Знайомство зі збірною України: Станіслав Ковальков
Сьогодні продовжуємо знайомство з українською збірною, яка представлятиме нашу країну на міжнародних змаганнях Air Force and Marine Corps Trials. Цього разу знайомимо вас з ветераном-спортсменом Станіславом Ковальковим.
Його військовий шлях розпочався у 2014 році — з перших днів анексії Криму. Станіслав прийшов на контрактну службу, згодом вступив до військової академії в Одесі, отримав офіцерське звання та обіймав керівні посади. Під час повномасштабної війни він перевівся до морської піхоти, де очолив підрозділ і виконував бойові завдання на Херсонському напрямку. Саме там Станіслав отримав поранення, після якого завершив військову службу.
Цей момент став межею — і водночас початком нового етапу. Після багатьох років у війську Станіславу довелося заново шукати опору й відповідь на запитання: що допоможе рухатися далі.
Спорт у житті Станіслава був задовго до війни. З 12 років він займався класичним і пляжним волейболом, а у 2013 році представляв Україну у складі збірної на чемпіонаті Європи. Після початку війни професійний спорт відійшов на другий план, але рух залишився звичкою — і саме до нього він захотів повернутися після поранення.
Під час лікування Станіслав зрозумів, що хоче повернути у своє життя рух — уже в новому форматі. Першим кроком став баскетбол на кріслах колісних. Згодом з’явилися регбі на кріслах колісних, волейбол сидячи та плавання. Разом із тренуваннями сформувалося нове оточення.
«У мене зібралася команда, з якою просто хочеться бути поруч. Після тренувань ми ще залишаємося поспілкуватися, попити кави. З часом ці люди стали по-справжньому близькими».
Сміючись, Станіслав згадує, що на початку відновлення стримуючим фактором були лише лікарі.
«Коли мене перевели з реанімації в стаціонар, лікарі мені сказали — можеш трохи походити. Я встав і пішов гуляти. Потім лікарі питають: ти де був? А я кажу — ви ж самі сказали ходити. Просто я трохи довше походив.»
Велику роль у відновленні та поверненні до спорту відіграла дружини, яка була поруч у найважчі періоди і навіть не мала сумніву, що все вийде.
З часом спорт став для Станіслава значно більшим, ніж тренування.
«Спорт повністю змінив моє життя. Це реально два різних життя. Він дав мені нове коло людей — сильних, з різними пораненнями, з різними шляхами. І коли ти з ними поруч, то розумієш: хтось допомагає тобі, у когось ти сам щось знаходиш корисне для себе. Але всі ми прийшли сюди з одним — бажанням жити далі».
Сьогодні він активно тренується, поєднуючи заняття з регбі на кріслах колісних і плаванням, та готується разом із командою до міжнародних змагань.
Бути частиною національної збірної України для Станіслава — це не лише спортивний виклик, а можливість на міжнародному рівні та говорити про ветеранський спорт через власний досвід. Для нього важливо, щоб про такі змагання дізнавалися й інші ветерани та ветеранки — ті, хто лише починає свій шлях відновлення.
«Ще в школі я писав, що хочу взяти участь у міжнародних змаганнях. Навіть не виграти — просто поїхати і представляти Україну. А зараз мені хочеться, щоб ветерани бачили — це реально! Звичайні люди можуть потрапити сюди, потрібно лише зробити перший крок. Далі завжди знайдуться люди, які підтримають», — переконаний він.
Формування, підготовка та участь української збірної здійснюється Міністерством у справах ветеранів України спільно з Центром ініціатив «Повернись живим» на виконання Стратегії ветеранської політики та реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, розробленої за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.
