Заступник Міністра у справах ветеранів О.Терещенко розказав про свої плани роботи на новій посаді
«Я зрозумів, якщо під час війни відсиджусь вдома, то я перестану себе поважати», - це стало доленосним рішенням Олександр Терещенко, яке він прийняв для себе взимку 2014 року, вдивляючись в портрети Героїв Небесної Сотні на Інститутській в Києві.
Далі в чоловіка був похід до військкомату, потрапляння в 28-ому механізовану бригаду. Вже звідти він добровільно вирушив до зони АТО в лавах 79-ої аеромобільної бригади і на посаді гранатометника потрапив до Донецької області.
«Дізнався, що екіпаж БТРів 1-ого батальйону моєї бригади під час заходу у Донецький аеропорт потрапив під танковий обстріл. Семеро хлопців загинули. Війна стала в той момент надто близькою, особистою», - розповідає Олександр Терещенко. Після того він сам, добровільно визвався поїхати на ротацію в ДАП. Через тиждень боїв в терміналах, в крайній день ротації, коли Олександр мав виїжджати, просто на його позицію бойовики закинули гранату.
Про той момент він часто розповідає і запевняє – те, що схопив гранату, намагаючись відкинути її, була справа інстинктивна, без зайвих роздумів та вагань. Та тим маневром він врятував побратимів, які були поруч і теж опинялися в зоні ураження уламками, а також боєкомплект, який міг здетонувати, наробивши ще більше лиха.
Не вистачило кількох секунд. Граната розірвалася просто у нього в руках. Олександр Леонтійович втратив обидві руки, зазнав важкі поранення, зокрема правого ока.
Далі була евакуація, довгі місяці лікування, реабілітації та протезування.
«Якби хлопці тоді в терміналі знали, що тягнуть на собі центнер овочів, може, впустили б хоч пару разів. Отож, брате, треба негайно вже «раму до купи збирати», - це рядки з записів Олександра (ці записи згодом перетворились на самостійну книгу «Життя після 16:30», тобто з моменту поранення) про думки під час реабілітації.
Власне, трохи оговтавшись від поранень, на скільки це взагалі можливо, Олександр Терещенко активно взявся за «збирання рами», спочатку своєї власної, а потім і побратимів.
У рідному Миколаєві він розпочав громадську діяльність. Став співзасновником, а згодом головою Миколаївської філії «Асоціація інвалідів АТО», заснував та очолив ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО» Миколаївської області та благодійний фонд «Міжнародний благодійний фонд Олександра Терещенка». За кілька років допомогли чималій кількості ветеранів війни, запровадив проекти щодо їхньої ресоціалізації, популяризації успішних ветеранських проектів, розвитку бізнесу. Спільно з побратимами-однодумцями зайнявся проектами вшанування пам’яті загиблих, підтримуючи також членів сімей полеглих Героїв. Чимало часу присвятив програмі з патріотичного виховання молоді.
А вже згодом саме Олександра Леонтійовича запросили стати заступником начальника Академії патрульної поліції саме з соціально-гуманітарних питань. Одним з завдань на цій посаді стало забезпечення дисципліни, виховання патріотизму в курсантів Академії.
Зараз Олександр Терещенко обійняв посаду заступника Міністра у справах ветеранів. Він вестиме напрямок з вшанування пам’яті загиблих, підтримки сімей загиблих, ідеологічної роботи з ветеранами та співпраці з ветеранськими громадськими організаціями.
Ветеран, учасник бойових дій, захисник ДАПу, людина яка отрималаінвалідність через поранення, організатор і очільник кількох ветеранських громадських організацій. Як кажуть, всі карти зійшлися, аби тепер зібрати докупи власний досвід, мотивацію, набуті знання та досвід і використати все це на керівній посаді у Міністерстві в справах ветеранів.
Як у 2014 році Олександр Терещенко не став відсиджуватися вдома і опинився в одній з найгарячіших точок тодішньої АТО, так і сьогодні він знову на передовій – іншій, але часом не менш буремній. На передовій по розбудові ветеранського руху на державному рівні.
