерани, дружини загиблих, особи з інвалідністю. У кожного — своя історія. Тож зустріч була потужною. Хотілося б мати більше часу на таке спілкування в колі своїх».

Після курсів Ігор продовжив навчання самостійно: «Слідкую за вебінарами, читаю “Простір можливостей”, “Право на захист”, “Юридичну сотню”. Вважаю, що фахівець має знати все  і про законодавство, і про людей, а ще коли краще промовчати. Якщо не знаєш, що сказати, краще послухай».

Нині Ігор Сєрапіонов - фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Збаразькій ОТГ, до якої входить 56 населених пунктів. До Ігоря звертаються різні люди: ветерани, члени родин загиблих і зниклих безвісти, люди з інвалідністю. Одні просять допомогти оформити статус чи пільги, інші — розібратися з виплатами або документами після демобілізації. Часто приходять ті, хто просто загубився між установами і не знає, з чого почати.

Перший час було непросто. «Мене дратувала повільність роботи установ. Ми звикли, що в армії — все чітко, швидко. Тут все інакше, але з часом я зрозумів — у кожного своя швидкість. І якщо хочеш, щоб тебе почули, треба говорити спокійно», — каже пан Ігор.

Про звернення і довіру - замінити підзаголовок

За словами фахівця із супроводу ветеранів Ігоря Сєрапіонова, «більшість приходить не за вирішенням питання, а й поговорити. Якщо почати одразу сипати порадами, вона просто встане і піде. Перш за все треба вислухати, а коли емоції стихають, тоді можна щось радити».

Один із його найемоційніших кейсів — звернення батьків зниклого безвісти: «Їм по 75 років. Я взяв їх під руку і сам повів у пенсійний. Вони просто не знали, куди йти. Ми разом оформили документи, подали запити — і вони отримали виплати».

Часто звертаються і військові, які заплуталися у власному статусі. «Є хлопці, які не розуміють, чи вони вже звільнені, чи ще військовослужбовці. Я телефоную в частину, з’ясовую, пояснюю їм. І тоді людина спокійно може діяти далі».

Інколи — просто приходять «виговоритися»: «Хлопець купив будинок, прийшов поговорити. Нічого не просив, просто розказав, як облаштовується. А я підказав, до кого звернутися, щоб підвели газ. Так, дрібниця, але для нього це важливо», — ділиться Ігор.

Про підтримку і команду

Ігор говорить, що працює не сам: «Маю підтримку від голови громади, фахівців із Соцзахисту, ЦНАПу, лікарні. Якщо треба — допомагають. У нас немає “футболу” між установами. Люди стараються вирішити питання». Він часто комунікує з місцевими старостами:
«У громаді 56 населених пунктів. Усе тримається на спілкуванні. Якщо щось треба, староста дзвонить — і ми разом вирішуємо. Люди відчувають, що їм не байдуже».

Про місію і людяність

Після років на фронті Ігор знає, наскільки важливо, щоб поруч була людина, якій можна довіряти. Тепер він сам став такою опорою для інших. Каже, що в його роботі головне — залишатися поруч з людиною у складний момент. Проте важливо не вирішувати питання за ветерана, а допомогти знайти шлях і пройти його самому. Він переконаний, що таких фахівців має бути більше саме серед ветеранів: «Хто, як не вони, розуміють, що таке біль, відповідальність і довіра?!» 

Ветерани, які повернулися до мирного життя, мають особливу силу підтримувати інших — вони знають, як це — починати спочатку. Їхній досвід, витримка й довіра допомагають побратимам зробити перші кроки після служби впевненіше. Саме тому участь ветеранів у супроводі тих, хто повертається, стає не просто роботою, а продовженням служіння.

Спілкувалася Ярина Корнієнко