Ветеранська література: Артемій Теодорович «Щоденник солдата ЗСУ (квітень–грудень 2022 р.)»

Артемій Теодорович

Щоденник солдата ЗСУ (квітень–грудень 2022 р.)

(ФОП Самченко А. М., Київ, 2024)

Про книгу:

це щоденник мобілізованого військового, що охоплює дев'ять місяців 2022 року. Записи датовані, мають форму коротких щоденних нотаток і охоплюють період від перших тижнів повномасштабного вторгнення до грудня. Книга невелика, на 116 сторінок, і читається як жива хроніка без літературної «причесаності». Автор сам пояснює, навіщо береться за перо: щоб зберегти те «хороше», що так легко забувається.
у центрі уваги не бої, а повсякдення війни: наряди й чергування, стрільбище, переїзди з місця на місце, їжа, чай, холод, листи, посилки від волонтерів і рідних. Саме з цих дрібниць складається картина того, як військова служба виглядає зсередини і з чого складається звичайний день солдата.
книга цікава мовною та інтелектуальною стороною. Автор — викладач іноземних мов і історик, тож у тексті природно сусідять українська, польська, французька, італійська, англійська й латина. Складні місця пояснюють виноски, а автор і сам вигадує жартівливі англійські неологізми, як-от stage-phoning, для явищ, які помічає в армійському побуті. Він слухає подкасти для вивчення мов, читає книжки (від Шевченка й Ліни Костенко до Амоса Оза) і навіть в окопних умовах вчиться.
у щоденнику окремою рубрикою з'являються «рефлексії дня». Це короткі роздуми про те, чого війна вчить, про армійську дисципліну, виховання, про мову й історичну пам'ять. Автор називає такі моменти «ментальною гімнастикою» і ставиться до себе з самоіронією: гумор у книзі працює як спосіб витримати напругу.
з осені записи поступово змінюють форму: дедалі частіше щоденник перетворюється на листи до доньки, яка живе за кордоном. Стриманий військовий побут поєднується з теплою родинною інтонацією, а фронтові новини з побутовими турботами та жартами.
розділ «Мовою світлин» складається з фотографій, зроблених у 2022 році: окопи, походний побут, побратими, квартирування в освітян на Фастівщині, дорога «на нуль». Є й знімок із 2024 року, який показує, що життя триває.
у додатку вміщено фрагменти повісті польського письменника Сергіуша Пясецького «Записки офіцера Червоної армії (починаючи з 1939 р.)» у перекладі автора з польської. Це дзеркальний погляд: радянський офіцер, що вступає до окупованого Вільна у вересні 1939 року й захоплено переказує пропагандистські кліше. Текст дає історичний контекст і підказує, що логіка «визволителів» на території сусідів не нова.

Чому варто прочитати:

щоденник без прикрас, зафіксований «по гарячих слідах». Записи робилися в той самий час, коли відбувалися події, тому в них немає пізнішого «причісування» пам'яті. Це свідчення того, як перші місяці вторгнення бачила і переживала людина в армії, коли ще нічого не було зрозуміло наперед.
погляд зрілої, освіченої людини, яка пішла в армію після 40. Автор — викладач, науковець, батько. Його спостереження про армійське життя, навчання, стосунки в підрозділі, про те, що змінюється і що залишається незмінним, відрізняються від звичного молодшого погляду на війну.
книга про війну без героїчного пафосу. Тут немає гучних перемог, є повторювані дії, чекання, холод, звичайна їжа й звичайні справи. Така «негучна» проза допомагає зрозуміти буденність, на яку спирається будь-яка перемога.
живий гумор і самоіронія. Автор не втрачає здатності жартувати з себе, з військового побуту, з абсурдних ситуацій. Це робить читання легшим і показує, як люди зберігають психологічну стійкість у важкий час.
тепло звернення до рідних. Листи до доньки і подяки близьким, волонтерам, побратимам створюють ліричний фон, що врівноважує суворість обставин.
особливо цінна для тих, хто чекає рідних із війни. Книга показує, як військові живуть між чергуваннями й виїздами, як вони думають про дім, що їх підтримує, чого їм бракує. Це можливість побачити звичайний, «невеликий» бік служби, який за новинами майже не видно.

Цитати:

«А про те, що може забутися: передусім те, що сприймається як добро, але хтозна, як сприйматиметься те добро завтра, а саме: безоглядне прагнення віддати себе товариству, за державу, за батьківщину… Як про таке можна забути? А забуваємо!»
« Не вперше ловлю себе на думці, що в армії, як ніде, треба відводити час на ментальну гімнастику (назвемо ще рефлексію таким чином), солдат тут привчається ж бо, що думати за нього мають інші ( командири таке іноді, теж не подумавши кричать)»
«Рефлексія дня: армія без стресу не зовсім армія. Війна ж — перевірка того, наскільки до щоденного стресу готовий»
«Військовий стан виводить гріхи у стан "тимчасового зла"…»
«Для того, щоб думати про вічне, треба міцно стояти на землі»
«Гепі-енд: історія як оповідання має завершення, а як життя — має тривати»
«Ще одна ознака миру — почали грати у футбол: діти — у Києві, тут — солдати»
«Раніше мені подобалось, що плани змінювались чи не постійно, зараз з огляду на війну, так і є: плани будувати приходиться постійно нові»

Про автора:

Артемій Теодорович (Артем Юрійович Теодорович) — український військовослужбовець, учасник бойових дій, викладач, науковець, перекладач. Народився 1973 року в Києві.
здобув педагогічну освіту, закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут і Український педагогічний університет імені Драгоманова. Має кваліфікацію вчителя англійської мови та світової літератури, кандидат історичних наук (2002).
понад два десятиліття викладав: працював учителем англійської в київських школах, викладачем іноземних мов в Ірпінському фінансово-економічному інституті, Академії державної податкової служби України, Київській академії водного транспорту, університеті «КРОК». Викладав англійську та італійську мови, польську, латину, курс політології.
у 2017–2018 роках — доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», з 2018 року — науковий співробітник Центру вивчення історії і культури східноєвропейського єврейства при НаУКМА.
до війська вперше мобілізований у 2016 році, у 2017-му демобілізований. У лютому 2022 року знову мобілізований до складу тієї ж військової частини. У січні 2023 року вибув у розпорядження іншої частини.
книга вийшла 2024 року. Автор сподівається на дискусію з читачем і вірить, що українська Перемога наближається в тому числі завдяки такій самоаналітичній рефлексії.