Ветеранська література. Юрій Вєткін «Час Че»

Юрій Вєткін

«Час Че»

(Видавець Лисенко М.М., 2024)

Про книгу:

автобіографічна повість, в якій автор розповідає про події лютого – березня 2022 року в Чернігові.
«Ця книга з самого початку задумувалась, як подяка пацанам, які поруч зі мною стали на захист Чернігова на Бобровиці разом з військовими 1-ї танкової та створили загін територіальної оборони під назвою БУР (Бобровицький укрепрайон). Саме події лютого- березня 2022 року, які відобразились через призму мого особистого відчуття, стали основою цієї автобіографічної повісті. Низький уклін загиблим, яких знав особисто та які полягли у боях за наш рідний Чернігів. Дякую вам, пацани, що опинились поруч у важкий час та мали честь захищати своє рідне Місто від ворога. Ця книга - моя особиста подяка вам. Це мій подарунок їм і їхнім нащадкам, що їхні батьки або діди захищали наше рідне місто»,- так коротко написав про свою книгу автор Юрій Вєткін на своїй сторінці у facebook.
«Як на мене, це схоже на козацьку Запорізьку Січ… Те, що я бачив, – це одне. Мені цікаво, що вони розкажуть. Бо не кожен готовий взяти зброю. Герой – це вибір. Зазвичай люди доходять до певної межі. А ті, що були зі мною поруч, пішли ще далі, ще далі. Я про всіх готовий свідчити, якщо треба. Вони реально захищали своє місто, свої родини», - казав автор в одному з інтерв’ю про героїв книги
книга складається з двох частин: одна з них – про оборону Чернігова, інша – про події після поранення.
у книзі також є декілька поезій автора та щемке оповідання від імені собаки.

Чому потрібно читати цю книгу:

погляд людини, яка має військовий досвід, зокрема до початку війни 2014 року, під час АТО/ООС і стала до зброї під час повномасштабного вторгнення.
важливі хроніки перших двох місяців повномасштабного вторгнення та оброни Чернігова для того щоб не забувати всі ці важливі моменти.
тим хто вболівав за Чернігів, перебував там, щоб знати і пам’ятати своїх Героїв, завдяки яким місто встояло.
Вдячність і пам’ять про загиблих оборонців Чернігова і про живих Героїв, які є зараз серед нас і тих, хто продовжує нас захищати.
для тих, хто отримав травми. Друга частина книги присвячена думкам автора, коли він опинився в шпиталі та його думки над ситуацією, коли ампутували ногу. Як він це сприймає, його спілкування з такими ж травмованими бійцями, сприйняття дружиною її безцінна підтримка чоловіка і їх спілкування між собою.
«Вже нічого не зробиш. Треба продовжувати існувати у такій формі. Сучасні протези роблять з ампутантів звичайних людей. Треба зробити так, щоб їх головний орк не радів, що, забравши у мене частину мого тіла, він забрав моє звичайне життя. Я не дам йому цієї нагоди. Ніхто не повинен давати»
кожному, хто шукає приклад сили, людяності й нескореності

Цитати:

«…коли «завтра» вже може не бути. Для того, щоб і далі сприймати себе таким, яким себе вважаєш, потрібно це доказати вчинком. Принаймні собі. Не зможу жити спокійно, якщо не піду. Тоді стану іншим. Назавжди. Не тим, за кого ти виходила заміж. Тоді у тебе був вибір. Ти вибрала мене саме таким. Зараз у мене, поки я ще такий, який я є, теж є вибір…»
«Усі добровольці. Рішення вже прийняте. Рішення правильне. Судячи по пом’ятому та зморщеному обличчю деяких, для когось, може, - єдине правильне рішення у житті. Не важливо хто ти був до цього. Важливо хто ти є зараз та де ти є»
«Наша головна цінність то ЛЮДИ. Все що ти побажаєш, все, про що ти мрієш – все це дадуть люди. Ні гроші, ні посади, ні батьки, ні родичи. Звичайні люди, яких ти навіть не помічаєш іноді, настільки вони звичайні. І и для них звичайний, також не помітний. Але головне, що вони є поруч. І ти знаєш про це. Непомітні, але є. Бо вони скрізь. Як Бог. Бо вони і є Бог»
«Саме тому, ще у 2015 році, я казав опонентам, що воюю…за те, що мені дороге. За ці дитячі спогади, за сусідів, за свій двір, за свій район, за своє рідне Місто, яке для мене і є втіленням всієї України»
«Подвиг – це акт волі, а не обов’язку. Тим більше громадянського. Іноді не втекти – вже подвиг. Озирніться. Герої живуть серед нас. Вони чимось займаються, ходять на роботу, бухають з друзями, закохуються, розлучаються, живуть справжнім життям. Їх звичайне життя не потребує від них нічого іншого. Але світосприйняття людини вже сформовано так, що він не може поступити по-іншому, коли це потрібно. І навіть коли кажуть, що подвиг – це дія, або рух до смерті переляканої людини, то ця дія або рух у нього сформувалась ще задовго до цього та просто відпочивала десь у глибині його душі. Не можливо якось вгадати або прорахувати здатність людини до подвигу, яке приховано у ньому самому. Війна стала тим подразником, який розбудив цю здатність в нас... Герой зараз відділений від нас не більш ніж одним проміжним рукостисканням»

Про автора:

Юрій Вєткін – був активним блогером на одному з популярних інтернет-сайтів Чернігова.
професійний військовий, 22 роки прослужив у війську, проходив службу на посаді офіцера-психолога у Державній спеціальній службі транспорту.
у 2015 році пішов знов в АТО. Служив у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Був заступником комбата. Виконували завдання по Авдіївці, Слов'янську.
«Там я вперше побачив справжніх героїв. Відразу хочу сказати, що я не герой. Але я весь час служив з героями. І в 2015 році, і тут поряд зі мною герої. Із зони АТО повернувся у 2016 році. Пішов працювати охоронцем в Чернігівобленерго. Це мені дозволило вивільнити час для творчості» - розповідав про себе автор книги в інтерв’ю.
з 2022 року захищав рідне місце Чернігів у складі 1-ї окремої Сіверської танкової бригади. В боях на Бобровиці під час ворожого обстрілу 5 березня 2022 року отримав поранення та втратив ногу.
є одним з героїв документального фільму про реабілітацію ветеранів Чернігова «Повернення» (реж. Іван Матвєєв).
продовжує активну літературну та громадську діяльність: пише сценарії, грає в театрі, активно зустрічається з молоддю, говорить про важливе, не ховає протез, бо вважає, що ветерани – серед нас, і це нормально. Переконаний, що ховати протез або маскувати його не варто тому не соромиться своєї залізної ноги і спокійно ходить у шортах або підкочених брюках. Вважає, що таким чином він може показати деяким побратимам з травмами або ампутаціями приклад, а також навчити цивільних сприймати людей на протезах як звичайних і не акцентувати на цьому увагу, аби ветерани почувалися більш комфортно після повернення до цивільного життя.
грав на протезі у музичній виставі «Бентежно-геніальне безумство», спільному проекті Єдиного мистецького простору Чернігівщини та Чернігівського філармонійного центру.
на основі книжки створив дві п’єси, прем’єра яких відбулася в Києві в межах проєкту «Театр Ветеранів».
як один із засновників Чернігівського Театру ветеранів «Серцевір» працює над цим проектом, як своєрідною психологічною реабілітацією та допомогою в адаптуванні через театр, для Захисників і Захисниць, а також їх родин.
«Так сталося, але життя триває. Треба йти далі. Ми ж залишилися живі для чогось. Для чого? Треба шукати. Книгу написати. Кіно зняти. Музику створити», - ці слова від Юрія Вєткіна прозвучали в одному з інтерв’ю і мають стати дороговказом для всіх, хто отримав травми, шукає себе та відповіді на питання, що робити тепер далі.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.