Ветеранська література. Парфіненко Максим "Майже війна: обміть"

Парфіненко Максим

Майже війна: обміть

(Меркьюрі-Поділля, 2023)

Про книгу:

автор передав власний досвід перебування у війську під час російсько-української війни 2015–2016 років.
це не лише книга про фронт, а радше про будні армії. Тут розповідається про щоденне життя військових, їхні почуття, переживання. Головний герой, який водночас є і автором, описує власний шлях у військовій формі.
розповідь починається з призовного пункту і крок за кроком веде читача далі - через полігон, перші навчання, знайомства, веселі й сумні моменти. Це лише перша частина життєвої дороги, яка відкриває світ військового зсередини.
книга сповнена іронії та навіть сарказму. Автор не боїться самоіронії, відвертих жартів і сатири над армійськими недоліками чи людськими взаєминами. Проте цей гумор доброзичливий, без зневаги. Це радше спосіб змусити замислитись, що варто змінити чи виправити у військовому побуті. Тому текст нагадує щиру розмову: автор говорить про себе й ситуації відверто, просто, інколи оголюючи найпотаємніше, що рідко почуєш від військових.
назва також символічна. Слово «обміть» означає вир, круговерть води. Його автор вперше почув від побратима в батальйоні «Донбас», і воно стало частиною назви книги.
обсяг книги невеликий - 142 сторінки. Наклад - лише 500 примірників. Текст писався уривками, безпосередньо під час перебування в АТО та вже після повернення до цивільного життя, упродовж восьми років. І це тільки перша частина - автор планує написати ще дві книги-продовження.
для автора письмо стало своєрідною відрадою та відкриттям прихованих внутрішніх сил у складних обставинах, де постійно присутні стрес і напруга. «Роман не суто про війну, - зазначає письменник. - Є стереотип, що якщо військовий пише, то це або помпезна перемога, або суцільна зрада. Насправді в армії, окрім служби, є й будні. Це окремий світ. У книзі йдеться про повсякденні речі, а ще - про жарти, але жарти добрі».
на фронті кожен шукав свій спосіб зняти напруження: хтось - у чарці, хтось - у малюванні чи іншій творчості. А Максим Парфіненко обрав шлях письма.
а ще це книга про кохання. Саме воно надихає героя, підтримує його, допомагає долати труднощі та дає силу робити все можливе, щоб наблизити Перемогу.

Чому потрібно читати

книга дозволяє зазирнути у деталі життя наших воїнів тоді, коли вони не на передовій. Тут і побут, і спілкування, і конфлікти, і кумедні ситуації. Вона показує внутрішні проблеми та способи їх вирішення, а також жарти й дружні стьоби.
військові будні - це не тільки бойові виходи, обстріли чи чергування. Це ще й розмови, спогади, дрібні радощі й негаразди, які складають цілісний світ армії. І якщо боєць не виконує завдання на передовій, це не означає, що він байдикує - є безліч інших справ і викликів.
тому ця книга дає змогу ширше побачити життя українських військових і краще зрозуміти тих, хто нас захищає.
вона особливо цінна тим, що написана людиною з реальним досвідом: і довоєнної служби, і участі в АТО, і нинішньої війни. Події 2015–2016 років, описані автором, не втратили актуальності й сьогодні. Вони потрібні, щоб пам’ятати - війна триває вже понад одинадцять років, і досвід її перших етапів не можна знецінювати. Це вже історія, але водночас жива - така, що твориться на наших очах і дає змогу замислитись: що змінилось, а що залишилось таким самим.
у першу чергу це книга про людину, яка, маючи військовий досвід і цивільне життя за плечима, знову стала до строю. Тут є й спогади, і порівняння служби тоді й тепер, а також роздуми над системними проблемами.

Цитати:

Бо все ж армія - це вам не абищо, це організація серйозна, тут все мусить мати якщо не свій інвентарний номер, то хоча б бирку із поясненням, що саме бачить перед собою військовослужбовець. До прикладу, якщо це відро, то на ньому має бути написано, що це саме “Відро для миття підлоги”, щоб раптом якийсь солдат строкової служби, йдучи до їдальні, випадково не сплутав його, скажімо, з казанком для прийому їжі, або з шоломом сталевим, коли одягнатиметься й екіпіруватиметься під час навчальної тривоги. І не варто думати, що цього досить. Це ж вам армія, а не дитячий садок, тут не місце для пустощів. Літери на відрі мусять бути певного розміру та кольору, бо саме такі дрібниці можуть неабияк підірвати боєздатність наших збройних сил. Я вже не кажу про такі страшні речі, як фарбування стін на певну висоту та розмір табличок з описом майна у приміщення. Це відомо кожному прапорщикові, якому довелося побувати у шкурі старшини роти. І, Боже борони, щоб хоча б якась дрібниця не відповідала нормам, зазначеним у наказах. На щастя, існує так звана служба військ, котра пильно стежить за такими речами і непохитно стоїть на сторожі боєздатності армії, пантруючи, щоб якийсь неохайний прапорщик не пофарбував приліжкову табуретку в жовтий колір замість зеленого, або не вималював на рушнику для ніг магічну літеру “Н” розміром меншим, ніж зазначено. На сторожі незламності цих важливих речей стоять адепти у званні від майора до полковника, які час від часу з'являються з перевіркою до негідника- прапорщика, і з метою відновити баланс світла та темряви, переміряють лінійкою все, що висить, стоїть та служить. І лише завдяки цьому ми ще й досі боєздатні”
…бо, як відомо, в армії територія безгосподарною не буває, інакше ж хто робитиме траву однаковою за висотою літом, а сніг квадратним взимку?
Того прекрасного ранку ніщо не віщувало біди. Весело щебетали птахи, здалеку долинав гуркіт техніки, черговий по автопарку високоінтелектуальними матюками пояснював наряду, що дуже недоречним є той факт, що недопалки валяються біля урни на стежці, якою ймовірно зараз ітиме командир частини. А він, як людина естетична та високоморальна, може такого не зрозуміти, його це прикро вразить, і він теж принагідно може висловити свої реакції та емоції. Солдати з наряду із кам'яними обличчями уважно слухали ту мудрість із вуст чергового, подумки промальовували маршрут пішохідного руху, за яким вони зараз залюбки б його відправили.
Рабів до РАО не пускають.
Героїзм - це все ж дії, наслідки яких несуть неоціненну користь для підрозділу. А дурість… і говорити не варто. Той, хто там був, знає, які втрати трапляються через дурість.
УАЗ 452. Він же “буханка”, він же “таблетка”... Той, кому довелося в ньому поїздити тривалий час, добре знав, що саме розробники цього легендарного автомобіля придумали БДСМ, а близько сімдесяти восьми відсотків поз “Кама Сутри” вигадали саме на основі комфортабельності цього засобу пересування.

Про автора:

Максим Парфіненко - учасник Революції Гідності, ветеран російсько-української війни, офіцер ЗСУ.
народився у Костополі на Рівненщині. Після школи здобув фах електромонтера. У 1998 році був призваний до Національної гвардії України, служив у Донецьку. Закінчив школу прапорщиків у Харкові, служив за контрактом. У 2005 році повернувся додому, працював на підприємстві, їздив на заробітки до Чехії. У 2013 році вступив до Львівського лісотехнічного університету, який закінчив у 2019 році.
у 2015 році знову став до лав ЗСУ у складі 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас», де брав участь в АТО. У 2016 році народився його син, після чого він повернувся до цивільного життя. З початком повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, добровольцем прийшов до військкомату. Служив у 42-й окремій механізованій бригаді, та служить на даний час в 40-й окремій бригаді берегової оборони ВМС України, має звання старшого лейтенанта.
писати почав ще у школі. Попри технічну освіту, зберіг любов до літератури. Автор також створює дитячі казки, які увійшли до збірок «Тато читає», «Совині історії» та «Захисники майбутнього». Деякі видання вийшли навіть шрифтом Брайля. До написання казок його надихнув син Артем. Сам письменник каже, що кожна казка має містити важливий меседж — пораду чи мудрість для молоді.
Максим активно зустрічається з дітьми та молоддю, ділиться історіями з фронту, розповідає, як війна пробуджує творчість. Наголошує на значенні рідної мови, здорового способу життя та знання історії й культури.
за літературний дебют отримав відзнаку на обласній премії пам’яті Михайла Дубова. Грошову винагороду передав на потреби ЗСУ.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.