Ветеранська література: Андрій Рибалко «Про Бога, війну і любов: записки “Філософа”»

Андрій Рибалко

«Про Бога, війну і любов: записки “Філософа”»

(Видавництво Залізний тато, 2026)

Про книгу:

війна очима філософа, який став військовим. У своїй книзі автор поєднує фронтові спогади з роздумами про Бога, віру, любов, людяність, життя і смерть. Він не лише розповідає про пережите, а й осмислює те, як війна змінює людину, її переконання та ставлення до світу.
можливість побачити сучасну війну з різних ракурсів. Автор ділиться досвідом служби на різних напрямках – на півдні України, Харківщині, Донеччині, у Серебрянському лісі. Читач дізнається про піхотні будні,стежки розвідника та використання безпілотних систем.
це фронтове життя в усіх його проявах. У книзі є небезпечні бойові завдання, виснаження, втрати та складні рішення. Але поруч із ними є побутові історії, жарти, несподівані ситуації, щирі розмови й моменти, коли навіть серед війни люди знаходять приводи усміхнутися.
окремий розділ присвячено живим портретам побратимів з якими автор служив. Серед них люди різних професій і досвідів: колишній працівник зоопарку, викладач соціології, юрист, професійний кухар, керівники підприємств. Андрій Рибалко розповідає про їхні характери, цивільне минуле, бойові вчинки, захоплення та звички. За військовими позивними постають люди з неповторними історіями.
побратимство, яке проявляється у вчинках. Автор згадує військового, який врятувавважкопораненого товариша, побратима, який готував для інших, і розвідника, який виніс пораненого полоненого. У цих історіях людяність і взаємодопомога розкриваються через конкретні дії.
значне місце у книзі посідають духовні пошуки, молитви, особисті переживання та спогади про близьких. Автор розмірковує про природу добра і зла, а також про те, що допомагає людині вистояти в найважчихобставинах.
погляд у майбутнє після перемоги. Книга не обмежується спогадами про пережите. Андрій Рибалко замислюється над тим, якою має стати Україна після війни, що суспільству варто зберегти і як майбутні покоління пам'ятатимуть ці події.
однією з особливостей книги є те,що до неї увійшли особисті листи Андрія Рибалко до дружини, зокрема й ті, які він свого часу так і не наважився надіслати, щоб не тривожити її розповідями про небезпеки війни. У цих рядках любов, туга за близькою людиною, переживання та думки, якими не завжди можна поділитися навіть із найріднішими.
видання доповнене світлинами, які ілюструють фронтові будні, побратимів і події, описані автором. Вони допомагають побачити людей та місця, про які йдеться на сторінках, і роблять розповідь ще більш живою та документальною.

Чому варто читати:

щоб побачити війну крізь призму філософії. Автор спонукає замислитися над питаннями, які рідко мають однозначні відповіді: що таке добро і зло, як зберегти віру перед обличчям смерті, де проходить межа людської відповідальності та що насправді має цінність.
щоб зрозуміти, як сильно війна змінює світогляд. Автор показує, як бойовий досвід впливає на переконання, ставлення до інших людей, власного минулого та майбутнього.
щоб познайомитися з незвичайними історіями звичайних людей. Особливо запам'ятовуються розповіді про побратимів, які залишили цивільні професії та стали військовими. Їхні долі, вчинки, гумор і звички показують війну через конкретні людські історії.
щоб побачити, як на фронті зберігається звичайне життя. Навіть у небезпечних обставинах військові жартують, готують їжу, читають, згадують близьких і знаходять час для простих радощів. Саме такі деталі роблять книгу особливо живою.
щоб краще зрозуміти тих, хто повертається з війни. Роздуми автора допомагають усвідомити, наскільки складно після фронту сприймати звичне цивільне життя та як пережите впливає на людину.
щоб замислитися над майбутнім. Автор не лише осмислює війну, а й порушує питання суспільних цінностей, свободи, відповідальності та життя після перемоги.

Цитати:

Страх смерті – це страх побачити себе, ким би ти міг би стати у задумі Бога, і ким ти так і не став, через свої слабкості і гріхи.
Правила прості. Є можливість поїсти- поїж, є можливість поспати- поспи. Решту часу копай і покращуй свої позиції.
А як подолати тривожність, якщо ти без автомата? Пропоную рецепт. Виберіть свій сектор. І встановіть план на день. Скільки сайтів, пабліків я маю покласти? Скільки бутербродів зробити? Скільки повідомлень відправити? І робіть це. А щодо новин. Вони цікаві. Але як каже наш взводний: "Для вас важливе тільки те, що бачите своїми очима і чуєте своїми вухами".
Зараз надто багато темряви. Але насправді просто ми далеко від світла.
Війна вчить. Одне з найважливішого - це вміти цінувати мить і насолоджуватися тим, що маєш.
Війна - це також можливість більш концентровано відчувати життя. Помічати навколо і цінувати любов, дружбу, красу. Вміти насолоджуватися миттю.
Справді, щоб відчути смак життя, треба заглянути в очі смерті. Але лише тоді, коли ти готовий жертвувати собою за щось вище, ніж ти є сам. Життя чоловіка вимірюється не сумою прожитих років, а сумою прийнятих рішень і кроків. Чи страшно помирати? Страшно зустрітися з Богом і зрозуміти, що ти змарнував час, відведений тобі Ним на цій землі. Що ти так і не накопичив за собою вчинків. Що так і не зробив нічого для Господа, який тобі це життя дав.
В диявола є й інша рука. Є сили, які люблять багато говорити про толерантність, ненасилля, права людини. І нічого не робити. По дорозі в офіс пожертвувати кавою на фонд дітей із Попасної, а далі продовжувати заробляти гроші з російської нафти. Звісно, тільки для того, щоб і далі будувати безпечний світ свободи, рівності та толерантності. Або альтернативний світ консервативних і сімейних цінностей. Гасла не важливі. Важливі плоди. По плодах їхніх пізнаєте їх.
Кажуть щастя любить тишу. Як на мене, тишу любить і воєнний успіх.
На війні емоційний стан змінюється без об'єктивних причин. То страх, то тривога, то ейфорія, то байдужість.
Найбільше, чого я боявся в ці дні - загинути 5 вересня і на все життя зіпсувати дружині день народження.
Атеїсти в окопах бувають. Сам бачив. Їх не так багато. Значно більше ніж атеїстів, я бачив чудес.Чудо надзвичайно нетехнологічне. У військового-християнина не існує методички на зразок: прочитай "Отче наш" і 90-й Псалом для захисту від АГС, а від міномету повтори це тричі і додай "Царю небесний" та "Богородице Діво радуйся". Закони фізики працюють. Але є винятки. В кожного був такий момент, який можна назвати чудом. Коли "Ураган" косить посадку, де твої позиції були ще вчора. Коли знаходять міну там, де ти ходив і їздив. Коли в окоп залітає снаряд і не розривається. І лише тобі вирішувати, що це було. Чудо, фарт чи збіг обставин. Бог створив тебе вільним…
Я багато молюся. Тут багато часу для молитви. Коли відпочиваю, коли іду, коли на посту, коли копаю. Але є моменти, коли я не можу молитись. Коли десь прилітає поруч, мозок не працює. Працюють рефлекси. Швидко впасти, притиснутися до дна окопу, пірнути в нору. І чекати, коли все це закінчиться. Більше того, в такі моменти здається, що Бога тут немає. І це недалеко від істини. Адже пекло - це не казани із гарячою смолою, а буття без Бога. А тут, на війні, є багато філіалів пекла на землі…
Воюємо у 2022, щоб ніколи не повторився 1933.
Ми воюємо за Україну. Але не за ту, що була. А за ту, що буде. Прийде час не воювати, а будувати. І будувати її мають ті, хто її цінує. Тоді в Україні хотітиметься жити тим, хто зараз за неї ризикує життям.
Замість “вірит в ЗСУ”, я просто “у ЗСУ”.

Про автора:

Андрій Рибалко (позивний «Філософ») – український військовослужбовець, громадський діяч, аналітик, дослідник філософії.
народився в селі Томашівка на Сумщині в родині сільської інтелігенції: музикантата вчительки української мови і літератури.
здобув юридичну освіту в Українській академії банківської справи НБУ.
з 2004 року займався громадською діяльністю в Молодому Народному Русі. Пройшов шлях від рядового члена організації, керівника міської та обласної організацій до голови всеукраїнського об'єднання.
працював помічником-консультантом народнихдепутатів України Геращенко І.В, Медуниці О.В, Кривенка В.М. У 2017–2018 роках очолював відділ національно-патріотичного виховання Київської обласної державної адміністрації.
У 2021 році вступив до аспірантури Сумського державного університету, де працював над дисертацією з філософії.
На момент повномасштабного вторгнення обіймав посаду завідувача сектору моніторингу та аналітичного забезпечення Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови.
відзначений Премією Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України та Премією Верховної Ради України за внесок молоді в розвиток парламентаризму й місцевого самоврядування.
25 лютого 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України, розпочавши службу в київській територіальній обороні. Саме тоді обрав позивний «Філософ».
служив стрільцем і розвідником у піхотнихбатальйонах. Пройшов бойовий шлях на Миколаївщині, Херсонщині, Харківщині, Донеччині та Луганщині. Серед місць, де виконував бойові завдання: Бахмутський напрямок, Серебрянський ліс і Куп'янщина.
мріяв написати книгу ще з дитинства, однак ніколи не думав, що це буде книжка про війну. Спочатку автор просто записував свої думки у замітках в телефоні й Telegram, публікував окремі дописи у Facebook, листувався з дружиною Наталею. Деякі листи він навіть не надсилав, щоб не тривожити її розповідями про небезпеки на фронті. Переломним моментом стала невеличка книжечка, до якої увійшли публічні дописи зі сторінки Андрія у Facebook та кілька їхніх із дружиною раніше опублікованих листів. Побачивши їх у друкованому вигляді, автор зрозумів, що його записи можуть стати основою повноцінного видання. Під час відпусток Андрій почав перечитувати старі нотатки, шукати збережені записи й фотографії, доповнювати тексти новими спогадами. Нерідко працював над рукописом пізно ввечері та вночі.
більшість записів створював безпосередньо на фронті – під час чергувань, після бойових завдань і в укриттях прифронтових населених пунктів. До видання книги його спонукала підтримка дружини, яка допомагала авторові її в реалізації того що книга вийшла друком.
під час боїв на Бахмутському напрямку Андрій Рибалко розмірковував про можливість власної смерті й те, що хотів би змінити у своєму житті. У цих умовах він дав обіцянку Богові. Про цей досвід автор написав допис у соцмережі, який згодом був розміщений на Сумському історичному порталі під назвою «…і Бог дав мені лопату».
нині автор поєднує військову службу із заочнимнавчанням у Волинський православній богословській академії. Нещодавно в кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку Андрій Рибалко разом з іншими студентами ВПБА склав присягу та отримав благословення на подальший духовний шлях.

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна, авторка проєкту Книги_про_війну, дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.