Від першої зустрічі до впевненого кроку: шлях підтримки ветеранів та ветеранок у Одесі. Історія фахівчині із супроводу Оксани Масюти
Повернення з війни — це не лише дорога додому. Це десятки питань, на які немає очевидних відповідей: що робити далі, куди звертатися, які документи потрібні, на яку допомогу можна розраховувати. У цей момент поруч має бути людина, яка вислухає і допоможе пройти цей шлях.
Саме таку роль виконують фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок. В Одесі такою людиною є Оксана Масюта — фахівчиня із супроводу, яка працює в КУ "Сервісний офіс "Хаб Ветеран", розташованому в центральному ЦНАПі м.Одеси.
«Я хотіла долучитися, але не знала як»
На початку повномасштабного вторгнення Оксана була вдома з немовлям — доньці було лише три місяці. Війна торкнулася її особливо близько, адже в родині є захисники. «Початок повномасштабного вторгнення став для мене сильним емоційним потрясінням. Я відчувала, що хочу зробити щось корисне для країни, але на той момент просто не могла — маленька дитина потребувала мене постійно», — згадує Оксана. З часом, коли донька підросла, з’явилася можливість шукати своє місце в допомозі країні: «Я почала дивитися, де і як можу бути корисною. І випадково в соцмережах побачила інформацію про конкурс на посаду фахівця із супроводу. Я навіть подумала, що це може бути волонтерство, але це мене не зупинило. Для мене було важливо хоча б спробувати. Я дуже хвилювалася — чи підійду, чи зможу пройти співбесіду, чи впораюся».
«Ветерани — це звичайні люди»
Під час відбору Оксана намагалася донести одну просту, але принципову думку: «Для мене було дуже важливо сказати, що ветерани, які звертаються до ветеранських просторів, — це звичайні люди. Вони не мають ходити по колу за довідками і пояснювати кожному, чому їм потрібна допомога».
На її переконання, саме перша зустріч часто визначає, чи звернеться людина по допомогу знову: «Дуже важливо, щоб коли людина повертається з війни, її зустріла не байдужість, а людина з позитивним налаштуванням і щирим бажанням допомогти, а не з фразою “йдіть кудись ще”».
Робота без готових інструкцій
Перші навички й розуміння ролі фахівця формувалися безпосередньо під час роботи, на практиці. «Дуже допомогло те, що я прийшла у вже працюючий хаб, де була налагоджена система і колеги, які могли підказати. Це було постійне консультування з колегами, самостійний пошук інформації, методичні матеріали. Я спочатку просто слухала, як консультують інші, а потім почала працювати сама».
Запити, з якими приходять до хабу, дуже різні, але їх можна умовно поділити: «Приблизно 50% звернень — від ветеранів, які звільняються зі служби і не знають, на що вони мають право: які документи потрібні, які виплати передбачені, що робити після поранення чи встановлення інвалідності». Інша половина — члени родин військовослужбовців: «Це сім’ї загиблих або зниклих безвісти. Найчастіше звертаються дружини або батьки, які перебувають у повній розгубленості».
Запити родин ветеранів та ветеранок не обмежуються лише документами і виплатами. Часто це дуже приземлені, але критично важливі питання повсякденного життя. Фахівці із супроводу допомагають сім’ям зорієнтуватися, зокрема у питаннях влаштування дітей до дитячих садків або шкіл, налагодити комунікацію з відповідними установами та зрозуміти доступні можливості. Для родин, які пережили втрату, поранення або тривалу невизначеність, така підтримка стає важливою опорою у поверненні до більш стабільного життя.
Один із кейсів, який Оксана згадує, — історія дуже молодого військового з важким пораненням: «До мене звернулася не сама людина, а його рідна сестра. Хлопець був на лікуванні після важкого поранення — у нього була висока ампутація обох ніг. Він ще навіть не був звільнений зі служби». Разом із родиною фахівчиня склала чіткий план дій. «Ми проговорили всі кроки: лікування, протезування, звільнення, оформлення документів і виплат. Також подали на допомогу від міста, щоб були профінансовані покращені протези. Проте військова частина не надавала документи, а ТЦК не могло взяти його на облік без цих документів. Сестру просто направляли між установами, і вона не розуміла, що робити далі».
Завдяки втручанню хабу ситуацію вдалося зрушити з місця: «Ми вийшли на військову частину, пояснили ситуацію, отримали всі необхідні документи. Після цього вдалося оформити інвалідність, пенсію, одноразову допомогу і поставити людину на квартирний облік».
Фахівчиня зізнається: особливо важко працювати з родинами зниклих безвісти: «Жінка залишається в дуже складному стані — вона не знає, що з чоловіком, чи чекати, чи не чекати, але при цьому має забезпечувати дітей».
Фахівці допомагають із документами і запитами членів родин ветеранів та ветеранок: «Ми подаємо запити в усі дотичні органи, щоб не втрачати жодної можливості, зокрема і щодо обміну».
Бувають і світлі моменти. Оксана згадує: «Була історія, коли після пів року роботи хлопця обміняли, і він повернувся в Україну». Фахівчиня зазначає: «На жаль, не всі історії мають щасливий фінал, але навіть тоді важливо, щоб родина не залишалася сам на сам із системою».
Найскладніше — втримати баланс
Робота фахівця із супроводу потребує внутрішньої зібраності. За словами Оксани Масюти, найважливіше — поєднувати емпатію з власною стійкістю: люди приходять із болем, а надмірне емоційне залучення може виснажувати. Кожна історія унікальна, тому важливо прагнути допомогти, але водночас усвідомлювати межі власних можливостей.
Фахівець із супроводу, за словами Оксани, — це помічник. Він допомагає прояснити ситуацію, зрозуміти потреби та скласти чіткий алгоритм дій. Особливу увагу приділяють доступності інформації: особливо людям старшого віку пояснюють простими словами, показують різні варіанти допомоги — не лише онлайн, а й через гарячі лінії та живе спілкування.
Для Оксани ця робота — значно більше, ніж посада. Вона часто чує від ветеранів і їхніх родин запитання: «Кому ми потрібні?» І прагне показати, що кожен важливий. У хабі створюють простір спільноти, де постійно повторюють: «Ви потрібні, приходьте. Тут вам допоможуть».
Ефективна допомога, переконана фахівчиня, можлива лише в команді. Це завжди командна робота: державні органи, місцеві програми, бізнес і громадські ініціативи мають працювати разом. Найголовніше — комунікація: знати, кому подзвонити і куди звернутися.
За час роботи Оксана супроводила близько сорока повністю закритих кейсів. За кожним із них — людська історія, біль, шлях і підтримка. Робота фахівця із супроводу полягає в тому, щоб ветерани і їхні родини знали: вони не самі, поруч є людина, яка допоможе пройти цей складний шлях.
