244 дні боротьби. Спогади захисника Донецького аеропорту, позивний "Високий"
Шість років боротьби. Сотні тисяч учасників бойових дій. Тисячі загиблих.
З цих 6 років - 244 дні українці переживали випробовування Донецьким аеропортом, який став символом мужності та незламності.
Перший бій за аеропорт відбувся 26 травня 2014 року. Вранці 31 травня та вночі 1 червня до ДАПу прибули літаки ІЛ-76, на борту яких були бійці й техніка 72 окремої механізованої бригади ЗСУ імені Чорних Запорожців. Одним із бійців був Олександр з позивним "Високий".
Дзвінок з військкомату. Швидкі збори та навчання. Звісно, хтось проходив строкову службу, а хтось тримав зброю вперше в руках, однак ніхто не був готовий до війни.
Перший місяць своєї служби Олександр згадує як доволі спокійний час, але все змінилося в один день, коли командир наказав збирати підрозділ та готуватися до передислокації. Кількаденна подорож Україною та комплектування підрозділу необхідною технікою закінчилися польотом до ДАПу.
"Прилетівши в аеропорт, ми почали займати свої позиції. За кілька місяців перебування на летовищі я змінив три позиції, але весь цей час зі мною був Сергій, з яким, окрім однієї на двох позиції, у нас був і один позивний".
"Високий" згадує, що позиції намагався облаштовувати не лише маскуючи, а й докладаючи усіх зусиль, щоб на позиціях було комфортно: "Я обожнюю каву, але розчинну каву не п’ю зовсім. Коли ми прибули в аеропорт я відразу помітив кавову машину, запаси смачної кави і паперові стаканчики, що потім зберігав у ящиках з під зброї. А після повернення таку ж кавову машину купив додому".
Перший місяць перебування в аеропорту був більш спокійний, попри перебування у повному оточенні та брак провізії. Певний час навіть вимушені були харчуватись шоколадом, що залишився у покинутих магазинах аеропорту.
10 липня відносний спокій припинився. Терористи почали вести регулярні обстріли. Українські військові зазнали перших втрат.
"Пам’ятаю, як ми з хлопцями дивилися відео, де розповідали, що нас перебуває тут три тисячі, що ми, ніби, після обстрілів почали масово дезертувати, тисячі загинули. Було цікаво це слухати, коли реальність була зовсім іншою. У той час ми продовжували виконувати свою справу та тримати оборону летовища".
Згадуючи своє перебування в аеропорту, "Високий" говорить, що незважаючи ні на що, це був хороший час, а отриманий досвід і пережиті емоції назавжди залишаться з ним.
Сьогодні ж Олександр повернувся до мирного життя, разом з дружиною виховує двох дітей, інколи зустрічається з побратимами, які також пройшли ДАП, багато усміхається, запалює своїм позитивом усіх навколо та допомагає іншим учасникам бойових дій.
Матеріали зі спогадів захисника Донецького аеропорту, позивний "Високий"
