Ветеранська літаратура. Андрій Каспшишак «Легенда про Вільних»

Андрій Каспшишак

«Легенда про Вільних»

(Видавництво «Мрієлов», 2024)

Про книгу:

події відбуваються у вигаданому світі - на Крилатій Землі, на яку нападає потужний ворог - Імперія Рабів. Усі Вільні люди стають на оборону і на початку здається, що їхніх сил замало, аби перемогти.
головні герої - діти Северин і Меланка, яких виховує їхній дідусь Микита та які живуть у прекрасному краї Сойчине Гніздо. Волею долі вони стають героями легенди, за якою мають врятувати свою Країну Крилатих від підступної Імперії Рабів, яка прийшла їх знищити. Тож крізь небезпечні пригоди їхні вільні та добрі серця долатимуть перешкоди, зустрічаючись із мужніми воїнами, мудрими жителями Країн Крилатих, зі зрадниками та Рабами, а також із численними міфічними істотами, які допомагатимуть їм здолати зло, що прийшло на їхню землю.
цікавий формат - ветеранська книга з фронтовим досвідом, але подана через міф і фентезі, - робить подвійне враження: для дітей книга може стати пригодницькою історією про героїв, магію, драконів/міфічних істот і боротьбу за свободу; а для дорослих - книгою про війну, притчею про екзистенційне випробування, гідність, ціну свободи та пам’ять про полеглих, коли від війни страждають прості люди, тварини і навіть міфічні істоти.
в одному з інтерв’ю автор розповів, що під час безперервних обстрілів він сидів в окопі й думав про те, що залишить по собі, якщо загине, і чи жив так, як хотів. Він дійшов висновку, що хоче залишити щось цінніше, ніж просто «купка грошей», і повернутися до дитячої мрії - писати. Тому книжка для нього є особистим терапевтичним проєктом та свого роду інструментом розмови з суспільством. Зокрема - показати ветеранам і суспільству можливість створити та познайомитися з іншою оптикою на прожитий досвід і пояснити війну дітям і дорослим через міф і магію.
у центрі історії - міфічні герої, чиїми прототипами стали реальні побратими автора, що загинули на війні. За словами автора він переніс їх у вигаданий світ Крилатої Землі, щоб вони жили в історії як Вільні - сильні, світлі й незламні. Це - спосіб вшанувати пам’ять друзів і не дозволити їм «розчинитися в статистиці війни».
перші рядки «Легенди про Вільних» він написав у Харківському шпиталі, де проходив лікування та реабілітацію. У ніч з 31 грудня на 1 січня, зустрічаючи Новий рік під час лікування, у місті не було світла й зв’язку - він відкрив ноутбук і просто почав писати. Рукопис він дописав восени 2023 року вже вдома. Знадобився приблизно рік на написання й ще один - на підготовку до видання.
ілюстрації до книги та обкладинку створила дружина автора - Наталія Каспшишак.

Чому потрібно читати:

автентичний ветеранський голос, але в нестандартній формі: не щоденник, а міфічне фентезі з воєнною тематикою. Оригінальність у тому, що реальність війни автор змішав з українськими легендами та міфами і створив вигаданий всесвіт, схожий на нас, - для сімейного читання.
місток до молодшої аудиторії та формат сімейного читання. Формат книги дозволяє пояснювати дітям, що таке війна, свобода, пам’ять, не травмуючи надмірними деталями. Через фентезійні бої, облоги, магічні сили й ворогів проговорюються питання: чому взагалі приходить війна, чи справді смерть - це лише кінець, що таке мужність і відчай, де проходить межа між страхом і зрадою.
алегорія російсько-української війни у формі фентезі. Книга без прямого опису реалій фронту: замість росіян - Імперія Рабів, замість України — Крилата Земля, замість конкретних бригад - Орден Вільних тощо. Проте з окремих описів чи назв читач здогадається, про які місця йдеться. Наприклад, про неприступну фортецю Тустань, яка існує насправді. Дорослі, які не в силах читати прямі тексти про війну, але хотіли б проявити повагу до військових, можуть прочитати цю книгу як українське етнофентезі, яке спирається на власні міфи й образи, а не на західні шаблони.
персональний меморіал побратимам. Присвячуючи свою книгу загиблим побратимам, які стали персонажами книги, автор залишив їх не тільки в пам’яті тих, хто знав їх особисто, а й загалом в українській культурі. А також дав приклад для всіх, що пам'ять про загиблих Захисників і Захисниць можна зберігати у формі легенд і казок, формуючи тим самим наші власні історії та міфологему.

Цитати:

…виховувати дітей надто сумирними і слухняними не варто, бо у дорослому віці вони не зможуть дати собі ради, адже наполегливі й відважні мають усе, а чемні - те, що залишилося, бо сміливі приборкують світ, а слухняних приборкує страх.
У важкі часи надія - це останнє, що залишається у простих людей.
Бути князем - важко. Бути князем - це вибирати менш жахливий варіант із двох жахливих і часто розуміти, що ти прирікаєш свій народ на страждання. Князь - це не тільки золота корона, славні битви, пишні прийоми й гучні гулянки. Це - сміливість приймати рішення і нести за них відповідальність. Одиниці мають такий характер. А як почуєте, що хтось говоритиме, що керувати легко, - не вірте. Він або не розуміє, що каже, або дбатиме лише про власне збагачення, забувши про народ, і за перших труднощів втече від відповідальності.
Особливо важко побороти невідомість війни. Коли дорога тобі людина на полі бою і не відомо, чи жива ще вона, чи все з нею добре. Цей страх відомий кожній дівчині, чий коханий на війні, батькам, чий син пішов воювати, сестрам чи братам, чиї рідні пожертвували своїм життям і пішли на небезпечний герць.
Страх невідомості відступає перед світлом у серці.
Важко знаходити стежку в тумані невідомості. Страшно робити власні кроки, завжди хочеться, аби хтось був провідником, щоб скерував і показав дорогу. Сміливи треба бути, щоб самому шукати дорогу. Сміливість - це не безстрашність. Сміливість - це робити те, що необхідно, навіть попри страх.
Отак часто буває в житті: крокуєш своєю стежиною і непомітно опиняєшся у баговинні. І ніби робиш усе правильно, але не вмієш відстояти кордонів і вчасно говорити “ні!”, терпиш важку, нецікаву роботу і заспокоюєш себе, що це не надовго, що вже зовсім скоро робитимеш те, до чого лежатиме душа. Та раптом усвідомлюєш, що довкола трясовина життя. І часто, аби вибратися з того болота, потрібна стороння допомога.
Злий ворожий язик вмів гратися словами: перекручувати правду і робити її істиною, загарбників називати миротворцями, а зраду - шляхетністю.
Ніколи не варто оцінювати інших за зовнішністю, а лише за вчинками.
Інколи здається, що пам'ять - це не сила, а про- кляття. Пам'ятати весь цей біль. Біль втрати. Як із цим жити далі? Де знайти в собі сили? Ти не можеш дивитись на зорі, бо згадуєш, як дивився на них із близькою людиною, якої вже немає поруч. І не буде. Ти не можеш гуляти тими самими місцями, бо пам'ять стає болем. Не можеш співати ті самі пісні. Не можеш робити звичних для себе речей. Спершу ця память перетворюється у ненависть до ворога і в помсту. Та минає час, і приходить розуміння, що ця пам'ять перетворюється у ненависть до ворога і помста - це монстр, якого неможливо нагодувати…Тоді пам'ять стає болем. Ти намагаєшся жити далі. Можливо, намагаєшся забути, а потім раз! якась дрібничка, якась буденність, якийсь жарт - і ти згадуєш. І картаєш себе, що зараз щасливий. Чи можу я сміятися, коли він уже ніколи не засміється поруч? Я втратив багатьох друзів. І кожного з них досі пам'ятаю. Іноді думаю: якби міг на прощання щось сказати загиблому другові перед смертю, що б це було? І не маю 6 відповіді на це питання. Чи є якісь слова, які могли б щось змінити? Чи, може, навпаки, що б нам сказали вони на прощання? Дали якісь настанови, як жити? Порадили б їх забути й жити щасливо, чи навпаки - просили б їх пам'ятати й оплакувати? От як знати?… Пам'ять і любов - це все, що ми маємо. Герої вмирають. Щодня. І, мабуть, тепер нашою місією є боротися за себе і за того, хто вже не може боротись. Жити заради себе і заради того, хто своє життя віддав без роздумів за цей наш шанс. Прожити життя треба так, щоб потім, коли в світі духів зустрінешся з померлими героями, чесно глянеш їм у очі й скажеш, що їхня жертва не була марною. І тому ми маємо пам'ятати їх що- дня. І боротися за те, за що боролись вони…
Вільним людям потрібна пам'ять про їхніх героїв, потрібна пам'ять про історичні перемоги й здобутки, пам'ять про велич їхніх предків.
Не числом років вимірюється довжина життя, а числом подвигів та добрих вчинків, які ми зробили.
Світ у якому ви живете, - це світ великих можливостей. Та для нього найважливішими є свобода і воля… Свобода – це скарб. Вона дозволяє вибирати свій шлях, вдихати повітря волі й будувати своє майбутнє.
Те, як змінюється людина у битві за свободу, - важко описати чи зрозуміти. Вона по-іншому дивиться на світ, по-іншому цінує звичайні речі, от хоча б, спокійний післяобідній чай у погожу днину в своєму саді ч дитячий сміх під мирним небом та ще багато іншого.
…свобода ніколи не програє, доки за неї борються. І стояти варто до кінця.

Про автора:

Андрій Каспшишак - львів’янин, ветеран російсько-української війни, захисник, який у перший день повномасштабного вторгнення прийшов до військкомату. Служив у 2022–2023 роках в окремій роті розвідки 103 бригади ТрО у званні солдата.
брав участь у боях у Білогорівці, у контрнаступі Лиман-Кремінна. Воював на Сватівському напрямку та на всій смузі від Ізюма до Куп’янська.
нагороджений почесною відзнакою «Віра та присяга» та пам’ятним нагрудним знаком «Честь і Батьківщина».
до повномасштабної війни навчався у «Львівській політехніці» - в аспірантурі Інституту регіональних досліджень ім. М. Долішнього НАН України за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування». Досліджував патерни поведінки людей під час фінансових криз.
працював фінансовим аудитором у великій міжнародній компанії «PricewaterhouseCoopers» (PwC). Займався громадською діяльністю в організації української молоді «Спадщина» та вів активний спосіб життя, ходив у гори.
станом на 2025 рік очолює Офіс ветеранів та їхніх родин УКУ (Український католицький університет), займається розбудовою системної підтримки ветеранів і їхніх сімей, освітніми та соціальними проєктами.
також його оповідання «Гора» опубліковано у збірці “Voices of Defenders” vol.1 (Видавництво 3.3.3, 2025). І наразі він працює над новим автофікшн-романом.
після демобілізації разом із дружиною у 2024 році заснував видавництво «Майстерня історій “Мрієлов”», яке займається, зокрема, ветеранською та українською жанровою літературою і вже має 5 цікавих видань. «…не просто видавництво, бо ми хочемо значно більшого, аніж просто видавати книги. У майбутньому ми хочемо доносити до людей історії різними способами - аудіокниги, подкасти, фільми та мультфільми. Однак книги - це те, з чого все починається. Ми ще називаємо себе фермерами. Тільки сіємо не звичайне зерно у землю, а сіємо зерна нашого майбутнього суспільства, нашої країни та цілого світу. Ми віримо, що кожна розказана історія може змінити світ, саме тому ми обираємо ті, які здатні надихати та запалювати серця», - так розповідають про своє видавництво Андрій та Наталія Каспшишак.
таким чином Андрій та Наталія здійснили свою давнішню мрію. Андрій мріяв бути письменником, а Наталія - ілюстраторкою-аніматоркою. Самих себе вони також називають мрієловами й закликають ловити мрії разом та читати книги. Чи не є це прикладом справжньої подружньої підтримки один одного в часи війни - створювати разом гарну та корисну справу?

Про цю книгу розповіла Ганна Скоріна , авторка проєкту Книги_про_війну , дослідниця книг про російсько-українську війну 2014-2025 років.