Ветеранська література. Іван «Чупік» Яблонський, Богдан «Астроном» Ігнатенко «Сміливість. Звитяга. Честь»

Іван «Чупік» Яблонський, Богдан «Астроном» Ігнатенко

«Сміливість. Звитяга. Честь»

(ФОП Самченко А. М., 2026)

Про книгу:

це зібрання спогадів, фронтових історій і роздумів учасників російсько-української війни. Про бойові будні, побратимство, страх, гумор, людяність та втрати. У текстах авторів війна постає як робота, тут про смерть, випадковість виживання, відповідальність командира, недосконалість армійської системи, про піхоту й евакуації, дрони й технологічну трансформацію війни, чорний гумор, тварин, руйнування міст, розрив між фронтом і тилом, про втрату нормального життя і здатність людини створити нормальність навіть посеред війни і пам'ять про загиблих.
у текстах можна прослідкувати по декілька тематичних ліній, які пронизують книгу. Наприклад тематика існування одночасно двох світів. У «Місті привидів» один з героїв книги, «Астроном», за один день бачить покинуте фронтове місто з вибитими вікнами, пилом, порожніми квартирами, а за двадцять хвилин їзди вже знаходиться там, де працюють люди й триває звичайне життя. Його висновок складається практично з одного речення: «І ціна цієї різниці – життя». Це, на мою думку, також одна з важливих тез усієї книги.
книга має цінність та перевагу тим, що має не просто двух авторів військових, а фактично дві абсолютно різні, але знову ж таки цінні оптики, які знаходяться під однією обкладинкою книги. Іван Яблонський представляє досвід людини, яка живе у війні фактично від 2014 року, пройшла шлях від рядового розвідника до офіцера й командира роти та бачила, як українське військо змінювалося протягом десятиліття Богдан Ігнатенко – людина нової хвилі: мобілізація 2023 року, БПЛА, Запорізький напрямок, тяжке поранення, ампутація, лікування, протезування і повернення до активного життя. Тому книга потенційно говорить одразу про: війну 2014–2022 років, повномасштабну війну, трансформацію війни дронами, поранення, ветеранський досвід, життя після фронту. «Чупік» дивиться на війну «згори й усередину», де бачить: підрозділ, позиції, логістику, командирів, взаємодію родів військ, тактику ворога, дрони, артилерію, евакуацію, помилки управління, рішення, які працюють або не працюють. Навіть коли він розповідає про смерть конкретної людини, за цим майже завжди стоїть питання: чому це сталося, чи можна було цього уникнути, що не спрацювало? Його тексти часто схожі одночасно на фронтовий щоденник, військовий стендап та післябойовий розбір. «Астроном» дивиться на війну «з рівня землі», він значно більше описує такі речі, як холод, темряву, зоряне небо, багно, сон, рух пішки, страх, очікування, котів, каву, транспорт, звуки, людей поруч. У «Чупіка» часто в тексті є питання «що робить підрозділ?», а у «Астронома» - «що відчуває людина, яка зараз тут стоїть?» Наприклад, він пише про ніч: темно, холодно, страшно, хочеться спати – але водночас над головою зоряне небо. І врешті ця людина розуміє, заради чого вона тут: «…позаду тебе люди, які живуть життя. І якось легше стає». Це одна з найсвітліших думок у книзі. І саме це робить книгу цікавою не лише як збірку кумедних історій з війни, а як джерело особистої пам'яті двох різних поколінь одного воєнного досвіду.
книга не створює образом героїчного Героя, такий як може уявлятись людям без військового досвіду. Тут герой – це в першу чергу людина, яка може боятися, матюкатися, не хотіти йти, відмовитися від безглуздого завдання, заблукати, помилитися, заснути, зірватися, ненавидіти начальство, сміятися в невідповідний момент, плакати, любити котів, хотіти кави, грати в комп'ютерні ігри, дивитися на зорі. І при цьому витягувати пораненого, тримати позицію, їхати на евакуацію, керувати людьми або повернутися по побратима. Тобто сміливість у книзі не протилежна страху. Вона існує поруч зі страхом. Саме тому назва «Сміливість. Звитяга. Честь» після прочитання вже не звучить пафосно.
чорний гумор в цій книзі це не стільки «фішка» чи прикраса тексту, скільки показати, що це механізм виживання. У книзі його багато. Люди жартують під обстрілами, під час евакуацій, після поломок техніки у бліндажах, і навіть біля загиблих, жартують про власну можливу смерть, про командування, про ворога і про самих себе. І дуже важливо, що іноді автори самі помічають страшність власної реакції. Є ситуації, коли всі сміються, а потім настає тиша, бо кожен усвідомлює: на місці загиблого міг бути він сам. І саме тому ненормативна лексика в цій книзі, на мій погляд, не потребує літературного «очищення», бо якщо її прибрати, зникне значна частина документальності і реальності мови середовища.
до речі кіт на обкладинці зображений тут зовсім не випадково. У книзі автори присвятили історіям з котиками значну частину текстів, у «Чупіка» є ціла історія про те, як із передової на КСП принесли двох кошенят. Їх витягли буквально з фронтової «нори» й несли в рюкзаку. Після прибуття військові їх відмили, облаштували їм коробку-будиночок і туалет із цинку від боєприпасів. Потім з'являється окремий розділ «Хвости». Коти захоплюють бліндаж, сплять на бронежилетах, касках, спальниках, людях, воюють із мишами, гризуть дроти й буквально перевертають життя військових. І ось в тексті присутня дуже важлива фраза: один із побратимів помічає, що після появи двох котів «Чупік» почав частіше усміхатися. А в історіях «Астронома» теж постійно з'являються коти. Він спеціально заходить погладити знайомого місцевого кота і згадує, що той колись спав на ньому, а іншого, полохливого, військові підгодовують і планують принести йому корм. Тобто тварини тут виконують значно серйознішу роль, ніж «милі котики на війні». Вони повертають людям частинку нормальності, дому, турботи та мирного життя.
сама ж назва книги, лишена перший погляд здається пафосною. Але це лише на перший погляд, якщо не знати передісторію. А передісторія цікава. Назва «Сміливість. Звитяга. Честь», якщо скорочено утворює абревіатуру - СЗЧ, це гра з добре відомою військовою абревіатурою СЗЧ – «самовільне залишення частини». З'явилася вона в Івана Яблонського ще задовго до виходу книги. У його каналі «Чупік Кулсторіз» у 2024 році є допис про створення шеврона підрозділу: «Девіз: Сміливість, Звитяга, Честь. Скорочено: СЗЧ». Потім він показував варіант готового шеврона. Тобто назва книги не була придумана спеціально для книжкового проєкту, вона виросла з уже існуючого у «Чупіка» фронтового жарту-девізу й символіки. До речі, сам Яблонський в інтерв'ю виданню «Новинарня» саме так розшифровував традиційне військове СЗЧ. Тому «Сміливість. Звитяга. Честь» - це навмисна альтернативна розшифровка СЗЧ, як іронія й переосмислення армійських реалій.
ідея створення книги виникла з бажання зібрати й зберегти фронтові історії, особисті спогади та пам’ять про побратимів, зокрема тих, хто загинув на війні. Ініціатором саме книжкового видання став Богдан «Астроном» Ігнатенко: він запропонував Івану «Чупіку» Яблонському об’єднати його вже написані історії в книгу, і той погодився. Так до текстів «Чупіка» додалися й власні історії «Астронома», а окремі фронтові записи перетворилися на спільну книгу.
обкладинка книги має реальну історію: її створив один з авторів книги - Іван Яблонський. За її основу взято фотографію, зроблену автором у 2024 році на КСП в районі села Диліївка, на якому була кішка та його побратим Діма «Пєкарь» Корпусов, який також є одним з героїв книги і який загинув у 2026 році біля Костянтинівки. Тож обкладинка є не просто гарним художнім образом, а ще й частиною пам’яті про людину.

Чому потрібно читати:

це рідкісний погляд одночасно командира і звичайного військовослужбовця. Чупік думає категоріями підрозділу й управління, а «Астроном» - людини, яка йде вночі посадкою, мерзне, чує міну, бачить зорі й чекає на заміну.
для цивільного читача вона пояснює те, чого майже не видно з новин: скільки війни насправді складається з очікування, логістики, ремонту, копання, ходіння, перенесення батарей, замін, пошуку людей і нескінченної відповідальності.
це книга про життя всередині смерті. Коти, кава, шашлик, комп'ютерні ігри, жарти, зоряне небо співіснують тут із мінами, загиблими й евакуаціями.
безпосереднє свідчення людей, які не спостерігали війну збоку. Тексти виросли з власного досвіду авторів, причому значна їх частина фіксувалася ще в контексті самої служби.
показує еволюцію російсько-української війни. У Чупіка є досвід війни від 2014 року, тому особливо добре видно перехід від іншої інтенсивності бойових дій до сучасного поля бою, де бомбери, FPV і дрони-розвідники змінили все.
руйнує міф про безстрашного воїна. Тут бояться всі, але сміливість проявляється у тому, що люди все одно виконують роботу.
вона повертає загиблим індивідуальність. Не «втрати особового складу», а Воля, Чебурек, дядя Юра та інші люди з голосами, характерами, звичками й маленькими історіями.

Цитати:

- Ми вдень спим, а вночі бродим. Ми вампіри?

- Вампіри, це аристократи, а ми з вами - упирі.

- Ех, де та перемога? Коли вже настане?!

- То тобі просто з Краматорська не видно. Перемога є, і її видно під Бахмутом!

- Дійсно видно перемогу?

- Ага. Валяється по посадкам. Ходи й збирай.

Не всі люди ждуни, це не огенти карегувальники воорога. Це лишень люди які думають, що їм нікуди діватись, або ті, що не встигли визначитись куди драпати. Або ж вони вірять у збройні сили більше ніж я…
Дорога життя перетворилася на дорогу в Хель. Вона щедро усіяна знорівшими корчами, бронячками. “Виставка всього лендлізу України” - як висловився один мій товариш.
Інколи тобі просто не щастить. Кожен з нас має історії про те як нам пофартило лишитися в живих. І лише ті хто навколо нас, зможуть розказати одну єдину історію про те, як нам не фартануло
Бояться всі. Це абсолютно нормально. Боятися чогось. Не бояться або ідіоти, або ті хто все знають і впевнені у своїх силах. Або ті хто не знають ніхуя і впевнені у своїх силах.
Рота рідко буває по розміру як рота. Зазвичай це сукупність відділень. Тому основна задача це визначити командирів відділень. Своїх вірних самураїв яким ти даєш солдатів і вони ними керують. Розкопують свої опорнічки, штурмують ворожі посадки. Якщо є можливість то одне відділення ти виводиш в тил на почілить, і воно підміняє інші відділення коли ти виводиш їх на помитися. Вся твоя робота закручується навколо твоїх самураїв. Інколи цих самураїв називають воїнами, воєводами, вовками. Це людина-стрижень яка веде своїх людей в бій. Командир відділення.
А ще хочеться спати. Причому ти починаєш засипати вже навіть стоячи. Майже на ходу! Інколи настільки тебе задовбує це багно, холод і дощ/сніг, що ти сідаєш і засинаєш. Але парадокс: тільки йдеш реально спать — сон тікає. І потім все по новій. Добре, коли поряд стоїть людина, яка підстрахує. Хоч не так зникнеш в царстві Морфея... І от ти ходиш, місиш то багно, мерзнеш, мокнеш... Але знаєш, що позаду тебе люди, які живуть життя. І якось легше стає.
Також коти сплять на всьому що є. На броніках, в касках, в спальниках, на ящиках. На вартових. На всьому і всіх. Гризуть дроти. Зкидають речі. Зчиняють мерво. Їх двоє. Їм весело. За межі бліндажа не вилазять - там холодно. Інколи сплять на буржуйці як та погасне. Іншого дня проєбуть шо буржуйка горить, вистрибують і танцюють котодзиґу на пательні. Гризуть шнурки. Клянчать снеки. Але вони дуже кльові. Пташечка каже що відтоді як цих 2 хвоста з’явилося у мене - я став частіше посміхатися. Пухнява худоба казить неймовірно. Але дуже милі, жваві і тішать.
Виматюкався, сам почав реготати, і втрьох ми радісно відтерли котів від їх же какуль. Коти пручалися і нявчали, але все таки ми їх відчистили. Кошенята всілися на підлогу бліндажа і з добру годину вилизувалися. А потім почалося тигидик, полювання на мишву і обживання всього на світі.
І тоді ти слухаєш природу. Вночі співають цвіркуни, вдень літають мухи і мошка. І шумить вітер. Тут, в степах півдня, він шумить якось по особливому, чи що... Наче так само, як і вдома, але не так само. По іншому.
А ще вночі красиво. Коли ясно. Я спостерігав і “потяг Старлінку”, і красоти зоряного неба. Хоча особливо нема на це часу. Хоча зачасту спостерігав 1000-градусний “салют” і решту неприємних подарунків.

Про авторів:

Іван «Чупік» Яблонський - киянин. До війни працював оператором у великій кондитерській компанії на лінії шоколадного виробництва.

закінчив військову кафедру й був офіцером запасу, але у 2014 році почав службу фактично знизу — рядовим розвідником; був стрільцем, кулеметником, командиром відділення, а згодом командиром розвідувального взводу. Служив у районах Маріуполя, Авдіївки, Попасної, Широкиного, Трьохізбенки.
у 2021 році звільнився зі служби. Працював із дронами, зокрема для спостереження за полями та трубопроводами, навчався програмуванню й геймдизайну і навіть недовго встиг попрацювати програмістом, лише півтора місяця, а потім розпочалося повномасштабне вторгення.
24 лютого 2022 року повернувся до війська. Спочатку до 131-го розвідувального батальйону, де літав на Mavic і займався коригуванням, пізніше працював у структурі ISTAR зі збором та обробкою розвідувальної інформації. Після переведення до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу був командиром піхотного взводу, заступником командира роти, командиром взводу БПЛА, а згодом командиром механізованої роти, згодом був призначений заступником командира батальйону. Перебував на Миколаївщині, Херсонщині, район Бахмута, а пізніше Торецький напрямок.
веде канал «Чупік Кулсторіз» із власними фронтовими історіями; поряд із війною там присутні його інтереси до комп'ютерних ігор, музики та аніме.

Богдан «Астроном» Ігнатенко – вінничанин, ветеран, волонтер, історик-етнолог.

навчався у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського за історико-етнологічним напрямом, пов’язаним із туристично-краєзнавчою роботою.
до повномасштабного вторгнення Богдан Ігнатенко працював у сфері логістики, доставки та роботи з клієнтами. Професійного військового досвіду до мобілізації він не мав.
мобілізувався у 2023 році. Служив оператором БПЛА у 65-й окремій механізованій бригаді «Великий Луг» й виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, зокрема поблизу Оріхова.
у лютому 2025 року отримав тяжке мінно-вибухове поранення, яке зрештою призвело до ампутації нижньої кінцівки. Після приблизно шести місяців лікування та реабілітації повернувся до активного життя.
брав участь у ветеранському заході із SUP-серфінгу. Він прийшов з власним плавзасобом та розповідав у інтерв’ю, що ампутація не заважає йому залишатися активним. До війни він ходив у гори, любив активний відпочинок та займався водними активностями. Після поранення він продовжує тренувати ногу з протезом і хоче знову ходити у гори. Також розповідав про бажання здійснити водну прогулянку вздовж Південного Бугу.
долучався до оцінювання доступності міського простору у Вінниці. Говорив про те, що для людини на протезі бордюр, крутий підйом чи незручний вхід - це не дрібна незручність, а реальний фізичний біль.
особливе захоплення зоряним небом супроводжувало його й на фронті, саме завдяки цьому він отримав позивний «Астроном». У книзі Богдан прямо пише, що любив дивитися на зорі. Уже на першому виході на позиції він знайшов стару оптичну трубу, почистив і полагодив її, а вночі почав дивитися через неї на зоряне небо. Потім показував зорі побратимам. Саме після цього за ним і закріпився позивний.
окрім спорту та активного туризму, Богдан цікавиться астрономією, історією та етнологією, науковою фантастикою, зокрема всесвітом Star Trek, комп’ютерними іграми та колекціонуванням. Веде свій канал Merrats Bar - фактично це особистий щоденник, думки та різні цікаві речі, в якому Богдан пише про свої будні, про ветеранське життя і протезування, побратимів, допомогу військовим, адаптивний спорт і SUP, повсякденні ситуації, власні захоплення, а також про книгу «Сміливість. Звитяга. Честь».