«Найважливіше — показати людині маршрут»: як фахівець із супроводу Роман Рощин працює з військовими у харківській лікарні

 

Повернення з війни — це не один крок, а процес. Після служби виникають практичні й особисті питання: документи, лікування, виплати, відновлення, робота, повернення до звичного життя. Розібратися в цьому і рухатися від запиту до рішення допомагає фахівець із супроводу. Сьогодні в Україні працюють понад 2400 таких спеціалістів, і їхня кількість зростає разом із потребою. Часто це люди, які добре розуміють досвід військових і їхніх родин — ветерани, ветеранки, їхні близькі. 

Один із них — Роман Рощин. Він працює фахівцем із супроводу ветеранів та ветеранок у міській клінічній багатопрофільній лікарні №17 у Харкові, але до цієї роботи він прийшов не випадково 

Роман — колишній військовослужбовець. У вісімдесятих роках проходив службу в Афганістані, пізніше брав участь у міжнародній миротворчій місії у Косово. За освітою — юрист, у минулому працював у правоохоронних органах, потім — займався бізнесом. Водночас багато років був залучений до ветеранського руху: працював із громадськими організаціями, допомагав військовим і ветеранам ще до появи системної державної підтримки.

Його досвід — не лише професійний чи військовий, а й родинний. «Проблеми військових для мене близькі та зрозумілі», — каже Роман. З початку повномасштабного вторгнення його син служить у Збройних силах України, був важко поранений під Бахмутом і після відновлення повернувся до служби.

Окрім того, Роман Рощин — частина великої спільноти людей, які допомагають військовим. Волонтерство, робота з ветеранськими організаціями, широке коло контактів — усе це сьогодні стає ресурсом у щоденній роботі: «Я сам волонтер з 2014 року, тому в мене зв’язків дуже багато», — пояснює він. Такі контакти часто спрацьовують швидше за формальні механізми: допомагають знайти транспорт, домовитися з установою чи вийти на потрібну людину. У роботі фахівця із супроводу це не менш важливо, ніж орієнтування в процедурах. 

Свою нинішню роботу Роман сприймає як логічне продовження того, чим займався роками, але тепер це системна функція: «На початку роботи переглянув спектр завдань, зрозумів, що це все мені було знайомо», — говорить він.

З вересня 2025 року він працює у багатопрофільній лікарні, це визначає специфіку його роботи. Саме тут часто відбувається перша зустріч із військовими після поранення зі служби або під час лікування. Щодня він обходить палати, знайомиться, пояснює, чим може допомогти, залишає контакти. Часто цього достатньо, щоб людина звернулася пізніше, коли з’являється конкретне питання чи запит.

Що робить фахівець із супроводу 

Фахівець із супроводу — це людина, яка допомагає ветеранам і ветеранкам зорієнтуватися у подальших кроках після служби та скористатися доступними можливостями державної і місцевої підтримки. У практичній роботі це означає супровід у широкому колі питань: від роз’яснення процедур отримання статусів і пільг, допомоги з оформленням виплат і компенсацій — до навігації у сфері лікування, реабілітації чи протезування, пошуку психологічної підтримки, можливостей працевлаштування або навчання, а також вирішення житлових питань і підтримки родин загиблих. Водночас цей функціонал не зводиться до переліку послуг — йдеться про щоденну роботу з конкретними життєвими ситуаціями, які потребують індивідуального підходу.

До Романа Рощина звертаються здебільшого військовослужбовці, які проходять лікування, ветерани та ветеранки, члени їхніх родин. Щодня — десятки звернень, сам Роман називає їх звичайними побутовими дрібницями, але іноді саме вони визначають, чи зможе людина рухатися далі та як швидко вдасться вирішити запит.

Один із перших випадків, який згадує фахівець, — військовий, якого привезли до лікарні без жодних документів: «Ні телефона, ні паспорта, нічого немає», — пояснює він. У такій ситуації зупиняється все: лікування, виплати, навіть базова комунікація з установами. Разом із колегами він відновлював документи з нуля, паралельно вирішуючи супутні питання: «Ми зробили паспорт, відновили банківську картку, хоча без паспорта це зробити складно. Домовлялися, пояснювали, шукали варіанти, але зробили».

Іншому військовому Роман допоміг зв'язатися з рідними, які перебували за кордоном. Військовий після поранення втратив телефон і не мав можливості повідомити близьким, що з ним усе гаразд. «Вони не знали, що з ним. Це дуже було важко психологічно. Контакти довелося шукати буквально “вручну” — через знайомих, діаспору, непрямі зв’язки. Через польську діаспору якось знайшли контакти й вийшли на зв’язок».

Іноді звернення стосуються засобів пересування або речей, які потрібні на перший під час лікування. Так, звернувся військовий готувався до виписки, але не мав навіть мінімальних засобів для пересування. У нього не було ані грошей, ані милиць, але йому треба було їхати. Питання вирішили через волонтерів: «Знайшов волонтерів, які надали йому милиці».

У лікарні багато звернень пов’язані саме з медичною частиною — і тут часто виникають складніші кейси, наприклад, питання протезування. «Прийшла мама пораненого. Він в іншій лікарні, але треба ставити протез у нас. Будемо займатися, щоб поставили швидше», — розповідає Роман.

Такі ситуації потребують не лише знання процедур, а й постійної комунікації з лікарями, адміністраціями, іншими установами. Роман відзначає, що значно складніше працювати із військовими частинами: «Пишемо звернення, але  іноді відповіді чекаємо місяцями». Це може стосуватися виплат, довідок, підтверджень, без яких неможливо рухатися далі. Тому рішення часто доводиться шукати паралельно, зокрема через особисті контакти, колег, неформальні канали.

У цьому сенсі кожен кейс — це не окрема дія, а ланцюжок маленьких кроків: домовитися, уточнити, нагадати, знайти альтернативу. І хоча Роман називає такі ситуації «поточними», для людей вони часто стають точкою, з якої починається відновлення контролю над власним життям. 

Робота, яка тримається на взаємодії

У цій сфері складно працювати ізольовано. Щоденні запити потребують швидких рішень і доступу до перевірених контактів, тому важливою частиною роботи є постійна взаємодія з іншими фахівцями — як у місті, так і по всій країні.

Роман підтримує зв’язок із колегами через професійні спільноти — робочі чати, де обмінюються досвідом, алгоритмами і контактами: «Питаємо один в одного, хто стикався, у кого є алгоритм вирішення. І дуже швидко знаходимо відповіді. Іноді це працює буквально за хвилини. Так, одного разу потрібен був контакт військової частини. Написав у групу, і через 10 хвилин вже мав телефон. Подзвонив, і питання вирішили». Такі горизонтальні зв’язки дозволяють не зупиняти процес і реагувати швидше, ніж це можливо в межах формальних процедур. 

Окремо Роман говорить про значення особистого досвіду в цій роботі: «Було б добре, щоб фахівцями із супроводу були самі ветерани та ветеранки, бо вони краще розуміють проблеми тих, хто звертається». Розуміння контексту служби, внутрішніх станів і специфіки повернення допомагає швидше знаходити підхід і вибудовувати довіру.

Водночас цього недостатньо. Робота фахівця із супроводу — це постійна взаємодія з людьми в різних станах: після поранень, у стресі, з невирішеними питаннями. Тому важливо мати ресурс витримувати щоденне емоційне навантаження і тримати баланс між залученістю та збереженням власних сил.

Допомагати ефективно можливо лише тоді, коли вистачає ресурсу залишатися включеним у процес — і водночас не вигорати. Для Романа таким ресурсом є відчуття значущості цієї роботи — можливість бути поруч із військовими у складні моменти і реально допомагати. Відновлюватися допомагає спорт.

Супровід як етап повернення після служби 

Фахівець із супроводу не підміняє лікарів, юристів чи соціальні служби. Його роль — допомогти зорієнтуватися: куди звернутися, з чого почати і як не втратити час у процесі. Іноді це робота з документами або медичними питаннями, інколи — проста розмова, після якої людині стає простіше рухатися далі. «Навіть якщо просто вислухати — це вже великий плюс, іноді цього достатньо», — каже Роман.

Сьогодні в Україні вже працюють тисячі фахівців із супроводу ветеранів та ветеранок, і їхня кількість зростає. Паралельно формується система підтримки, яка спрощує взаємодію з державними та місцевими сервісами після повернення зі служби. У більшості випадків складність не в самому рішенні, а в тому, з чого почати і куди звернутися. І коли поруч є людина, яка допомагає це структурувати, шлях до вирішення стає швидшим і чіткішим.