Від перших 500 метрів до марафону: як ветеран після ампутації повернувся до бігу та подолав 42 кілометри

Після поранення ветеран Владислав Блажчук спочатку прагнув просто навчитися ходити на протезі. А вже у 2025 році подолав 42 кілометри на Київському марафоні Незламності. Про те, як кількасот метрів під час першого тренування перетворилися на нову життєву мету, він розповів у подкасті «Свій Простір» від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

До поранення Владислав займався спортом, їздив на велосипеді та бігав напівмарафони. Однак після ампутації навіть повернення до звичайної ходьби здавалося достатньо амбітною ціллю. Про спортивні протези та можливість знову бігати він тоді майже нічого не знав.

Усе змінилося під час реабілітації в центрі Superhumans, де йому запропонували випробувати спортивний протез. На першому тестуванні Владислав пробіг лише кількасот метрів. Проте саме тоді вперше замислився: якщо вдалося подолати 500 метрів, можливо, вдасться і марафон?

Шлях до цієї мети складався з невеликих дистанцій. Спочатку один кілометр, потім два, три – і поступове збільшення навантаження. У 2025 році Владислав уперше після поранення пробіг повну марафонську дистанцію – 42 кілометри.

Та за цими цифрами стоять не лише тренування й витривалість. Біг на протезі потребує спеціального спорядження, підготовки та постійної уваги до власного тіла. Наприклад, під час тривалих дистанцій Владислав змушений приблизно кожні 10–15 кілометрів зупинятися, знімати протез і витирати вологу зі шкіри та силіконового лайнера. Після цього він продовжує бігти.

Ця історія порушує важливе питання: наскільки доступним є спорт для ветеранів після важких поранень? Адже самого бажання тренуватися недостатньо. Потрібні відповідні протези, фаховий супровід, доступна інфраструктура та можливість поступово адаптуватися до навантажень.

Водночас спорт для Владислава став значно більшим, ніж фізична активність. Завдяки бігу він знайомиться з новими людьми, подорожує, бере участь у змаганнях в Україні та за кордоном, долучається до спільних тренувань з іншими ветеранами. Спортивна спільнота відкриває можливості для спілкування, підтримки та нових знайомств.

Сьогодні Владислав не збирається зупинятися на марафоні. Його наступна амбітна ціль – дистанція у 100 кілометрів. Для її досягнення він уже замислюється над тренуваннями з професійним тренером.

Попри власні спортивні результати, ветеран переконаний: починати потрібно не з великих дистанцій чи рекордів, а з готовності спробувати. Він радить обирати посильне навантаження, не вимагати від себе надто багато на першому тренуванні та за потреби звертатися по допомогу до реабілітологів і протезистів.

Історія Владислава показує, що адаптивний спорт – це не обов'язково про медалі чи марафони. Передусім це можливість знову відчути впевненість у власних силах, знайти однодумців і відкрити для себе нові горизонти.

Про перші тренування після ампутації, труднощі адаптивного спорту, підтримку спільноти та мотивацію рухатися далі Владислав Блажчук розповів у подкасті «Свій Простір» від Українського ветеранського фонду. Ведучі випуску – Зівер Ісрафілзаде та Геннадій Попенко.

Переглянути повний випуск подкасту «Свій Простір»: https://youtu.be/Ix5r9ESgLy8