«Хочеться бути корисним побратимам»: історія фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок Сергія Лаєвського з Кривого Рогу
Повернення з війни — це не один день і не одна подія, для багатьох ветеранів це довгий шлях: лікування, реабілітація, нові документи, пошук роботи, адаптація до зміненого життя. Іноді на цьому шляху найважливішим стає не програма чи виплата, а людина поруч, яка може вислухати, підказати і допомогти розібратися, з чого почати.
Саме таку роль сьогодні виконують фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб — люди, які допомагають ветеранам і їхнім родинам орієнтуватися у системі підтримки та знаходити рішення у складних життєвих ситуаціях.
У Кривому Розі одним із таких фахівців працює ветеран Сергій Лаєвський. Його шлях до цієї професії почався на фронті, а сьогодні продовжується у щоденній роботі з ветеранами, їхніми родинами та побратимами.
«Хотілося приносити користь»
До повномасштабної війни Сергій працював майстром дільниці на металургійному підприємстві “Арселор Міттал Кривий Ріг”. На початку 2023 року він долучився до Збройних сил України: «Пройшов курс молодого бійця,сержантський курс для командирів відділень і став до лав до Збройних сил України, до 93-ї бригади “Холодний Яр”». У вересні 2023 року під час боїв поблизу Кліщіївки він зазнав мінно-вибухової травми, що призвела до ампутації нижньої кінцівки вище коліна.
Після тривалого лікування та реабілітації у 2024 році Сергій повернувся до цивільного життя і навіть відновив роботу на металургійному підприємстві. Пропрацювавши близько восьми місяців, він зрозумів, що хоче займатися справою, де може приносити більше користі людям. Саме тоді Сергій дізнався про нову професію — фахівця із супроводу ветеранів: «Хотілося допомагати хлопцям. Подав заявку, пройшов відбір, співбесіди і пройшов цей шлях». У березні 2025 року Сергій залишив роботу на підприємстві та приєднався до команди «Сервісного офісу «Ветеран» у Кривому Розі. Перед початком роботи він пройшов спеціальне навчання: «Було близько 150 годин онлайн-курсів — лекції, навчальні модулі, а потім іспит. Я його склав і отримав сертифікат», — говорить він.
Паралельно Сергій почав знайомитися з практичною роботою офісу. «Я ще працював на заводі, але приїжджав сюди, до побратимів, дивився, як вони працюють, як спілкуються з ветеранами і родинами. Бо ж приходять не тільки ветерани — приходять і дружини, і батьки, і рідні».
Місток між ветераном і системою супроводу
Робота фахівця із супроводу — це щоденна комунікація з різними установами: медичними закладами, соціальними службами, центрами зайнятості, органами влади.
Часто все починається зі звичайної розмови. «Людина приходить — і спершу треба зрозуміти, що її хвилює. Інколи проблема зовсім не там, де людина її бачить. Треба просто вислухати і розібратися», — пояснює Сергій. За рік роботи Сергій опрацював уже близько сотні звернень. Питання бувають дуже різними. Наприклад, чимало ветеранів звертаються щодо рішень військово-лікарських комісій або визначення інвалідності: «Буває, у документах написано “захист Батьківщини”, а в іншому рішенні — “проходження військової служби”. Для людини це величезна різниця, бо впливає на виплату пенсії. Тому ми дивимось документи і допомагаємо оскаржувати помилки», — розповідає він.
Інша частина звернень стосується соціальних виплат або документів. Наприклад, іноді посвідчення учасника бойових дій не відображається у застосунку «Дія», і ветеран не може отримати передбачені виплати: «Тоді ми зв’язуємося з частиною, з органами, які видавали документи, шукаємо, де помилка — іноді це просто неправильно написана літера або код».
Іноді звернення починаються з дуже простих речей. Наприклад, одного разу до офісу прийшов ветеран, який після поранення майже не виходив із дому. Каже: «Не знаю, з чого почати — ні роботи, ні планів».
Спочатку розібралися з документами і виплатами, потім допомогли звернутися до центру зайнятості. А згодом Сергій запросив його на тренування ветеранської команди. «Людина спершу просто прийшла подивитися. Потім почала тренуватися. А зараз працює і бере участь у змаганнях», — розповідає він.
Часто допомога потрібна і з виплатами військовим. «Бували випадки, коли людина після поранення лежала в лікарні, але не отримувала належних виплат. Ми зв’язувалися з військовою частиною, передавали документи — і питання вирішувалося», — говорить Сергій.
Також ветерани звертаються щодо працевлаштування, навчання або відкриття власної справи: «Ми співпрацюємо з центром зайнятості, допомагаємо з анкетами, передаємо їх. Людям підбирають роботу з урахуванням їхніх фізичних можливостей».
Сергій зазначає, що іноді допомагають і власні контакти: «Буває, що дзвоню на підприємство, де раніше працював. Кажу: є людина, має освіту, третя група інвалідності, але може працювати. І людина отримує роботу».
Підтримка для родин
До “Сервісного офісу “ Ветеран” звертаються не лише ветерани та ветеранки. Часто приходять члени родин військових — зокрема родини зниклих безвісти або тих, хто перебуває у полоні. «Люди не завжди знають, куди звертатися, які документи оформлювати. Ми пояснюємо алгоритм: куди писати заяви, як працює Червоний Хрест, які є пільги», — каже Сергій.
Також підтримку отримують родини загиблих військових: «Ми допомагаємо розібратися з виплатами, пільгами, пояснюємо, куди звернутися щодо меморіалізації, допомагаємо з документами».
Робота команди
Сергій наголошує: супровід ветеранів — це не робота однієї людини. «Це командна робота. Головний принцип — надання комплексної допомоги. Якщо я бачу, що потрібна юридична допомога — підключаю юристів. Якщо людині важко психологічно — пропоную консультацію з психологом». У «Сервісному офісі «Ветеран» працює команда фахівців різних напрямків. «У нас є юристи, психологи, фахівці із супроводу. І багато хто з команди — ветерани або члени родин військових. Тобто люди розуміють цей досвід не лише з підручників», — наголошує Сергій.
Юристи допомагають із підготовкою документів і досудовими справами, психологи проводять індивідуальні та групові консультації. Окрім особистих прийомів, працює і гаряча лінія: «Не всі можуть приїхати. Тому люди телефонують, і ми пояснюємо алгоритм дій».
Сам Сергій порівнює систему супроводу з ланцюжком взаємодії: «Це цілий ланцюжок фахівців, які допомагають одне одному. Головна мета — щоб ветеран не залишався сам зі своєю проблемою».
Спорт як частина відновлення
Окрема частина життя Сергія — спорт. Після поранення саме спорт допоміг йому повернутися до активного життя. «Я до війни спортом взагалі не займався, але коли повернувся додому, познайомився з хлопцями з ветеранської команди — і мене це затягнуло».
Сьогодні Сергій є учасником команди «Нескорені Кривий Ріг», команди «КривбасАмп» та амбасадором спортивного ветеранського руху в області: «У нас багато напрямків: сидячий волейбол, ампфутбол, настільний теніс, стрільба з лука, петанк. Я сам беру участь у змаганнях по всій Україні». Цей досвід допомагає йому мотивувати інших ветеранів. «Коли людина приходить і каже: “Як я буду займатися спортом?” — я просто показую. У мене ампутація вище коліна, але я тренуюся, працюю і беру участь у змаганнях», — розповідає Сергій.
Іноді саме особистий приклад стає вирішальним. Сергій згадує знайомство з ветераном, який мав таку ж ампутацію. «Він побачив, що я ходжу без милиць, тренуюся. Каже: “Ти мене змотивував”. Через місяць він уже теж ходив без милиць, почав тренуватися, знайшов роботу і створив сім’ю»
Допомога, яка іноді не потрапляє у звіти
Інколи допомога виходить далеко за межі консультацій чи документів. Частина роботи фахівців — це повсякденні ситуації, які рідко потрапляють у статистику. Сергій згадує випадок, коли ветеран після ампутації не міг нормально виходити з дому.
«Ми приїхали до нього. Я кажу: чому ти на тренування не їздиш? А він відповідає: мені тут незручно виїжджати». Тоді Сергій разом із колегами вирішили допомогти. «Ми з хлопцями зібралися, купили матеріали, приїхали — це був вихідний день — і зробили пандус».
Інший випадок — ветеран із подвійною ампутацією, якому для безпечного пересування вдома потрібно було встановити поручні. «Ми приїхали, поспілкувалися. Він каже: мені б поручні поставити, щоб я хоча б протез одягав». Тоді команда знову вирішила діяти: «Ми поїхали, купили матеріали за свої кошти, зварили, пофарбували. Скоро будемо встановлювати». Сергій зізнається, що подібні історії не потрапляють у звіти. «Є такі випадки, що просто по-людськи хочеться допомогти, щоб ветеран відчував: він не один».
«Ми допомагаємо пройти цей шлях»
Сергій каже, що за рік роботи переконався в одному: часто ветерану потрібно не лише роз’яснення чи документ, а відчуття, що поруч є хтось, хто розуміє його досвід. «Коли людина приходить і бачить, що перед нею такий самий ветеран, який пройшов подібним шляхом, вона розкривається зовсім інакше, бо ветеран ветерана розуміє без зайвих слів», — говорить він.
Для Сергія ця робота значно більше, ніж професія. Це можливість залишатися поруч із побратимами і посестрами вже після фронту — допомагати знаходити рішення, підтримувати і показувати, що нове життя можливе.
«Хочеться, щоб люди відчували: вони не самі. Якщо можемо допомогти — значить, усе недаремно», — каже він.
