Знайомство зі збірною України: Дмитро Рибаченко
Продовжуємо знайомство з українською збірною, яка представлятиме нашу країну на міжнародних змаганнях Marine Corps & Air Force Trials 2026.
Сьогодні — історія 25-річного військовослужбовця Дмитра Рибаченка з Київської області, для якого спорт став частиною відновлення після поранення і способом залишатися в русі.
Його військовий шлях розпочався у 2019 році — у 18 років він підписав перший контракт. Повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині, був старшим водієм БТРа, відповідав за ремонт і пересування. У березні 2022 року отримав поранення, після якого у 2023 році довелося завершити службу і розпочати тривалий період лікування та відновлення. Та згодом Дмитро знову повернувся до війська — вже у тиловому підрозділі, де нині працює з документами.
Спорт у його житті був завжди — ще з дитинства він пробував різні напрямки й майже ніколи не сидів на місці. Але після поранення фізична активність набула іншого сенсу. Головною метою було повністю відновитись і повернутись у стрій. Саме тому він одразу включився у реабілітацію, а згодом почав шукати можливості для адаптивного спорту.
Першим адаптивним спортом стали лижні перегони та біатлон — саме їх запропонували спробувати під час реабілітації. Хоч раніше на лижах він ніколи не стояв, новий формат захопив.
«Я зрозумів, що незалежно від травми можу займатися спортом. Є адаптивні види спорту і вони відкривають зовсім інше бачення можливостей».
Далі з’явилися нові виклики: відбори, командні формати, тренування. Він спробував баскетбол і регбі на кріслах колісних — і саме ці види спорту стали по-справжньому близькими. Сьогодні він готується одразу в кількох дисциплінах: регбі, баскетбол, плавання та веслування.
Для нього спорт — це про бажання витягнути максимум із того, що є тут і зараз.
«Якщо ти поставив собі ціль — значить, треба працювати і досягати її. Нічого неможливого немає. Все в наших руках».
У спорті його мотивує прагнення рухатися вперед і бажання бути прикладом для інших військових.
«Я вірю, що головне — почати діяти. Побачив можливість — просто спробуй. Не все одразу підійде, щось відсіється, але своє ти знайдеш. Найгірше це нічого не робити. Бо коли ти займаєшься спортом, це додає сили тобі і показує, що все реально тим, хто поруч».
Тим, хто лише думає про спорт, але боїться зробити перший крок, він радить не відкладати цей момент і швидше розпочинати.
«Побачив набір або оголошення про змагання — спробуй. Сподобається — продовжуй. Не зайде — знайдеш інший спорт. Але не варто просто лежати. Треба діяти, відкривати для себе нові можливості і рухатися далі».
Бути частиною національної збірної України для нього — це можливість говорити мовою власного прикладу.
«Я хочу довести не тільки українцям, а й усьому світу, що все залежить від нас самих. Мало просто мріяти — треба працювати. Бо якщо лежати й чекати, життя не зміниться. А коли починаєш рухатися, поступово змінюється і тіло, і думки. Мені важливо своїм прикладом показати: якщо я зміг зробити цей крок, значить, і хтось інший теж зможе. Треба просто спробувати».
Формування, підготовка та участь української збірної здійснюється Міністерством у справах ветеранів України спільно з Центром ініціатив «Повернись живим» за підтримки Укргазбанку на виконання Стратегії ветеранської політики та реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, розробленої за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.
